Діалектика Лукашенка: між Москвою та Пекіном

24-25 квітня у Мінську відбулося засідання Сьомого скликання Всебілоруських народних зборів (ВНЗ), цього разу – з новими конституційними повноваженнями, які були затверджені на референдумі наприкінці лютого 2022 року. Лукашенко намагається показати власним громадянам та світові ВНЗ як «народні збори», що спроможні впливати на долю Білорусі. Насправді це – збіговисько білоруської номенклатури, яке викликає стійкі аналогії зі з’їздами КПРС. І норма законодавства про можливість відправити президента у відставку виглядає зараз як рудимент пошуків шляхів збереження

«Сенсація», про яку іронічно розповів білоруський політик Павєл Латушка: Олександра Лукашенка обрано головою Всебілоруських народних зборів, заступником став Олександр Косинець. Показово, що Лукашенко поєднав посаду президента та керівника представницького органу. При цьому він відзначив, що піде на президентські вибори 2025 року, якщо «йому довірятиме народ». Прагнення зосередити у своїх руках владу зіграло з Лукашенком поганий жарт: він остаточно перетворився на останнього диктатора Європи, який зіжмакав всю владу у своєму кулаці.

Головною метою зібрання ВНЗ стало затвердження Концепції національної безпеки Республіки Білорусь і Військової доктрини Республіки Білорусь. Концепція національної безпеки Республіки Білорусь (далі – КНБ) виглядає цікавим документом із розробленим понятійним апаратом. Рада безпеки РБ ухвалила її ще у лютому 2023 року, і тепер освячена ВНЗ. Доцільно звернути увагу на наступне:

• Визначено низку «небезпек», серед якої відсутня продовольча, про неї йдеться в іншому контексті. Взагалі варто відзначити, що понятійний апарат Концепції опрацьований доволі детально.
• Акцентовано увагу на суспільних інституціях, причому розвиток громадянського суспільства визначено як один із пріоритетів національної безпеки. Можна припустити, що влада Білорусі залишає для себе хвіртку для діалогу з Європейським Союзом. Наголошується на необхідності дотримання конституційних прав та свобод
• Російсько-українська війна не згадується як така.
• Присутній у Концепції термін «електоральний суверенітет» перегукується з «суверенною демократією» Суркова. Вірогідно, розробники документу перебувають під потужним впливом російського псевдоінтелектуального середовища, про що свідчить теза про зброю, яка працює на нових фізичних принципах.
• Акцентовано на загрозах від неурядових акторів, включаючи приватні військові компанії, хоча приїзд «вагнерівців» на власну територію Білорусь сприйняла як належне. Не варто забувати і про приватну військову компанію «ГардСервіс», яка створена у Білорусі.
• Запорукою розвитку названо «лояльність політичній кон’юнктурі розвинутих держав», що має засвідчити самостійність Білорусі на міжнародній арені (про це сказано нижче).
• Інформаційну сферу визначено як арену глобального протистояння, і це може потішити насамперед білоруського телепропагандиста Григорія Азарьонка. Нагадаю, що білоруська пропагандистська машина з осені 2020 року жорстко підпорядкована Кремлю. Звернено увагу на невідповідність якості інформаційного білоруського контенту світовому рівню.
• До національних інтересів РБ віднесено підтримання зв’язків з діаспорою, збереження національної ідентичності та пам’яті про героїчне минуле білоруського народу. Цілком вірогідно, офіційний Мінськ помітно хвилює відтік населення, який посилився після політичної кризи 2020 року.
• Відзначається необхідність збереження розвитку інституту традиційної сім’ї. У цьому сенсі Лукашенко тримається у фарватері РФ.
• РБ має союзницькі відносини з Росією і стратегічне партнерство з Китаєм. Скажу більше: саме наявність інтересів КНР, пов’язаних із транзитом до Європи китайських товарів, була для Лукашенка рятівним колом у попередні роки. Нинішнє турне Сі Цзіньпіна, під час якого той визначає шлях зі Середземного моря до Будапешту через територію Північної Македонії та Сербії, для Білорусі виглядає серйозним викликом, адже її транзитні можливості суттєво скоротилися протягом останніх років.
• Автори документу суперечать собі, кажучи і про мінімальне соціальне розшарування білоруського суспільства, і про різке соціальне розшарування, яке присутнє. Нагадаю, що незалежний дослідницький центр BEROC відзначив, що 2023 рік став роком найвищих доходів білорусів з моменту проголошення незалежності. Кремль щедро платить за сприяння агресії, підприємства білоруського ОПК максимально завантажені замовленнями.
• Санкції проти Білорусі віднесено до категорії загроз національній безпеці, як і недостатній рівень технологічного та промислового розвитку Білорусі.
• Акцентовано увагу на послабленні патріотизму, зраді батьківщині, поширенні ідей громадянського протистояння, стимулювання еміграції громадян РБ. Зрозуміло, що провина у баченні офіційного Мінська перекладається на «змагарів» (представників білоруських демократичних сил), при цьому ігнорується патологічна неспроможність Лукашенка вести діалог з опонентами.
• Присутня теза про «окремі держави у неонацистському ідеологічному фарватері» (нагадаю, що тема Другої світової війни та пов’язаних з нею втрат для Білорусі є дуже чутливою). Такий реверанс кремлівській ідеологічній лінії навряд чи можна пояснити інстинктом політичного самозбереження Лукашенка.
• Ідеться про загрозу створення незаконних військових формувань (натяк на Полк Кастуся Калиновського) для здійснення військової діяльності у Білорусі. Враховуючи факт ухвалення Концепції Радою безпеки Білорусі ще у лютому 2023 року, можна зрозуміти, наскільки чутливою є тема білоруських добровольців для тамтешньої влади. Відтак акцент на готовності давати відсіч спробам втрутитися у внутрішні справи Білорусі подиву не викликає.
• Доволі кумедною виглядає пропозиція активізувати торгівлю акціями на Білоруській біржі.
• Зовнішня політика Білорусі визначена як багатовекторна, серед міжнародних організацій – ООН, ОБСЄ, ОДКБ, СНД, ШОС. Це – реверанс Китаю, прагнення продемонструвати готовність Мінська вести діалог з Пекіном і надалі, хоча козирів для цього спілкування стає все менше.

Затверджена також на засіданні ВНЗ Військова доктрина (далі – ВД) справляє враження документа, написаного «яструбиною» військово-політичною мовою, з помітно більшим та практично не завуальованим російським впливом. Про це дозволяють говорити наступні тези:

• Прагнення протидії колективному Заходу та констатація того, що США та Велика Британія обмежують можливості ЄС. У цих тезах Мінськ намагається сподобатися одночасно Москві та Пекіну, для яких активізація Еммануеля Макрона виглядає як натяк на можливе послаблення позицій Заходу.
• Існування загрози повномасштабної агресії з боку Польщі і країн Балтії. Надзвичайно своєрідне сприйняття ситуації у регіоні протягом останніх років.
• НАТО є інструментом експансії, Білорусь не сприймає розширення НАТО. Мінськ у такий спосіб намагається сподобатися і Москві, і Пекіну.
• Російсько-українська війна названа «спровокованим Заходом військовим конфліктом в Україні». І ця теза загалом відповідає прагненню Лукашенка маневрувати між КНР та РФ, звісно, що не заважає білоруському режиму заробляти на виробництві зброї та комплектуючих для неї. Підкреслюється, що виконуючи союзні зобов’язання, Білорусь не бере участі у військовій агресії.
• Розміщення ядерної зброї у Білорусі названо превентивним заходом стримування і реакцією на порушення Будапештського меморандуму. У цьому контексті цікаво спостерігати за реакцією Лукашенка на пропозицію Путіна долучитися до другого і третього етапу навчань із нестратегічною ядерною зброєю. Білоруський диктатор почувається іменинником, йому здається, що на нього почали зважати. Проте це – вкрай небезпечна ілюзія, оскільки Лукашенко був та залишається лише «петрушкою» для його кремлівського візаві.
• До ризиків віднесено пропаганду зміни влади у Білорусі, поширення ідей космополітизму й апатридизму. При цьому відмову продовжувати паспорти громадян Білорусі не згадано.
• Визначено існування внутрішньої військової небезпеки, зауважується розробка механізмів зміни влади у РБ з використанням військових формувань з етнічних білорусів (ще один прозорий натяк на ПКК). Наявні відомі проблеми білоруських добровольців не зменшують страхів лукашистів, мабуть, тому серед військових загроз для РБ – прикордонні інциденти із проникненням збройних банд і найманців.
• Недержавні актори міжнародних відносин, які фінансують незаконні військові формування, яких бачать офіційні білоруські аналітики – це якась хвороблива маячня.
• Акцентовано, що жодна країна не є ворогом для Білорусі, яка має військово-стратегічні відносини з РФ. У якій голові це вкладається у логічну конструкцію – наразі невідомо.
• Визначено потребу забезпечити консолідацію білоруського суспільства для збройного захисту держави. І тут мова не напряму про країни НАТО, що показово, проте розраховувати, що Лукашенко стане озброювати своїх політичних опонентів, не варто.

У ході засідань ВНЗ Олександр Лукашенко публічно пригрозив переслідуванням родичам учасників виборів до Координаційної Ради білоруських демократичних сил, відповідні факти мають місце вже сьогодні. Голова КДБ Іван Тертель розповів про два медичних заклади у Києві, де, на його думку, переховуються «змагари», що примусило владу столиці України евакуювати ці лікарні.

Лідер Народного антикризового управління Павєл Латушка відзначив формування «Вітебського клану». Мова про заступника Лукашенка у ВНЗ Олександра Косинця, спікерів палат білоруського парламенту Ігоря Сергієнка та Наталію Кочанову. Не виключено, що Латушка має рацію, і номенклатурна гра навколо наступника Лукашенка триває. Попередня політична кар’єра Косинця, Сергієнка, Кочанової не дозволяє виключати їх активних контактів із Кремлем за спиною Лукашенка.

Зверну також увагу на думку німецького політолога з білоруським корінням Олександра Фрідмана. Він зауважив, що Лукашенко провів заходи, пов’язані з річницею Чорнобильської катастрофи 30 квітня, хоча сама подія була 26 квітня. Фрідман припускає, що стан здоров’я Лукашенка не дозволяє тому активно публічно працювати більше двох днів поспіль.

Версія Фрідмана знайшла підтвердження 9 травня у Москві, коли Лукашенко помітно не встигав за основною масою гостей Путіна. Щоправда, білоруський диктатор виглядав дещо краще, ніж рік тому, коли його вигляд під час перебування у Росії породив надії та очікування у різноманітних представників білоруського істеблішменту. Проте хочу наголосити, що у теперішній ситуації змінити Лукашенка може лише ще більш проросійський політик, реальної перспективи різкої зміни зовнішньополітичного курсу Білорусі немає.

Євген Магда, політолог, директор Інституту світової політики

Також читайте: Трансформація влади та нетиповий виступ лукашенка – аналіз промови білоруського диктатора від Ігара Тишкевіча

Ілюстрація – колаж