Чи спрацює китайський фактор у припиненні російсько-української війни?

У річницю повномасштабної російської агресії проти України, коли більшість очікувала нової хвилі ракетних атак і повторення чогось такого страшного, як 24 лютого 2022 року, нічого не сталося. Причин цього затишшя – попри прогнози, очікування та дані української розвідки, може бути декілька. З одного боку, Збройні Сили України та народ надзвичайно високою ціною та неймовірною силою духу зупинили росіян, а з іншого – міжнародні події останніх днів наштовхують на думку, що «сильні світу цього» показали свої можливості. Й одну із ключових ролей тут зіграв Китай.

Росія з її путіним «без царя в голові», звивини якого продукують мрії про «славу» пєтра І та єкатєріни ІІ, підійшла до річниці розв’язаної нею кровопролитної війни у дуже паршивому стані: економічному, моральному, військовому. Збитки у трильйонах рублів через санкції та витрати на війну, десятки тисяч розбитих Силами оборони України одиниць техніки та щонайменше дві-три сотні тисяч убитих і покалічених російських агресорів не надихали навіть ура-патріотів. Це відчувалося і в путінському посланні федеральним зборам, і в «аквафрешному» проплаченому шабашу в Лужніках. Російський путінізм ще не здохнув, але видихається, хоча рашистська пропаганда намагається шукати теми для оптимізму і вселяти побєдобєсну віру в Zомбонасєлєніє.

Сигнали зі США та Китаю

Понурості настрою у кремлі додав і неафішований зі зрозумілих причин президента США Джо Байдена у Київ за 4 дні до річниці повномасштабної війни. Він викликав ефект, потужніший за вибух атомної бомби. От тільки сприйняли його по різному: в Україні ледь не екзальтовано, в росії – розгублено та роздратовано. Візит і виступи заокеанського гостя у столицях України та Польщі дав чітке розуміння, що країна-лідер демократичного світу перебуватиме на боці народів, які борються за свою свободу та незалежність від російського імперіалізму стільки, скільки потрібно. Окрім українців, слова підтримки почули білоруси та молдовани.

Допоки американський лідер перебував у Варшаві, Москву тим часом відвідав керівник канцелярії комісії зі закордонних справ Центрального комітету Комуністичної партії Китаю Ван Ї. У вівторок, 21 лютого, він спочатку зустрівся зі секретарем радбезу рф ніколаєм патрушевим. Останній заявив про набуття особливого значення на міжнародній арені «поглиблення російсько-китайської координації». А російський «курс на розвиток стратегічного партнерства з Китаєм – безперечний пріоритет зовнішньої політики росії». Ван Ї образно відповів про необхідність звіряти годинники за мінливої ситуації у світі.

Зустріч з очільником мзс рф лавровим і диктатором путіним китаєць відклав на наступний день.

Ключовим підсумком розмови Ван Ї з путіним є, за повідомленням засобів масової пропаганди кремля, вдячність Китаю за готовність врегулювати «українську кризу» шляхом діалогу та переговорів.

Підготовка до битви в ООН

Візити американського президента і представника Китаю відбувалися на тлі підготовки до сесії Генеральної асамблеї ООН і голосування за резолюцію щодо річниці російської агресії проти України. Українська дипломатія за міжнародної підтримки її виграла. Росія опинилася у групці зі семи країн, що проголосували «проти». Компанію їй склала фактично окупована рф Білорусь, Північна Корея, Еритрея, Малі, Нікарагуа та Сирія. 32 країни утрималися. Серед них такі крупні, як Китай, Індія та Пакистан і, що цікаво, союзник у постачанні дронів-камікадзе Іран.

І хоча голосування в ООН не змусить путіна моментально вивести свої війська, воно є тим маркером, що ділить сучасний світ на країни, які перебувають на боці Добра чи Зла.

Рефреном до підготовки сесії Генасамблеї ООН лунали взаємні звинувачення двох таборів у постачанні озброєння. Міністерство закордонних справ Китаю заявило, що не постачатиме зброю росії для війни проти України. Хоча німецьке видання Spiеgel повідомило про можливі постачання з Піднебесної ударних дронів-камікадзе ZT-180. Мовляв, до квітня цього року їх виробник уже погодився виготовити та випробувати 100 прототипів перед тим, як передати безпілотники росії. За даними експертів, китайські безпілотники подібні до іранських.

Речник українського міністерства закордонних справ Олег Ніколенко звернув увагу на заяву зовнішньополітичного відомства Китаю, що лягає у відому канву російської пропаганди. Буцім зброя від США для України часто контрабандним шляхом потрапляє до злочинних угруповань у Європі й інші регіони.

«Категорично відкидаємо інсинуації про нібито контрабанду західної зброї з України. Наша держава має сучасну ефективну систему контролю над отриманням і використанням озброєння, яка користується високою довірою з боку партнерів. Ця система є багаторівневою і повністю виключає будь-яку можливість незаконного вивезення зброї. Натомість Росія інвестує численні ресурси в дезінформацію, аби підірвати міжнародну військову допомогу України. Закликаємо китайську сторону керуватися виключно фактами та не бути інструментом в руках російської пропаганди», - написав Олег Ніколенко у FB.

Український правозахиник Володимир Яворський вважає правдивими запевнення Китаю у непостачанні росії зброї й іншого спорядження. Проте є й інший бік медалі. 

«...Формально Китай забезпечує приватні структури, як-то ПВК «Вагнер» чи інші. Іран так само очевидно поставляє формально зброю не РФ, а приватним структурам-прокладкам», - написав він на своїй сторінці у FB.

Лукашенко у ролі російської пропагандистської прокладки

До інформаційної боротьби на боці росії та Китаю долучився і білоруський «драник» лукашенко. Його поведінку напередодні голосування за резолюцію ООН можна було спрогнозувати. Візит бульбофюрера у росію 17 лютого полягав у тому числі в і отриманні чіткого інструктажу своєї поведінки. Результат вийшов кволеньким, але дозволив «ябатці» поставити пташку про виконане кремлівське завдання. 23 лютого він поспілкувався з журналістами інформагенції «Сіньхуа» та Медіакорпорації Китаю (на фото) і повторив кремлівські наративи. А представник білоруського диктатора в ООН валентин рибаков став на захист росії. Мовляв, у проекті резолюції Генасамблеї ООН щодо роковини нападу рф на Україну потрібно змінити формулювання. Наприклад, «повномасштабне вторгнення» - на «військові дії», а вимогу вивести російські війська з території України взагалі прибрати. І, звісно, припинити надавати озброєння.

Політичний аналітик Олександр Фрідман має інше бачення. Він припускає, що лукашенко, як «досвідчений васал», розуміє, що його теперішній кремлівський сюзерен суттєво ослаб і потрапив у біду. Тому намагається знайти іншого сюзерена.

«Саме в цьому контексті варто розглядати сьогоднішні дифірамби Лукашенка Китаю та особисто Сі Цзіньпіну», - написав він у своєму ТГ-каналі.

Затишшя перед бурею?

Зараз складно визначити роль Китаю в російській агресії проти України. Капіталістична країна з комуністичним режимом зазвичай займала вичікувальну позицію і намагалася урвати найвигідніший шматок жертви, що програла. Китайський дракон, як кажуть, у цій тактиці «зуби з’їв». Його втручання у російсько-український двобій породжує багато запитань. Зокрема, наскільки був заздалегідь поінформованим китайський режим у плани кремля. Та чи ці агресивні плани, власне, належать суто путіну, а чи щось заздалегідь підказували з Пекіна.

На це наштовхує так званий китайський варіант «мирного плану» в російсько-українській війні із 12-ти пунктів. Більшість прозахідних країн та експертів сходяться на його неприйнятності і проросійськості.

Тезами він має такий вигляд: 

• поважати суверенітет усіх країн;
• відмовитися від концепції «холодної війни»;
• припинити військові дії;
• відновити мирні перемовини;
• вирішити гуманітарну кризу;
• захистити цивільне населення та військовополонених;
• убезпечити атомні електростанції;
• зменшити стратегічні ризики;
• сприяти експорту зерна;
• припинити односторонні санкції;
• забезпечити стабільність промисловості та логістики;
• сприяти повоєнному відновленню.

Радник США з нацбезпеки Джейк Салліван прокоментував китайські ініціативи лаконічно: достатньо, щоби росія виконала перший пункт і вивела свої війська з території України.

Китай вочевидь намагається вести свою геополітичну гру, яка багато в чому уподібнюється російським територіальним зазіханням. Не варто забувати і про фактор Тайваню, що може призвести до американо-японо-китайського конфлікту.

Але в контексті останніх подій привертають до себе увагу слова Президента України Володимира Зеленського, сказані під час сьогоднішньої пресконференції (відеотрансляція у FB).

• Я прошу вас, ідіть з нашої території, припиніть нас бомбити, вбивати цивільних, знищувати нашу інфраструктуру, енергетику, питну воду, припиніть бомбардування міст і сіл, вбивати просто собак і котів, спалювати ліси – ось це ви все припиняєте, і тільки тоді ми вам скажемо, у якому форматі ми дипломатично поставитимо крапку.

Риторика явно пом’якшена після категоричних спічів про неможливість перемовин з путінською росією. З території останньої та з вуст її проплачених глашатаїв з усього світу не раз лунали натяки та навіть скигління про необхідність переговорів.

Фактично склалася патова ситуація: рашисти не можуть узяти навіть містечко районного масштабу, Україна поки що не має достатньо озброєнь для масштабного контрнаступу і швидкого звільнення усіх земель. У цій ситуації фактор «китайської тріади» може відіграти вирішальну роль. У ситуації, коли «найшла коса на камінь» і сторони не планують принципово поступатися, Пекін може спробувати зіграти вирішальну роль після Туреччини, що зараз оговтується від землетрусів. Її миротворчу спробу вирішити питання постачання зерна можна вважати вдалою. Комерційний інтерес переміг принциповість («бабло перемагає зло»). Не виключено, що і китайська миротворча місія призведе до певних зрушень. Навряд чи світові компанії, що мають своє виробництво у Китаї й інші пов’язані з Піднебесною торговельно-економічні інтереси, готові зруйнувати бізнес у випадку крайнього загострення. Як відомо, навіть через рік повномасштабної війни територію росії покинули не всі світові бізнеси попри санкції та заборони. Китай, звісно, теж не зацікавлений повторити підсанкційну долю росії. У випадку неможливості домовитися у повномасштабній Третій світовій навряд чи комусь хочеться брати учать.

КОМЕНТАРІ

Вадим Денисенко, Український інститут майбутнього (сторінка у FB):

Мирний план Китаю. Сказати, щоби нічого не сказати. Китай вступив в українську гру. Вже чотири тисячоліття дипломатія Китаю будується на тому, щоби сказавши щось, не сказати нічого. І Москва, і Київ можуть вважати, що план за них, і обидва, - що проти.

1. План Китаю не про Україну, а про китайсько-американські стосунки. Це базовий елемент для розуміння всіх подальших подій. Україна і Росія лише пішки в цій грі.

2. Зараз Китаю не потрібен розвал чи знищення Росії. Йому потрібна ослаблена Росія, як молодший контрольований і головне, передбачуваний партнер. І навряд чи щось зміниться в найближчі роки. Саме з цієї позиції треба дивитися на можливість і на цей план, і на постачання зброї Китаєм. Як у нас кажуть, що Захід дає нам рівно стільки, щоби ми не програли, Китай займатиме аналогічну позицію щодо Росії. Поки ж, також треба розуміти, ні про яке постачання ще не йдеться.

3. Мирний план Китаю – за все хороше і проти всього поганого. Вже перший пункт (припинення вогню) не влаштовує дві сторони: ми вимагаємо виведення російських військ, росіяни кричать про вихід на кордони анексованих областей. Усі інші пункти апелюють не тільки і не стільки до Москви чи Києва, скільки до топ-країн світу. Цей план – не про нові-старі кордони України, скільки про нову Ялту.

4. Єдина жорстка червона лінія – ядерна зброя і її застосування. І тут Путін отримав ляпас.

5. Якою має бути нова Ялта, напевне в Пекіні мало хто розуміє. Нова Ялта – це перш за все процес (ми не дійшли навіть до Тегерана). В нинішній ситуації Китай готовий і до довгої війни, і до відносної заморозки конфлікту. Тому ті, хто вважає, що прийде Китай і вирішить всі питання, глибоко помиляються. Китай тільки вступив у цю гру.

Наостанок, хочу звернути увагу на ще один аспект. Путін уже програв. І він на світовій арені перетворив себе та Росію на об‘єкт. Це ще не розуміють у Кремлі, але це вже майже доконаний факт. Про це можна прочитати в новому дослідженні Українського інститут майбутнього «Чому Путін програв».

Юрій Кміть, співзасновник Західного інформаційного фронту та Білоруського інформаційного центру у Львові

Річниця від початку широкомасштабної війни проти України нагадує кульмінацію якоїсь трагедії – це практично середина найвищої точки напруги. З чим це пов’язано? Фактично лідери світу, неформальні лідери світу, які тримають фінанси, дійшли до висновку, що інших варіантів, як знищити росію, як державу, у них немає. Нема іншого способу домогтися сталого миру на планеті, заробляння фінансів, стабільності у розвитку та ціноутворень без того, щоб усунути росію як гравця на світовій арені. Якщо раніше хуліганські витівки росії у Придністров’ї, Абхазії, Грузії сприймали крізь призму дій великої і сильної держави щодо дрібних територій, світовий уплив держав яких незначний, як і кількість їхнього населення, Однак у ситуації з Україною тепер усі зрозуміли: на непоступливість нашої держави, її героїчну боротьбу та підтримку світових демократичних держав і політичних лідерів, зокрема, мистецтва, заплющувати очі неможливо. Виборці тих країн світу, де панує демократія, не пробачать своїм лідерам того, що Україна програє. Це не так бажання світових монстрів допомагати Україні, як вимушена ситуація, продиктована законами ринку та законами демократії. Варіантів після вкладених та втрачених коштів унаслідок російсько-української війни, переформатування енергетичних ринків, змін цін на енергоресурси, криз економічного характеру в Америці, Китаї, Індії та інших країнах залишилося небагато. Чи не єдино правильний – поразка росії. А оскільки остання в черговий раз – уп’яте чи вшосте – у своїй історії не вгамовує імперські амбіції та не може відмовитися від ординської тактики захоплення територій, то іншого виходу, як знищити росію як державне імперське утворення, немає.

Щодо позиції Китаю, то в Пекіні стривожилися і зрозуміли перспективу втратити союзника, яким була російська федерація. Китаю невигідний розпад росії чи її програш і потрапляння під вплив Євросоюзу та США. Адже фактично зараз москва залежить від Пекіна, який нею керує, паразитує на ній та отримує дешеві ресурси. Прагматичний Китай не захоче купувати нафту та газ за світовими цінами, сформованими після перемоги колективного Заходу. Репарації, до яких змусять росію, лібералізація і демократичний лад після поразки путіна та формування нової росії чи нових держав на її території невигідні зараз Піднебесній.

Ілюстрація telegraf.com.ua