Білорусь за лукашенка перестала бути для Китаю надійним партнером, - Володимир Астапенко

У Вільнюсі відбулася ІІІ Конференція «Нова Білорусь» за участі білоруських демократичних сил, активістів, громадських і культурних ініціатив. У рамках співпраці з «Центром політичних наративів демократії» власний кореспондент Західного інформаційного фронту поспілкувався з учасниками заходу. Пропонуємо розмову з Володимиром Астапенком – новим очільником в Об’єднаному перехідному кабінеті (ОПК) з міжнародних справ, дипломатом та громадським діячем.

ЛУКАШЕНКО ВТРАТИВ ПРАВО ПРЕДСТАВЛЯТИ БІЛОРУСІВ

- Скажіть, чи є правонаступництво в ОПК? Я так розумію, що вас затвердить Координаційна рада. Як буде проявлятись спадкоємність міністрів закордонних справ у Кабінеті?

- Із цим питанням можна посперечатися, але ви його задали. Кабмін не існує довго, тому складно говорити про усталені традиції з одного боку, але з іншого, зрозуміло, що ми всі соратники, однодумці, у нас у всіх спільна стратегічна мета. Тому все зроблене в ОПК на міжнародному напрямку, звичайно, буде продовжено та не відкидається. Ще вчора я працював заступником, представником із міжнародних справ, але за рішенням Світлани Тихановської, як голови ОПК, затверджений на посаді представника з міжнародної та європейської співпраці. Координаційна рада має висловити свою згоду на це призначення. Основне ж рішення приймає Кабмін. Тому я розумів, де ми стоїмо, де наші поточні завдання, де наші пріоритети, і, звичайно, з готовністю і підтримкою цієї тези про сталість, про послідовність. Я уже виконую свою роботу та розпочав нею займатися не від учора – працював у цьому напрямку і позавчора, і вчора, і сьогодні, і працюватиму завтра.

- Як ви оцінюєте поточну міжнародну ситуацію в контексті того, що відбувається всередині самої Білорусі? Лукашенка призначив нового міністра закордонних справ, нових люди в адміністрацію. Чому авторитарний лідер вирішив змінитися своїх чиновників, що означають ці зміни?

- На цю тему може бути багато спекуляцій. У принципі, це не моїм головним пріоритетом чи головним болем. Тому що на мій погляд, зовнішня політика лукашенка обнулилася, можна сказати, в абсолютному вираженні після 2020 року. Якщо до цього часу ми говорили про те, що Білорусь проводить свою зовнішню політику, має свої пріоритети, має якісь досягнення, має якісь точки підтримки та партнерів, то після 2020 року все це кардинально змінилося, все пішло в нуль. Лукашенко втратив право представляти національні білоруські інтереси за кордоном. І це проявилося, на жаль, у багатьох речах, у тому числі у його співучасті в агресії проти України. Мені важко уявити в сучасній Європі, а може навіть і в сучасному світі, ситуацію, коли суверенна держава, яка має договір про дружбу і співпрацю із сусідньою державою, яка має зобов'язання в цій угоді не вчиняти жодних ворожих дій, не вчиняти жодних військових дій проти свого сусіда, пропускає через свою територію натовпи окупаційних військ, натовпи агресорів, без будь-яких правових політичних рішень, внутрішніх, на рівні президента, парламенту. Це свідчить про те, що ця держава, принаймні в цій військово-політичній сфері, втратила свою суб'єктність. Те, що сталося з лукашенком. Тому в цьому контексті для мене абсолютно не принципово, хто працює у нього в міністерстві закордонних справ або, я би сказав, так званому міністерстві. Це міністерство перетворилося на міністерство у справах росії, і, в кращому випадку, сидить на прийомі інструкцій зі Смоленської площі або з кремля. З іншого боку, ми розуміємо, що лукашенко дуже боїться будь-яких виборчих процесів. А наступного року мине п'ять років після відомих серпневих президентських виборів 2020 року та масових протестів, придушених найжорстокішими репресіями. Він намагається якийсь елемент модерності включити у свою адміністративну вертикаль, освіжити цей апарат, спробувати знайти якісь способи впливу на суспільство, які позбавлять його страхів перед народом, який насправді не обрав його в 2020 році і навряд чи вибере на вільних виборах 2025 року. Тому зрозуміло, що, наприклад, після смерті Макея дії Алейника (попередній міністр МЗС РБ, звільнений лукашенком 27 червня 2024 року, - ред.) не привели до якогось видимих і вагомих результатів. Я не очікую якихось проривних результатів і в діяльності нового міністра закордонних справ, так званого міністра закордонних справ Білорусі. І на цьому тлі це слугує для нас додатковим стимулом, адже чим менше про режим лукашенка чують і бачать на міжнародній арені, тим більше можливостей перед нами відкривається. І робимо ми це, на мій погляд, з цілком обґрунтованим претензією на те, що Світлана Тихановська і структури, які були створені разом з нею, мають моральне і юридичне право представляти інтереси Білорусі у світі та говорити від імені білорусів.

ПІРАМІДА ХЕОПСА ТИХАНОВСЬКОЇ ТА ГІРКА ЛУКАШЕНКА В ПІСОЧНИЦІ

- Пан Ягорав публічно заявив, що у середовищі демократичних сил настала криза. Чи бачите ви кризу стратегії і тактики? Ви, як людина, відповідальна за міжнародні відносини, плануєте змінювати її і виправляти? І взагалі, як реагувати на таку заяву?

- Не вважаю, що сказане Ягоравим є мейнстрімом. Якщо ви уважно слухали всі панелі Конференції, напевно, зауважили, що ніхто інший не погодився з цим обвинуваченням. Це означає, що можна назвати це маргінальною думкою, тож про це можна не говорити, так. Але з іншого боку, в кожному жарті є частка жарту. Будь-яку ситуацію можна оцінювати з різних боків – склянка може бути як наполовину повною, так і напівпорожньою. Ми відкриті до критики та готові її сприймати, і ми готові реагувати, якщо ця критика конструктивна. Зрозуміло, що ми не досягнули своїх стратегічних цілей, які зрозумілі та відомі всім нам. Ми не домоглися вільних виборів, ми не звільнили політичних в'язнів, ми не будуємо демократичну Білорусь, ми не можемо повернутися додому. І в цій боротьбі минуло чотири роки. З огляду на це, так, можна сказати, що ми поки що нічого не досягнули. Або, з акцентом, поки що нічого не досягнули, або нічого не зможемо досягнути. Це різні речі, так. Я вважаю, що ми поки що нічого не досягнули, так. Це по-перше. По-друге, я у своєму виступі казав, якщо ми говоримо про нашу діяльність на міжнародній арені, а в багатьох країнах заведено підбивати підсумки року та повідомляти про кількість візитів на державному рівні – у нас було 5 офіційних візитів, ми прийняли 20 делегацій, наш міністр закордонних справ взяв участь там-там-там-там. То якщо порівнювати діяльність Тихановської і лукашенка, то це буде, не знаю, піраміда Хеопса на тлі дитячої піраміди в пісочниці. Тобто у білоруських демократичних сил є громадська активність, і зустрічі на найвищому рівні з президентами, прем'єр-міністрами, міністрами – ми просто з приголомшливою перевагою перемагаємо у цьому. Але ми повинні і зізнатися собі, що за цей час – 2-3 останніх роки, змінили свої підходи і свої пріоритети, особливо після лютого 2022 року. Ми вже вибудовуємо так звані інституційні відносини з іноземними партнерами від імені демократичних сил Білорусі. Ми знаємо, що режим лукашенка ізольовується, відносини з ним заморожуються і процеси не поставлені на паузу – на зміну режиму приходять демократичні сили зі своїми структурами. Тому ми налагодили контакти з Радою Європи, у нас є особлива програма співпраці з нею. У нас є конституційний механізм з Європейським Союзом. Ми провели перший раунд стратегічного діалогу зі Сполученими Штатами Америки. У нас є угода про співпрацю з Європейським парламентом. Ми розпочинаємо політичні консультації з НАТО. Це успіх чи провал? Якщо врахувати, що три роки тому ні в НАТО, ні в ЄС, ні у США не було навіть думки про те, що потрібно розробити механізм взаємодії з якимись демократичними силами. Сьогодні на ці питання наші партнери дали чіткі і зрозумілі відповіді. І це для мене означає, що режиму лукашенка на міжнародній арені стає менше, а нас – більше. І якщо, скажімо, ми оцінимо цей процес як незворотній, а я вірю, що так і буде, то рано чи пізно ми прийдемо до наших сполучних цілей в результаті цього процесу.

ІЗ КИТАЄМ СИТУАЦІЯ СПЕЦИФІЧНА

- Насамкінець, усі говорять про Китай, про важливість Китаю в Білорусі. Мінськ видає бажане за дійсне, а Китай справді активізується в Білорусі. Чи є якісь об'єктивні фактори, що це новий сюзерен, який насправді не має великого впливу, а його інтереси обмежуються лише логістикою, можливо це лише питання кордону та зовнішнього тиску з боку Польщі щодо консультацій з Китаєм. Можливо, Світлана Тихановська поїде до Китаю?

- У нас доволі специфічна ситуація з Китаєм. У нас були якісь епізодичні контакти, не можу сказати, що вони переросли в щось системне. Ми розуміємо, що Китай у принципі проводить дуже обережну політику – не квапиться робити висновки, не поспішає із доленосними рішеннями. Він готовий чекати. Мовляв, подивимося, що з цим буде через 50 років, через 100 років. Тобто у нього дуже довгий горизонт планування. Тому мені здається, що щодо Білорусі Китай ще не ухвалив свого остаточного рішення. І об'єктивно так, його цікавить білоруський транзитний коридор. Це сьогодні поки єдиний коридор, який ефективно працює в умовах наземного транспортування вантажів. Адже ми розуміємо, що така форма вже не працює через Україну. На півночі є свої проблеми з кордонами. Але вже є плани побудувати південну гілку, яка знівелює цю стратегічну перевагу. Китай мав великий економічний інтерес до індустріального парку високих технологій «Великий камінь». Спільними зусиллями його закладали. І там була нормальна бізнес-логіка стиковки логістики та виробничих процесів. Але для цього було потрібно, щоби Мінськ працював повноцінно як транспортний хаб, щоби літали літаки. Причому не тільки на схід, але й на захід. Ми знаємо, що після примусової посадки мирного літака компанії Ryanair небо над Білоруссю і для білоруських літаків у Європі закрите. Сьогодні такої можливості просто немає. Відповідно, напруга на кордоні також ускладнює наземне перевезення вантажів вантажними автомобілями, залізничним транспортом. Тобто Білорусь за лукашенка перестала бути надійним і передбачуваним логістичним партнером для Китаю. Що також викликає певне занепокоєння у китайських політиків. Думаю, вони використовують свої канали впливу, щоб якось утримувати цю ситуацію на плаву, принаймні доти, допоки у них не появиться якась альтернатива. Або можна і зачекати, поки в Білорусі не з'явиться демократична влада, з правлінням якої зникнуть проблеми і на кордоні, і в аеропортах, і з сусідніми країнами. Тому у Китаї, є, так би мовити, розвилка можливостей: утримати на плаву те, що залишилося від режиму лукашенка, від його легітимності чи розраховувати на те, що з демократичними перетвореннями у країні всі їхні економічні, логістичні, транспортні та будь-які інші проблеми просто щезнуть.

Довідково (за Вікіпедією)

Володимир Аркадійович Астапенко (білоруською Уладзімір Аркадзьевіч Астапенка). Народився 13 листопада 1962 року в Мінську. Білоруський політик і дипломат. Кандидат юридичних наук (2000 рік). Мав дипломатичний ранг надзвичайного та повноважного посланника другого класу.

Закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин МЗС СРСР (1985), аспірантуру Білоруського державного університету та МДІМВ-Університету МЗС РФ.

На дипломатичну службу прийшов ще за часів БРСР. Працював начальником інформаційного відділу міністерства закордонних справ БРСР.

З 1992 року по 19 травня 1993 року – заступник міністра закордонних справ. З 6 липня 1993 року по 18 жовтня 1994 року – генеральний консул Республіки Білорусь в Гаазі. Того ж дня призначений радником-посланником Посольства Республіки Білорусь в Королівстві Бельгія. Залишався на цій посаді до 27 липня 1996 року.

Після повернення з-за кордону працював у міністерстві закордонних справ начальником управління міжнародних економічних відносин; проректором з міжнародних зв’язків і завідувачем кафедри міжнародного приватного та європейського права Білоруського державного університету.

18 квітня 2008 року призначений Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Білорусь у Республіці Куба.

У складі державної делегації брав участь у численних сесіях Генеральної Асамблеї ООН.

7 грудня 2017 р. указом президента Республіки Білорусь призначений Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Білорусь в Аргентинській Республіці та за сумісництвом у Східній Республіці Уругвай.

31 серпня 2018 року призначений Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Білорусь у Республіці Парагвай і Республіці Перу за сумісництвом.

Володимир Астапенко подав у відставку в день «інавгурації» лукашенка, 23 вересня 2020 року. 27 жовтня він надіслав листа до адміністрації президента та міністерства закордонних справ Білорусі, у якому заявив про численні порушення основних прав та свобод громадян Білорусі і попросив звільнити його з посади. Після цього лукашенко підписав указ про звільнення Астапенка з посади та позбавлення його дипломатичного рангу «у зв'язку зі вчиненням злочину, несумісного з перебуванням на дипломатичній службі». Дипломат не погодився з таким формулюванням причини свого звільнення і намагався змінити її через суд. Безрезультатно. Опісля приєднався до команди Світлани Тихановської.

Спілкувався Євгеній Білоножко, власний кореспондент ІА «Західний інформаційний фронт» у Польщі і країнах ЄС

Фото – зі сайту belsat.eu