Формат недовіри: У НАТО на східному фланзі нові труднощі. Україна і Грузія поза офіційною програмою.

Грудневий Лондон став місцем гарячих дебатів не тільки партнерів через Атлантику, як було в минулому році в Брюсселі, а й лідерів східного флангу НАТО. Хоча рівень зустрічі глав держав і урядів країн - членів НАТО в рік 70-річного ювілею організації і знизили з саміту до зустрічі лідерів, але суті заходу це не змінило.

Вважалося, що дебати про необхідність захисту країн Балтії і загального зміцнення східних кордонів Альянсу перестали бути в топі ще у 2016 році, коли були прийняті всі принципові рішення про зміцнення східного флангу. З кожною новою російською провокацією залишалося все менше противників посилення потенціалу НАТО. Що ж змінилося у 2019 році?

Фактично до зустрічі в Лондоні її учасники підійшли з двома додатковими внутрішніми викликами, які могли вплинути не тільки на текст заключної декларації, але і на подальшу динаміку реагування на існуючі та потенційні загрози від Балтики до Чорного моря. Перший - амбіції французького президента Еммануеля Макрона щодо посилення європейської безпеки без урахування США, але на тлі активного налагодження діалогу з Росією.

Позиція Франції останніх місяців не викликає схвалення у східноєвропейських країн

Позиція Франції останніх місяців не викликає схвалення у східноєвропейських країн, які все ще виступають прихильниками більш активного залучення США. І це не боязнь перед самостійною європейською системою безпеки або зростаючою роллю Франції, а, з одного боку, недовіра через посилення франко-російського діалогу, і з іншого - вибір підходу «довіряй справам, а не твітам» щодо політики Білого дому. 

І якщо ця ситуація розгорталася вже кілька місяців, то другий виклик став несподіваним для багатьох партнерів по Альянсу. Як то кажуть, кожен саміт має свою ключову «незаплановану» тему. У 2019 нею стала Туреччина.  

Політика Туреччини останніх місяців фактично увірвалася до порядку денного Лондонської зустрічі. Причому ця тема залишалася актуальною як на офіційній частині заходу, так і на паралельній конференції і в кулуарах. Якщо проблема турецького військового співробітництва з Росією стоїть на порядку денному вже понад рік, то можливість блокування допомоги країнам Балтії стала повною несподіванкою. Деякі особливо обурені експерти і дипломати навіть сумнівалися, чи повинна Туреччина продовжувати бути членом організації.

Активна взаємодія в енергетичній сфері між Москвою і Анкарою в європейських столицях ніколи не засуджували, називаючи це прагматичним партнерством, а ось питання поставок зенітно-ракетних комплексів С-400 стало серйозним викликом. Багато партнерів по НАТО піднімали питання можливості довіряти Туреччини не тільки політично, а й стратегічно, і в питаннях спільної оборони південного флангу, так як поставки ЗРК можуть поставити під загрозу захищеність технологій НАТО.

Показовим є те, що як «французька», так і «турецька» проблеми виявилися взаємопов'язаними під час саміту. Недавня скандальна заява Макрона про «смерть мозку НАТО» викликала вкрай негативну реакцію турецького президента Ердогана. Однак і сама французьке заява була пов'язана саме з діями Туреччини в Сирії і активною співпрацею з РФ. Саміт лише підігрів цей конфлікт.

Багато партнерів по НАТО піднімали питання можливості довіряти Туреччини не тільки політично, а й стратегічно, і в питаннях спільної оборони південного флангу

Ще недавно ніхто не сумнівався у надійності південного флангу, хоча увага до Чорного моря з боку Альянсу було обмеженою. Але впевненість у лояльності Туреччини і її зацікавленості у колективній безпеці дозволяли зосередитися на північному кордоні країн НАТО з РФ. В цей же раз Анкара фактично загрожувала заблокувати фінальну декларацію, якщо курдські організації в Сирії не будуть визнані терористичними, а Туреччина не отримає підтримку у забезпеченні безпеки на кордоні із Сирією. Такі заяви реально загрожували затвердженню нового оборонного плану НАТО для країн Балтії і Польщі. 

Проте не всі глави держав були настільки стурбовані. Деякі вважають, що подібні дискусії як раз є показником здатності відкрито обговорювати проблеми і вдосконалюватися в процесі їх вирішення. Так, прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо пояснював, що НАТО не вижило б протягом 70 років, якби не проводило стратегічної оцінки своїх дій з метою адаптації і поліпшення. А прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте підсумував, що НАТО необхідно стратегічне переосмислення, при цьому воно повинно ґрунтуватися на тих же базових принципах.

Попри все, ці внутрішні суперечки не змогли відсунути на другий план тему Росії. 

Як підкреслив генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг, мати діалог з Кремлем не означає поліпшувати відносини з ним, це всього лише запорука у запобіганні інцидентів і необхідність обговорення таких питань, як контроль над озброєннями. У той же час при голосуванні в залі конференції NATO Engages, де перебувало понад 400 осіб, більше 50% рук піднялося на питання, чи буде РФ загрозою через 10 років. І лише дві-три руки піднялися погоджуючись із тим, що НАТО робить достатньо на своїх східних кордонах.

Кілька лідерів країн - членів НАТО разом з генеральним секретарем в свою чергу заявляли, що не вважають РФ ворогом, тому що вона поки що ні напала ні на кого з членів Альянсу. Однак безліч разів прозвучало в інтерв'ю і офіційних виступах, що на сьогодні завдання НАТО - не допустити повторення кримського сценарію проти будь-якої з країн-членів, а також бути готовим до нових загроз, включаючи кібератаки.

Така подвійна позиція - визначення російського виклику і одночасний пошук діалогу з Москвою - все-таки поки залишається лише на рівні обговорення і індивідуальних пропозицій. Заключна декларація саміту не залишає сумніву щодо офіційної позиції Альянсу. Серед чотирьох загроз, названих в тексті, РФ стоїть на першому місці: «Ми, як союз, стикаємося з різними загрозами і викликами, що виникають на усіх стратегічних напрямах. Агресивні дії Росії є загрозою для євроатлантичної безпеки ...». Такі дії названі загрозою нарівні з тероризмом, нестабільністю за межами кордонів, яка сприяє незаконній міграції, а також кібер- і гібридними погрозами.

Лондонська підсумкова декларація складалася всього з дев'яти пунктів, і жоден з них не був присвячений партнерству з Грузією і Україною

Україна і Грузія вперше за останній час виявилися поза офіційною програмою саміту. Офіційна версія - формат зустрічі лідерів не передбачає участі партнерів. 

І хоча основною причиною були саме внутрішні протиріччя в Альянсі, проте цей факт продемонстрував також неготовність учасників давати відповіді щодо поглиблення співпраці з двома східноєвропейськими країнами. Незважаючи на те, що генеральний секретар і заявляв про актуальність рішення 2008 року про те, що одного дня Україна і Грузія будуть членами НАТО і неправильно було б оцінювати ситуацію тільки з точки зору «членство або нічого», осад, як то кажуть, залишився. Більш того, в порівнянні з торішньою декларацією, яка містила 79 пунктів і покривала всі поточні проблеми і плани організації,  а також формувала бачення основних напрямків відносин з партнерами і найбільш важливих викликів безпеці. Лондонська декларація складалась лише з дев’яти пунктів, і жоден з них ну було присвячено партнерству з Грузією чи Україною.

Натомість НАТО не збирається на пенсію, як заявляли деякі політичні оглядачі. 

Бен Уоллес, міністр оборони Великобританії, у своєму вступному слові на паралельній конференції НАТО заявив, що «ми все ще віддані статті 5 [Вашингтонського договору], навіть більше, ніж будь-коли». Відкритим, щоправда, залишилося питання, чи зберігається підхід, озвучений в минулому році, що «зміцнення спроможності НАТО до проектування стабільності відбувається за допомогою регіональних партнерських відносин і зусиль з нарощування потенціалу» і що «такий внесок в безпеку партнерів сприяє зміцненню нашої [НАТО] безпеки».

Ганна Шелест

ілюстративне фото wikipedia.org