Історія на службі в PIS? Випадковість, спонтанність чи чітко виражена державна стратегія?…

Україна на Сході протидіє пропагандистській інформаційній кампанії, яку Росія веде проти України та є гібридною складовою збройної агресії проти нашої держави. 

«Той, хто контролює історію, контролює майбутнє». Джордж Оруелл

      Прагнення до створення «потрібної» ідеологічної бази, «переписування історії», для створення нових героїв, історичних міфів демонструє і наш східний сусід - Польща, яка останнім часом історичне протистояння поставила на терези добросусідських відносин з Україною. На вищому політичному рівні звучать заяви, які узалежнюють подальше співробітництво та Євроінтеграційні прагнення України від її подальшої історичної політики та вшанування конкретних історичних постатей. В короткому аналітичному огляді хочемо запропонувати читачу свою точку зору на окремі аспекти застосування історичної політики для формування новітньої ідеології Польщі (яка у значній мірі не переслідує мету історичного діалогу задля примирення), акцентувати увагу на політиці двійних стандартів правлячої політсили у історичному протистоянні з Україною. Не претендуємо на істину в останній інстанції, а лише прагнемо поділитись матеріалом для роздумів.

      Ряд останніх висловлювань керівника правлячої політичної партії Польщі Ярослава Качинського та інших політиків ПІС щодо узалежнення подальших перспектив польсько-українських взаємин від бажаного факту капітуляції України на «історичному фронті», дали широке поле для роздумів експертам, політикам, як в Україні, так і в Польщі. В полеміці щодо спонтанності, або вивіреності політичних стратегій Польщі щодо України, головним залишається питання подальших кроків теперішньої польської правлячої верхівки щодо України. Чи планує і надалі Польща позиціонувати себе європейським адвокатом України, якщо так - то якої України?

      Відповідаючи на питання про спонтанність, чи чітку державну стратегію діяльності польської влади щодо України, осторонь залишилася маленька деталь, а усе як ми знаємо криється у дрібницях…
     Хочемо повернути пам'ять читача до подій горезвісного Маршу перемишльських і львівських орлят, що відбувся у Перемишлі 10 грудня минулого року. За версією організаторів Маршу, його мета була вшанувати перемишльських харцерів та учнів, котрі під час польсько-української війни в грудні 1918 року взяли участь у битві під Нижанковичами. Бої тоді завершились перемогою Орлят, Перемишль був оборонений.
      Дана подія, окрім цього, що стала маховиком нової хвилі протистояння та завершилася забороною в’їзду меру прикордонного міста Р. Хомі в Україну, не принесла значних дивідендів, ні польській, ні українській стороні у побудові нових українсько-польських взаємин, про які ми так часто говоримо. Окрім звичайно самого Р. Хоми, в плані зросту його популярності, як жертви «свавілля української влади». Окрім мера прикордонного міста, який вже на протязі тривалого часу змушений балансувати між давно вже не «маргінальним» право-комбатантським середовищем Перемишля та українською громадою даного міста, під гоноровий патронат даний захід взяла польська державна установа - Жешувський відділ Інституту національної пам’яті. Символічно, що організація, яка відповідальна за стан «історичної пам’яті» в РП стала співорганізатором маршу поряд з право-радикальними, проросійськими організаціями «Всепольська молодь», «Національно-радикальний табір», а також «Табір Великої Польщі», члени якої напевно не безпідставно підозрюються у нищенні могил і українських пам’ятників на території РП.

Випадковість, спонтанність чи чітко виражена державна стратегія?… 

      В даному контексті вочевидь можна припустити, що на даний час польською владою саме Інституту національної пам’яті (Instytut Pamięci Narodowej) відведена провідна роль рупора «правди» у польсько-українському історичному протистоянні, опираючись на ідеологічні та історичні міти правлячої політичної сили. Так, ще у квітні 2016 року польською правлячою партією «Право і справедливість» (ПіС) ініційовано прийняття змін до Закону РП «Про Інститут національної пам’яті». Результатом чого стало припинення з 16.06.2016 року каденції попередньої Ради ІНП та створення - Колегіуму, який представив кандидатуру нового голови IНП Ярослава Шарека (Jarosław Szarek). Розпорошена польська опозиція одразу ж виступила із різкою критикою, як самого способу обрання нового керівника IНП, так і призначення членів колегіуму, які усі були номінантами правлячої партії ПіС, що створювало реальні загрози політизації роботи Інституту. Самому ж голові IНП закидався протекціонізм зі сторони свого колишнього наукового керівника, шефа краківського відділу Інституту професора Ришарда Терлецкого, на цей час - віце-голови Сейму РП, керівника об’єднання політичної партії ПіС у парламенті. 
      Теперішній очільник польського IНП характеризувався польськими опозиціонерами, як особа ідеологічно упереджена та направлена на реалізацію історичної політики правлячої партії, що в результаті призведе до ініціювання війни з історичною правдою, та переписуванні невигідних аспектів польської історії. Підтвердженням цього були публічні заперечення Я. Шареком (на той час ще кандидатом на посаду керівника ІНП) участі поляків у єврейському погромі у н.п. Єдвабне (Jedwabne) в роки ІІ Світової війни та перекладання вини за цей злочин на фашистський окупаційний режим. В «пригоді» ПіС стала значна активність польського ІНП на початку вже 2017 року, коли було оприлюднено беззаперечні, з їх слів, докази по звинуваченню колишнього президента РП Леха Валенси у співпраці з комуністичними спецслужбами часів ПНР. Це дало змогу правлячій політсилі досягти тактичної перемоги - нанести потужній удар по розпорошеній та дезорієнтованій опозиції, звести нанівець їх планах по об’єднанню навколо колишнього легендарного лідера «Солідарності». 
      Аналізуючи дії оновленого IНП напрошується висновок, що пропагування в Польщі та за її межами суспільної думки з найбільш важливих історичних подій польської нації, запровадження ініціатив спрямованих на формування патріотизму та національної ідентичності, збереження пам’яті про польську історичну спадщину та її передач молодому поколінню польських громадян, стали головними векторами діяльності цієї установи. Як для профільної державної організації цілком логічні завдання…
      При цьому важко оминути увагою ще одну ініціативу польського IНП, зокрема відзначення 1 березня поточного року на загальнодержавному рівні чергових роковин «Національного дня пам’яті проклятих солдатів», задля популяризації польського підпілля 1944-1963 років та їх вкладу у боротьбу із «совєтизацією» Польщі. До цієї дати було приурочено значну кількість науково-просвітницьких та спортивно-патріотичних заходів на усій території Польщі. У їх рамках, 26.02.2017 у 240 населених пунктах Польщі, так і за кордоном, пройшли так звані пробіги під назвою «Вовчою стежкою». Принагідно хочеться акцентувати увагу читача на тому, що співорганізатором даних акцій щорічно виступає польська організація «Свобода і Демократія», засновником та керівником якої є польський політик Міхал Дворчик, депутат Сейму РП, на даний час вже колишній керівник профільної комісії парламенту по зв’язкам із поляками за кордоном. Саме дана організація планувала провести подібний забіг у місті Здолбунів на Рівненщині, і кому, як не політику, який особисто доклався до прийняття минулого року Сеймом РП резолюцій про визнання трагічних подій на Волині «геноцидом», публічно заперечує «входження України у гроно європейських держав з Бандерою на штандарті», знати який негативний резонанс і провокації може викликати вшанування на території України спірних з української точки зору «польських героїв», стосовно чого нами було проведено окреме розслідування "Кому потрібна напруга в українсько-польських відносинах?" 

      Чому спірних? … Дане питання напевно стало предметом вивчення, і для громадськості та керівництва Здолбунівської РДА, при прийнятті рішення про не підтримку даного заходу, так і ряду польських політиків правого толку, зокрема лідера партії "Кукіз15", який висловився про необхідність виваженого підходу до конкретних постатей польського підпілля, окремі з яких зокрема є контроверсійними навіть у польській історичній науці.

В даному контексті вкрай важливим є той факт, що попередніми рішеннями того ж самого польського ІНП, діяльність окремих діячів польського підпілля, яких в майбутньому ідеологізують як "проклятих солдатів" була визнана злочинною. 

      Так що це? Випадковість, чи свідоме переписування історії та закріплення у свідомості молодого покоління правильних та однозначних історичних героїв та постатей? 

      Тематика відновлення історичної правди щодо так званих «проклятих солдат» стала новим історичним пропагандистським трендом, що монополізований партіями правого толку, в тому числі і політичною партією ПіС. Діяльність на цьому поприщі, можливо і приносить політичні дивіденди у боротьбі за патріотично налаштований електорат, але точно не має нічого спільного у встановленні істини, як у долях самих поляків після ІІ Світової війни, так і українсько-польському порозумінні на тлі останніх подій. Інше питання, що у такі політичні ігри вплутуються поважні державні інституції, як от Польський інститут національної пам’яті, який мав би стати мірилом істини та правди у неоднозначному трактуванні політиками нашої спільної, часто трагічної історії. 
На цьому фоні дуже дискусійним залишається факт існування в польському медійному полі інформаційної компанії по дискредитації діяльності Українського інституту національної пам'яті з боку право-радикальних кресових середовищ, через його «невигідне» польській стороні бачення українсько-польського протистояння у період 1943-1947 рр. При такому специфічному баченні стану справ польським суспільством буде дуже важко знайти в історії двох країн (які віками боролися за свою незалежність), історичні події та героїв, які б об’єднували. Невідомо чим може закінчитися така вибіркова історична пам'ять наших сусідів, зважаючи на постулат - історію пишуть переможці.

      Водночас, сподіваємось, що нові ініціативи Українсько-польського форуму партнерства, як зазначив очільник польського МЗС Вітольд Ващиковський після спільної зустрічі з українським міністром закордонних справ Павлом Клімкіним 15 березня 2017 року,допоможуть згуртувати науковців та представників think tank, аналітичних осередків та колишніх дипломатів та створити нові можливості для польсько-української співпраці. Віримо, що Україна та Польща, завдяки спільним ініціативам здатні задати нову тональність в двосторонніх відносинах, та діяти з позицій рівноправних партнерів. А не створювати осередки напруги у всіх сферах, в тому числі історичних.