Трансформація влади та нетиповий виступ лукашенка – аналіз промови білоруського диктатора від Ігара Тишкевіча

У Білорусі розпочали роботу Всебілоруські народні збори (ВНЗ – ред.). З цього року як один із органів влади, чия президія (яку сформують найближчими днями) стоятиме дещо вище за інші гілки влади, у тому числі і президента. Для тих, хто не надто уважно стежить за білоруськими подіями, наведу найближчу паралель - «Раду експертів Ірану», яка обирає Факіха (вищого керівника, що помилково називається аятолою) держави. Таким чином завершується перший етап трансформації політичної системи Білорусі. І логічно, що перший виступ на такому хуралі (як зневажливо називають ВНЗ частина білорусів) відведено саме Лукашенкові. Його виступ був, м'яко кажучи, нетиповим з огляду на попередні виходи на публіку. Коротко пройдуся основними тезами.

1. Виступ більше схожий на підбиття підсумків. Але не за рік, як це було би логічно, а з умовного приходу Лукашенка до влади. Чимось нагадує радянський підхід, коли школярам у підручниках давали порівнювати обсяги виробництва 1913 та умовно 1985 років. Проте тема економіки та якості життя проходила «червоною ниткою». Доповідач переконував і аудиторію, і себе особисто, що «білоруси ніколи так добре не жили» (цитата).

2. Регулярні звернення до теми геополітичної трансформації. Тут, звісно, відводилася роль «помилковій політиці Заходу», але головним було інше. Ще 5-6, і навіть рік тому, кажучи про геополітику, Лукашенко підкреслював роль Росії і, відповідно, «історично правильну» свою політику щодо орієнтації на РФ. Сьогодні Російської Федерації було відведено умовну роль «другого порядку». Зате багато та докладно говорилося про Китаї, його геополітичні амбіції та активності. Про «Союзну державу РФ та Білорусі» побіжно, про ЄАЕС одним реченням, натомість багато, барвисто та з натхненням про ШОС, Брікс, ініціативу «Пояс та Шлях».

3. Кажучи про ворогів, як же без них, явно проступає зміщення акцентів. Умовний «Захід» перестав бути «виродком пекла». Добрим він не став. Мовляв, країни ЄС та США керуються своїми інтересами (часто помилковими) і примушують до цього інших. У тому числі, стимулюючи розвиток конфліктів. Тобто, замість ворога вже умовний «конкурент». Дійшло до нечуваного для білоруських чиновників (особливо в останні роки) початку промови «ми спокійно ставимося до неприйняття західними лібералами політичної моделі нашого розвитку (звертаю увагу — вже не «заходу», а деяких «лібералів»), при цьому не заперечуємо прогресивні форми західноєвропейської демократії ми їх інтегруємо, якщо вони не суперечать нашим традиціям».

4. Внутрішні вороги чи опозиція. Тут мова Лукашенка набагато м'якша, можливо найближча до нейтральної за останні три роки. Згадувань відносно небагато. Тема політичного протистояння відійшла на четвертий план після економіки, геополітики та «якості життя». Попри це, виразно видно, що його тригерить тема протестів і несприйняття його персони значною частиною суспільства. Але опозиціонерам відведено дві ролі: або тих, хто ненавидить країну (буквально пару прикладів, один із яких, вигаданий, відсилає до 90-их) або «заблукалих», які повірили тим самим «західним лібералам». Окремо проступає підсвідомий чи то страх, чи то ненависть до носіїв білоруської культури. Білоруська мова з вуст Лукашенка звучала тричі, щоразу нібито ілюструючи тему антинародної позиції опонентів Лукашенка. При цьому вкрай важливо, що не згадано ні Варшавського, ні Віленського центрів білоруської опозиції.

5. Україна. О диво, Зеленський уже не «здурів» і вже не «фашист». (До речі, така трансформація відбулася дещо раніше – приблизно зі січня 2024 року). Просто Україна нібито стала полем протистояння геополітичних гравців і, цитата, «полем битви ядерних держав». Помітно так, що тема війни підмінюється темою безпеки для білорусів. Як негативний приклад наведено регулярні повітряні тривоги, що «лякають дітей» і як позитив «у нас цього немає».

Лукашенко явно продавав себе як «необхідну умову мирного життя».

6. Тема безпеки країни та силового блоку. У виступі згадано лише побіжно. Причому у зв'язку з боротьбою зі злочинністю у 90-ті і зростанням авторитету армії останніми роками. Звичного брязкання зброєю не було. Точніше, воно буде – ВНЗ затверджуватиме нову військову доктрину. Проте спічрайтери Лукашенка свідомо розвели ці теми. І я не здивуюся, якщо доповідачами на тему доктрини, крім ПапиКолі будуть й інші особи. Цікаво, що лише побіжно згадана роль силовиків у придушенні протестів 20-21 років.

7. Украй багато посилань на «експерти стверджують», «експерти кажуть». Явна спроба демонстрації чи то поінформованості, чи то готовності сприймати інформацію. І, нарешті, практично нічого (крім згадок побіжно) про події останніх двох-трьох років у Білорусі. Натомість у фіналі виступу слова про те, що «створило наше покоління» та «як важливо це зберегти».

У тих, хто прочитав ці пункти або прослухав виступ, може скластися враження, що це була чи не перша із серії прощальних промов Лукашенка. Ні. З одного боку, вся трансформація політичної системи відбувається, щоби цей персонаж міг «піти не йдучи». Саме під нього створюють посаду «голови президії ВНЗ» з функціоналом іранського Факіха. Але йти із президентської посади до 2025 року, тобто дочасно, Лукашенко навряд чи буде. Та й щодо 2025-го року перспективи не зрозумілі. З одного боку є тиск частини його власного оточення, що, мовляв, «пора», є напруга системи і є навіть натяки з Москви. Але є невгамовна жага влади та поки що немає прохання «звільнити місце» з Китаю. Тому Лукашенко з великою часткою ймовірності піде на вибори 2025 року, і йому намалюють 90+%. Але, повторю свій прогноз, який дав 8 серпня 2020 року (до початку протестів) – це його останній електоральний термін. Вибратися знову він може, досидіти буде дуже складно.

Лукашенко відчуває проблему (що що, а політична чуйка в нього є) і тому для нього вкрай важливим є впровадження іранської моделі. Щоби була можливість піти з посади президента, але зберегти владу. Але, на відміну від Ірану, де є релігійно-ідеологічний стрижень у вигляді ісламу, оточення Лукашенка так і не змогло народити ідеологію білоруської влади (не кажучи про державну). Тому з'являються і з'являтимуться таки виступи, у яких старий автократ переконуватиме, навіть не аудиторію (навіть супер лояльну) а, насамперед себе самого, що він молодець, що він великий політик і великий лідер.

Ігар Тишкевіч, Політолог Інституту майбутнього, ТГ-канал

Довідково

Всебілоруські народні збори проводять у Білорусі з 1996 року. Станом на сьогодні відбулося 6 Всебілоруських народних зборів – теперішні – сьомі. Останні Всебілоруські народні збори відбулися 11-12 лютого 2021 року.

Відповідно до змін та доповнень, внесених до конституції Республіки Білорусь за результатами республіканського "референдуму" 27 лютого 2022 року, Всебілоруські народні збори стали конституційним органом.

Максимальна кількість делегатів Всебілоруських народних зборів становить 1 200 осіб.  

Термін повноважень Всеукраїнських народних зборів становить п'ять років.

Рішення Всебілоруських народних зборів є обов'язковими для виконання і можуть скасовувати правові акти, інші рішення державних органів і посадових осіб, що суперечать інтересам національної безпеки, за винятком актів судових органів. 

1996 року лукашенко також виступав на І-их БНЗ із доповіддю "Тільки народ має право вирішувати свою долю"

Фото з відкритих джерел