Кроки в бік легітимізації режиму лукашенка повинні супроводжуватися умовою звільнення політв'язнів, - Андрей Ягорав

У Вільнюсі відбулася ІІІ Конференція «Нова Білорусь» за участі білоруських демократичних сил, активістів, громадських і культурних ініціатив. У рамках співпраці з «Центром політичних наративів демократії» власний кореспондент Західного інформаційного фронту поспілкувався з учасниками заходу. Пропонуємо перше інтерв’ю з Андреєм Ягоравим, колишнім спікером Координаційної ради (КР) попереднього скликання, громадським і політичним діячем, якого обрали до КР ІІІ-го скликання за списком блоку Пракоп’єва-Ягорава.

- Ви публічно розкритикували позицію пана Латушка та нової спікерки Координаційної ради щодо поточної ситуації і стратегії, яка має бути представлена на цій конференції. Відбулись зміни в Об’єднаному перехідному кабінеті (ОПК). Пан Латушко доволі радикально відізвався на вашу заяву. Чи можете пояснити або спростувати те, що вам закидають: визнання (не)легітимності лукашенка в обмін на будь-які поступки щодо свободи політв'язнів?

- Якщо ми подивимося на минулі роки, то стратегія демократичних сил не привела до бажаних результатів. Нині ми чуємо анонс точно такої самої стратегії, яка полягає в делегітимізації Лукашенка, зосередженні на санкціях та продовженні тиску, трактуванні виборів у Білорусі як інформаційної кампанії – у принципі, нічого суттєвого не пропонується. Тобто, відбувається повторення заяв, зроблених минулого року. Відповідно, чому ми вважаємо, що якщо зробимо те саме, то це має призвести до якихось інших (нових) результатів, аніж у попередні роки. Тому очевидно, що є стратегічна криза, і потрібно змінювати підходи до цієї ситуації, коли демократичні сили не мають багато ресурсів. І головний наявний у нас ресурс – це дипломатичні та міжнародні відносини у статусі Світлани Тихановської сьогодні.

Я пропоную мобілізувати цей ресурс, але головний пріоритет, який у нас зараз – це звільнення політв'язнів. Це означає говорити про будь-які шляхи звільнення людей з місць позбавлення волі і, можливо, впливати на ситуацію в Білорусі, на користь припинення репресій, зупинення цих репресій на тривалу перспективу, щоби це створювало для нас більше шансів у довготерміновій перспективі на зміни в Білорусі. Тому сьогодні, коли режим шукає шляхи відновлення своєї легітимності та де-факто контролює ситуацію у країні і править, а ми не маємо впливу на ситуацію, але можемо з цим щось зробити в даний момент, нам потрібно шукати підходи до того, що ми можемо назвати діалогом між режимом і Заходом сьогодні. Наприклад, повернення послів було би таким кроком. Але будь-які кроки в бік легітимізації режиму повинні супроводжуватися дуже чіткою умовою звільнення політв'язнів. Загалом, - це доволі проста думка.

- Можна детальніше, що означає будь-який спосіб? Є ініціатива «Ультиматом», вона реально діє. Але ні Тихановська, ні КР не заангажовані в цю ініціативу. Чи варта гра свічок, чи потрібно визнавати автократа?

- Ми насправді не знаємо, як ініціатива «Ультиматум» тисне і вплинула на звільнення цих 18-ох в’язнів. Тобто вони думають, що це один із факторів, який призвів до визволення. Тобто ми бачили, що режим до цього готувався, були нові технократичні призначення, коли силовиків прибирали з управлінської вертикалі, як Буткевича, колишнього посла Олексія Крутого в росії тощо. Знову ж таки, перспективи можливого початку переговорів щодо України. Тобто це змушує їх шукати шляхи відновлення своєї суб'єктності. Ці кроки до сигналів зі звільненням політв'язнів могли би бути використані, в тому числі, і для цього. Є різні можливості. Але я би сказав, що демократичні сили, напевно, не можуть визнати легітимність лукашенка, і тут усе зрозуміло. Але Захід може з цим частково погодитися. Я би навіть не говорив про легітимність як таку. Багато виборів у Білорусі і раніше були сфальсифіковані. Вибори 2020 року, як і попередні вибори. І міжнародні спостерігачі дуже чітко заявили про те, що ці вибори насправді не були демократичними, вільними і справедливими. Це означає, що легітимність лукашенка завжди була під питанням ще з 1996 року, але це не призвело до перерви в десятиліття. А іноді були періоди, коли відновлювали співпрацю та загалом позитивно впливали на розвиток Білорусі. В особистому плані це вплинуло і на події 2020-го року. І якщо ми подивимося на ситуацію в Білорусі в довготерміновій перспективі, то саме зараз, коли зрозуміло, що швидких змін там не буде, потрібно звернути увагу на інші шляхи вирішення цього питання. Є й інші підходи.

- Ви згадали про зміни в адміністрації лукашенка, в МЗС. Як їх можна пояснити, виходячи з того, що відбувається в білоруських реаліях? Навіщо самодержавцю змінюватися і призначати нових людей. Що це означає?

- Режим прагне до тривалої стійкості. Вони розуміють, що вони нестабільні та не можуть самотужки втриматися на репресіях. Вони бачать, що в довготривалій перспективі їм потрібна, серед іншого, економічна стабільність, включно зі співпрацею не лише з Росією, а й зі світом, вихід з ізоляції. Звичайно, вони шукають вихід з цієї ізоляції, призначаючи таким чином технократів, які мають вирішувати це, економічні питання, питання економічної співпраці та міжнародних контактів.

- Ситуація з Координаційною радою вже прояснилася: обрано нову спікерку, яка чітко говорить про регламент, про більшість, віце-спікерку, яка теж не з опозиції, умовно кажучи. Формально в опозиції тільки ваш блок, про що ви публічно підтвердили. Яка реальна ситуація у вашому протопарламенті? Є ваша публічна заява про те, чому вони не балотувалися на керівну посаду у КР.

- Зараз ситуація нормалізувалася. Регламент прийнято відповідно до процедурних рішень попередньої КР і попереднього Положення. Він набрав дві третіх голосів. Ситуація в цьому сенсі вирішена. Тому при виборі спікера, заступника спікера відповідно до процедури немає конфліктів усередині та немає питань, які би ставили під сумнів легітимність того, що сталося зсередини. Зараз там формуються комісії в рамках Координаційної ради та буде фронт роботи. Що, напевно, важливо підкреслити, так це те, що сьогоднішня більшість Координаційної ради та її керівництво фактично зрівнялися з офісом Світлани Тихановської і ОПК. Тому що і Мельникова, і Глінник є прямими підлеглими Світлани Тихановської та Павла Латушка. Тому можна вважати, що зараз це єдиний керівний блок Координаційної ради,Перехідний кабінет та Офіс Світлани Тихановської.

- Це добре чи погано для спільної справи? Оновлення Кабінету не було формально узгоджене з Координаційною радою.Що означає той факт, що Координаційна рада, як ви сказали, співпрацює в дуже щільній та прямій вертикалі? Такі методи не зовсім демократичні. Немає людей, які хочуть конкурувати, або поза командами Латушка чи Тихановської іншим просто немає місця на політичній сцені?

- Насторожує, що в цих відносинах усе стає схожим на таку вертикальну систему, за аналогією зі ситуацією в Білорусі, вибудовується така демократична вертикаль, яка перестає бути демократичною. Рада з питань корупції втрачає свої функції громадського контролю. Тому незрозуміло, що буде зі слуханнями, які мали би проводити щорічно та які були публічними минулого разу. Зараз вони навіть не призначені. Людей призначають до Кабінету міністрів без слухань у складі Координаційної ради. І мені здається, що це погана тенденція, тому що Координаційна рада – це виборчий орган, за який проголосувала достатня кількість виборців, а інші органи демократичних сил мають бути підзвітні громадянам. Координаційна рада має виконувати функції зі забезпечення підзвітності діяльності керівних структур демократичних сил. Боюся, що цього може і не статися, і ми просто побачимо пасивну волю Координаційної ради в цих відносинах.

- Насамкінець, що означають зміни в об'єднаному кабінеті? Це нові люди, які прийдуть з якимись новими ідеями або просто перестановка?

- Я би сказав, що ОПК перебуває у кризі. Невідомо, чи нові призначення сприятимуть виходу з нього. Тому що з Кабінету пішли важковаговики, якими були і Валерій Ковалевський, і Валерій Сахащик, а прийшли нові люди, які не мають такого досвіду роботи, молоді, з одного боку. Звичайно, це чудово, що в політику приходить молодь, але ти не знаєш, що вони будуть робити. Я про це нічого не знаю. Так само і Вадим Кабанчук, звичайно, досвідчена людина, один із керівників Полку Калиновського, але що він буде робити на цій посаді, ми ще не знаємо. Можливо, це буде новий напрямок діяльності Кабінету. Подивимося, як він буде розгортатися. А поки що я би сказав, що Кабінет все ще у кризі.

Спілкувався Євгеній Білоножко, власний кореспондент ІА «Західний інформаційний фронт» у Польщі і країнах ЄС