Лукашенко здав Білорусь не росії, а Китаю?

Символічно, що у четвер, 22 серпня, в день державного прапора росії, самопроголошений президент Білорусі здав свою країну Китайській народній республіці. Саме сьогодні Мінськ відвідав прем'єр Державної ради КНР Лі Цян та підписав низку документів.

Про те, з яким пієтетом до гостя з Піднебесної ставився лукашенко, свідчить низка його заяв. Наведемо декілька:

- Ви додому приїхали! Радий знову вітати Bac на гостинній білоруській землі. Вашому візиту ми надаємо надзвичайно важливого значення. Я думаю, він може бути історичним!

- Незважаючи на велику географічну відстань, сьогодні ми єдині не лише в оцінках минулого, а й у поглядах на нинішню політичну ситуацію, а також на майбутній світоустрій.

- Білорусь і Китай встановили найвищий в історії рівень відносин – всепогодного і всебічного стратегічного партнерства.

 - Нас із головою Сі Цзіньпіном пов'язує глибока та щира дружба. Дві країни надають одна одній безумовну підтримку у питаннях, що торкаються корінних інтересів.

- Білорусь – народ вдячний. За все, що ви зробили для Білорусі – ми вдячні та у боргу не залишимося! Ми налаштовані працювати в цьому дусі!

- Сьогодні Китай – визнаний лідер у галузі інновацій. Саме у КНР реалізуються технологічні мегапроекти. Пропоную визначити стрижневим завданням урядів двох країн на середньотермінову перспективу до 2030 року реалізацію великого приходу китайських технологій до нашої республіки. Розвиток Білорусі ми бачимо у поєднанні з концепцією нових продуктивних сил Китаю на основі технологій, інновацій та якісного людського потенціалу.

Також пропонуємо ознайомитися з думкою про візит китайського гостя експерта Ігоря Тишкевича – політичного експерта Інституту майбутнього, викладеного у його ТГ-каналі.

- Отже, Лі Цян у Мінську. Китайська сторона анонсувала візит прем'єра Держради КНР до «Москви та Мінська» із 20-го по 23-тє серпня. У рф китайський гість прибув увечері 20, 21 провів переговори, а вранці 22 вже був у Мінську.

І це не випадково – за останні 2 місяці спостерігалося різке пожвавлення білорусько-китайських контактів. Достатньо сказати, що у червні-липні в Мінську побували 9 (!) делегацій різних міністерств КНР, а в Китаї – не менше двох білоруських «міністерських десантів». Думаю, згадувати, що Білорусь була прийнята в ШОС насамперед з ініціативи Пекіна, зайве. Ну і, нарешті, зустріч Сі з Дудою, де, серед іншого, обговорювали питання виходу з білорусько-польської кризи на кордоні. Причому МЗС КНР за результатами навіть зробив окрему заяву.

Маємо ситуацію, коли Китай, користуючись тим, що росія все глибше грузне в Україні, продовжив «відрізати собі» російську зону впливу. Держави Центральної Азії переорієнтувалися на Пекін ще 2022 року, після того, як дзвінок із Піднебесної швидко завершив «операцію ОДКБ у Казахстані». Далі був лютий 2022 року, який не завершився «Києвом за три дні». І КНР доволі впевнено створила інфраструктуру свого політичного впливу у регіоні. За фактом, зараз рф у Центральній Азії – важливий партнер, але не домінуюча сила. Це проявляється у відкритому опонуванні Токаєва тезам путіна про майбутнє регіону і світу. Та й на події останніх тижнів, коли банки Киргизстану один за одним, посилаючись на санкції, відмовлялися працювати з рф.

2023 року дійшла черга до Білорусі. Тим більше, що росія не демонструвала хоч якихось масштабних успіхів на фронті, а її економіка все більше потрапляла у залежність від китайської. Розморозили низку програм, відбулася зустріч лукашенка та Сі. І, нарешті, 2024 року Білорусь таки приймають у ШОС.

Але, на відміну від Казахстану чи Узбекистану, з Білоруссю є дві суттєві проблеми. Перша – конфлікт із країнами ЄС та США після подій 2020 року. Казахський чи Узбецький режими навряд чи є більш демократичними, але тут відіграє роль географічне становище й особистий «геній» лукашенка, який вміє знайти можливість своїми заявами зіпсувати відносини зі сусідами. Друга проблема – залучення Білорусі до агресії проти України й «особливі» відносини з рф. Китай може «нести на собі» державу, яка перебуває в ізоляції, але якщо є можливість цього не робити, радить місцевим елітам вийти з конфлікту. Тим більше, що вихід із політичної кризи (тобто корекція внутрішньої та зовнішньої політики) давно назрів, виходячи з настроїв не лише суспільства, а й місцевого бізнесу.

Для Республіки Білорусь є два варіанти – або різке виявлення політики самого лукашенка, або керований транзит із приходом бажаної фігури.

Для росії, яка прагне зберегти свій вплив на Білорусь, прийнятні або лукашенко у старих рамках політики (тобто без варіантів покращення відносин із сусідами й, отже, з обмеженими можливостями дрейфу від москви) або керований транзит, але із приходом, в ідеалі «своєї» людини. Або, як мінімум, «не надто токсичної» для російських еліт.

Для КНР, чиї інтереси полягають у прив'язці Білорусі безпосередньо до себе, без «російського вузлика», пасують обидва варіанти. Крім «явно московського» замінника лукашенка. При цьому допускається і навіть вітається «прийнятність такого» для російських еліт.

Тепер розглянемо можливості лукашенка. З варіантом «Саня залишиться з нами» є проблеми. Якщо не змінювати курс – росія дотисне і, образно кажучи, з”їсть. Якщо змінювати – проблема у недовірі до лукашенка з боку більшості сусідів. Тобто зміна курсу має бути швидкою, демонстративною та різкою. На що в Мінську поки не готові, побоюючись реакції москви. Але обережні кроки у вигляді зміни кадрів, поступового зменшення впливу на економіку «людей у погонах» - роблять.

Із другим варіантом дещо простіше. Завершується перший етап реформи системи управління, яка трансформується до якогось аналога іранської моделі. Де є місце особисто для лукашенка та є місце для «замінника-президента». Питання в тім, що потрібні гарантії недоторканності у майбутньому. Тобто замінник повинен мати повноту довіри «ТатаКолі». А також потрібні певні запевнення підтримки з боку зовнішніх сил. Російські гарантії не варті і ламаної копійки, це в Мінську вже зрозуміли. А ось досвід втечі ОДКБ з Казахстану та різкості у риториці стосовно рф держав Центральної Азії – перед очима. Тобто варіант «іншого східного гаранта» виявляється робочим.

І тут повертаємося до візиту Лі Цяна. Крім, власне, економічних і гуманітарних програм, яким дадуть старт під час поточного візиту, головне питання – вибори 2025 року.

Лукашенко хоче піти на них і «перемогти» з показниками під 90%. Це йому особисто треба, щоби компенсувати травму 2020. Адже після репресій попередніх років масові протести – малоймовірні, а отже, можна й самому повірити в народну любов за підсумками «виборів».

Але підтримки з москви, судячи з усього, поки що немає. Частина оточення акуратно натякає, що можна й у транзит зіграти. І Китай мовчить.

Тому для олександра григоровича цей візит – передостанній шанс здобути «ярлик на вибори» від східного партнера. Від дуже східного – китайського. Навіть у форматі «перемогти та піти з гордо піднятою головою» - з обіцянками транзиту до кінця електорального терміну.

Чому передостанній? Тому що лукашенко ще спробує зустрітися з Сі та порушити те саме питання.

Але якщо не вийде (а в КНР, зважаючи на все, розглядають і варіанти транзиту) візит Лі Цяна є аналогом оглядин білоруської правлячої верхівки. У Мінську це розуміють та пропонують кандидатів. Базовий підхід – прийнятність для Пекіна та москви. У разі (китайський візит), насамперед для Пекіна.

Тому я би дуже уважно стежив за тим, хто сидить на переговорах поруч із лукашенком і, що найважливіше, хто коментує їхній хід таі взагалі тему китайсько-білоруської співпраці. Дуже може так статися, що одне із прізвищ після 2025 року отримає гучну приставку.