Жодного потенціалу для зростання білорусько-української співпраці нема

Цієї фразою, яке винесена у заголовок, білоруска, волонтерка Тетяна Гацура-Яворська ввергла у німий шок учасників панельної дискусії «Білорусько-українська співпраця: найкращі практики та потенціал для інтенсифікації» у німий шок. Дискусія відбулась під  час ІІІ-го Форум імені Острозьких, що 16-17 листопада відбувся у Києві.

Чому білоруси, які легально перебувають в Україні, залишаються безправними? Чому, коли білорус, як і будь-який інший військовик-іноземець, звільняється із лав ЗСУ, то буквально на другий день він стає безправним. А якщо тебе, іноземця, що захищав Україну, демобілізували через поранення, то чому будь-яка українська  лікарня може тобі законно відмовити у лікуванні.  Тетяна Гацура-Яворська пропонує свої відповіді і рішення. Однак офіційний Київ роками залишається байдужим до безправного становища українських білорусів, які люблять нашу країну і пліч-о-пліч з українцями б'ються за нашу свободу. 

 Надаємо слово Тетяні Гацурі-Яворській.

«В Україні білорусів за короткий час не залишиться зовсім. Люди з білоруськими паспортами, які сьогодні живуть тут, щоразу, коли у них закінчується термін чинності цього документа, постають перед гірким вибором. Або виїжджати до Польщі і жити там нормальним життям, або ж залишатися в Україні на невизначений термін майже на нелегальному становищі, втративши при цьому можливість виїхати з України.

Ще прикріша ситуація у білорусів, котрі воювали чи воюють за Україну. От недавно народні депутати ухвалили закон (дивіться довідку наприкінці статті, – ред.), про який Президент України Володимир Зеленський  сказав, що ось нарешті іноземці, які воюють за Україну, зможуть без проблем легалізуватись і жити повноцінним громадянським життя і так далі… Однак це виявилось не так, і я тут могла б ще сильніші епітети підібрати.

Судіть самі. Відповідно до ухвалених змін, іноземець, щоб отримати право на постійне місце проживання (ПМЖ), має відслужити три роки, не розриваючи контракт. Але ж на сьогодні навіть війна ще не триває три роки, а розривання контракту – це нині звична практика. Перевестися з одного підрозділу до іншого, поїхати до Польщі і провідати  родину чи просто хтось хоче відпочити – це нині звична практика. Порівняйте, хтось може бути у шлюбі два роки з громадянином чи громадянкою України і отримати право на ПМЖ, а інший для цього повинен три роки прожити на війні, не перериваючи контракт. Або ти можеш 5 років провчитися у виші і отримати МПЖ… Тому оцю норму – три роки без розриву контракту – я просто не знаю навіть як назвати…

Наступне. Всі іноземці, у тому числі білоруси, щойно вони розірвали контракт, то одразу втрачають всі соціальні гарантії. Тобто, ніхто в Україні не має обов`язку їх лікувати чи надавати їм послуги з реабілітації. Доки вони в системі, доки мають контракт з тим чи іншим військовим підрозділом, їх будуть лікувати, оперувати, реабілітовувати, але тільки військовик-іноземець іде зі служби – все, ти нікому не потрібний.

Навіть якщо тебе «списують» згідно з рішенням ВЛК. От у нас проходить реабілітацію один росіянин. (Йдеться про реабілітаційний центр «Ланка», ініціатором і засновником котрого є Тетяна Гацура-Яворська). Йому 20 років, у 18 років він пішов воювати за Україну, на війні став інвалідом, є висновок ВЛК, але жодна офіційна медико-реабілітаційна структура в Україні, боронячи котру він втратив своє здоров`я, не погоджується його лікувати. А йому наголошую, тільки 20 років!

Далі. Візьмімо категорію цивільних іноземців, які живуть в Україні і мають ПМЖ. Тобто, вони перебувають в Україні легально, але отримати документи, скажімо, закордонний паспорт, щоб виїхати закордон, як це є у сусідній Польщі, в Україні це неможливо, бо не передбачено законом.

У ще більш безправному становищі перебувають особи, котрі мають посвідки на тимчасове проживання. Так більшість серед білорусів, що приїхали в України після початку після початку повномасштабного вторгнення. Легалізуватись, отримавши громадянство чи ПМЖ, – для них це щось небачене, яке станеться невідомо як і коли.

Зрештою, не будемо забувати, що  декотрі білоруси не хочуть відмовлятись від свого громадянства. Ти громадянин своєї країни, ти не згоден з тим, що сьогодні відбувається у твоїй країні і прагнеш впливати на перебіг подій, перебуваючи за її межами, оскільки у рідній країні тебе, щонайменше, посадять за грати.  Ти готовий за найменшої можливості повернутись додому. І от постає питання, чому ти повинен відмовлятись від громадянства своєї країни? Чому ти не маєш права, залишаючись громадянином Білорусі, просто жити і працювати в Україні і допомагати їй бити росіян?

Які можливі шляхи розв'язання окреслених проблем? Якщо говорити про надання лікувально-реабілітаційної допомоги  військовим-іноземцям, які звільнились із ЗСУ, то, як на мене, можна було б почати з відповідного наказу міністра охорони здоров`я.

Веду до того, що має бути документ, який би дозволяв і регламентував таку діяльність. Просто словесних домовленостей замало. Я мала розмову з пані Третьяковою, головою  Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів. Вона перетелефонувала міністру охорони здоров`я пану Ляшку. Той сказав, що вивчить питання і перетелефонує. Так і зробив, і каже, що, значить, у нас така домовленість на рівні Міністерства охорони здоров`я, щоб лікарні брали військовиків-іноземців на лікування. Але це ж на словах, нормативної бази під це нема. А як чинити, якщо медична установа відмовить у лікуванні? Посилайтесь на нас, каже Ляшко. Але це ж смішно…

Щодо протермінованих паспортів, то, на мою думку, це питання до депутатів ВРУ. Вочевидь, мав би бути розроблений закон, згідно з яким люди, які тут перебувають і не можуть скористатись консульськими послугами своїх країн (а це не тільки білоруси, а й росіяни та грузини), то вони мали б мати право отримувати паспорт іноземців. До слова, такий вид паспорта в Україні є, його видають утікачам, які отримали захист в Україні.      

Те саме щодо дискримінації білорусів та інших іноземців, яка проявляється в Україні у різних сферах і формах. Скажімо, білоруси, що мають тимчасові посвідки на проживання, не можуть отримати банківську картку або ж оформити страховий поліс. Ці проблеми також потребують нормативно-правового регулювання.

Але передовсім,  і я на цьому хочу наголосити, Україна має  визначитись у своєму ставленні до військовиків-іноземців. Хто вони? Просто найманці, яким платять так само, як українцям, але після звільнення ці найманці нікому в Україні не потрібні, і вони звідси виїжджають часто голі й босі. Чи вони захисники України, що повинні мати належні  соціальні гарантії і до них має бути гідне ставлення з боку держави і суспільства, як до захисників Батьківщини. Якщо ж ні, то політика України щодо цивільних білорусів, які тут живуть, але не воюють, на жаль, цілком закономірна. Закінчився термін паспорта – забирайтесь. Але так не має бути.                                     

Довідка.

24 листопада 2024 року набув чинності Закон № 3897-IX про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України.

Віктор Шаповал