Збитий Іл-76: росія здатна на брудні та криваві провокації щодо військовополонених

24 січня у Бєлгородській області збито літак ІЛ-76 військово-транспортної авіації рф. росія стверджує, що на борту літака перебували 65 українських військовополонених, яких транспортували начебто для обміну. Обставини збиття літака й особи всіх пасажирів на ньому ще достеменно невідомі. Довіряти російським офіційним заявам жодним чином не можна.

Москва постійно бреше, як і у випадку з трагедією збиття над Донбасом рейсу МН17 у 2014 році. От і цього разу доказів загибелі на борту громадян України наразі немає. Київ наполягає на міжнародному розслідуванні інциденту, адже росія не просила про повітряний коридор і не повідомила Україну про намір транспортувати полонених літаком, що завжди робила в рамках попередніх обмінів.

Враховуючи те, що літак Іл-76 належав до 117-го військово-транспортного авіаційного полку, неодноразово задіяного у перевезенні зброї та боєприпасів для вбивства українців, то він був законною воєнною ціллю. Незалежно від реальних обставин інциденту, поведінка російської сторони є явною провокацією.

За інформацією Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, у російському полоні досі перебувають понад 8 тисяч бранців, серед яких понад 1,6 тисяч - цивільні. Заявою про транспортування українських військовополонених у Іл-76 росія фактично визнала, що навмисно наражала військовополонених на небезпеку, що є грубим порушенням Женевської конвенції.

Постають об'єктивні підстави для занепокоєння щодо загрози життю українських громадян з оприлюдненого рф списку. Адже москва вже оголосила їх мертвими. росія здатна на брудні та криваві провокації з використанням військовополонених. Підтвердженням цьому є масове вбивство українських полонених в Оленівці у липні 2022 року.

москва регулярно використовує тему полонених у цілях пропаганди: влаштовує над ними судилища, гальмує процес обмінів, аби звинуватити й дискредитувати українську сторону, тисне на родини бранців.

Росіяни тримають в неволі не лише військовополонених, а й цивільних заручників. Умови їх утримання прирівнюються до тортур. До полонених не допускають навіть представників Міжнародного комітету Червоного Хреста, при цьому Москва саботує призначення держави-опікуна над полоненими, що передбачає Женевська конвенція.

25 січня інцидент зі збиттям російського військового літака Іл-76 обговорювався на засіданні Ради Безпеки, на вимогу тієї ж Москви. ООН поки не може перевірити достовірність російських тверджень про присутність українських військовополонених на борту збитого літака, адже росія відмовилася від міжнародного розслідування інциденту з Іл-76. Тому це наштовхує тільки на одну думку: Кремль зацікавлений не у правді, а в маніпуляціях.

рф менш ніж за годину після падіння літака заявила про загибель українських бранців, але вже другу добу не може пред’явити жодних доказів своїх тверджень.

Україна вимагає достовірної інформації про долю своїх військовополонених та продовжує наполягати на міжнародному розслідуванні інциденту з літаком Іл-76.

Крім того, одного списку начебто загиблих у літаку українських військовополонених, представленого російською топ-пропагандисткою Симоньян, третину людей з якого було вже обмінено раніше, достатньо, щоб зруйнувати будь-які стрункі версії Москви. Хто може повірити у версію кремля, що на 65 українських полонених припадало тільки троє охоронців. росія не змогла переконати, що українці спеціально збили літак зі своїми полоненими навіть Віктора Орбана. Ніхто не хоче солідаризуватися з тезами, які не стикуються між собою. Єдине, чого досяг Кремль своєю позицією щодо збитого літака, так загальмував процес обміну російських військовополонених. Адже у цих людей також є сім'ї в росії і право повернутися додому. Але ставлення до них, наче до зрадників батьківщини.

Додамо також, що як стало недавно відомим від українських розвідувальних органів, на борту літака, що розбився, мали перебувати російські високопосадовці, проте якимось чином  в останній момент їм заборонили сідати в літак працівнирки фсб.

Олександр Левченко, посол України в Хорватії 2010 -2017 рр., історик