Ротом Орбана ліліпутін благає про переговори?

Виглядає на те, що ліліпутін починає активно шукати можливості для перемовин. І домовлятись він хоче не з Зеленським, а лише з Байденом. Про це вже починають відверто говорити узалежнені від рашки європолітики. Та й дії рашистів свідчать про «набивання ціни» перед такими перемовинами.

Те, що росіяни вгатили по портовій інфраструктурі Одеси одразу після підписання «зернової угоди» може мати просте пояснення. І наштовхує на нього багато конвульсивних рухів довкола цього обстрілу.

Зокрема, Кремль закинув Туреччині версію, що «це не вони». Фактично, здійснивши вкид, ніби Україна сама себе обстріляла для міжнародної провокації, в результаті якої можна буде списати продовольчу кризу на політику москви.

Водночас через кілька джерел мусується «деза», що українські військові нібито змогли десь придбати російські крилаті ракети, якими й обстріляли одеський порт.

Потім запустили ще одну інформаційну лінію, що зерновий кейс – це гейби страховка Одеси від наступу та ракетних ударів (стріляти по портах не мали б). Цей міф наступного ж дня росіянці зруйнували, натякнувши, що, мовляв, у них все під контролем. І щойно вони щось запідозрять чи зафіксують, то зразу завдають удар. При цьому на реакцію Заходу їм плювати, вони про це навіть не думають.

І саме тоді з’являється кілька голосних заяв відомого друга путлєра, угорського прем’єра Віктора Орбана. При чому, якби він при цьому не ляпнув кілька відверто нацистських тез, уваги до цього його румунського виступу було б значно менше. Але про українську війну таки варто послухати.

Зокрема, він закликає розробити нову стратегію Євросоюзу у зв’язку з війною в Україні: «зосередитись на мирних переговорах і створенні хорошої мирної пропозиції… замість перемоги у війні».

Орбан заявив, що Україна ніколи не виграє війну проти рф, тому що «російська армія має асиметричну перевагу».

І ще одна його цитата: «Оскільки Росія хоче гарантій безпеки, цю війну можна закінчити лише мирними переговорами між Росією і Америкою».

Схоже, росіянська військова міць таки добряче пошарпана, тож підходить час говорити про мирні домовленості. І тут Орбан досить чітко озвучує ту ж позицію, яку обстоюють і відверті агенти москви у Вашингтоні: «потрібно відмовитись від позиції війни, або досягти миру за будь-яку ціну». Мабуть, недаремно шеф угорського МЗС Петер Сіярто кілька днів тому їздив до московії – за розмовами про газ він там міг отримати і список наративів.

Те, що заяви Орбана санкціоновані кремлем, підтверджується не лише їх тиражуванням у російських медіа. На центральному пропагандистському майданчику (ріа «новасті») вийшла стаття під загрозливою назвою «Європа ще пошкодує, що не розуміла по-угорськи».

«У своїй промові Орбан поставив діагноз як ситуації довкола України, так і майбутньому Заходу. Діагноз убивчо точний, але Європа не хоче навіть просто почути його», - категорично пише відомий пропагандон петро акопов.

• Поки не буде російсько-американських переговорів, не буде й миру. Ми, європейці, не можемо бути посередниками в цьому, бо згаяли свій шанс. Ми втратили його, коли після Криму у 2014 році були Мінські угоди з гарантіями Франції та Німеччини, але, на жаль, не вдалося забезпечити їхнє виконання. І росіяни більше не хочуть із нами вести переговори, - цитує далі Орбана російський маніпулятор.

Але оце жадання миру понад усе, за будь-яку ціну вже продемонструвала свою хибність. Саме через це і стала можливою нова війна. Бо концепцією «мир за будь-яку ціну» Захід послуговувався і під час нападу Росії на Молдову (Придністров’я), і під час війни у Чечні, вторгненні у Грузію (Абхазія, Південна Осетія), Україну (Крим, Донбас)…

Нинішня війна з Україною – також результат слабкості Заходу в контексті (не)настання наслідків для агресора. Агресорові не можна гарантувати мир на прийнятних для нього умовах – агресора потрібно спопеляти, знищувати, аби нова атака стала неможливою.

Кажуть, існує техніка тиску на сторону перемовин під назвою «демонстративна відмова». Підписавши договір, ви одразу ж його порушуєте, змушуючи іншу сторону йти на серйозні поступки – якщо вона хоче, аби договір реально виконувався. Схоже на історію з обстрілом Одеси, чи не так? Тож це було ні що інше, як спроба рашистів посилити свою переговорну позицію, аби в подальшому вести перемовини вже не з Києвом, а з Вашингтоном.

Усі ці хаотичні шарпання росіян, залучення ретранслятора для оголошення їхніх пропозицій (до процесу найближчим часом, вірогідно, підключать і інших «голубів миру» на різних континентах – бо у кремля вже підгоряє) загалом свідчить: позиція московії зараз не надто сильна. Тож путлєр поспішає нав’язати перемовини якомога швидше – щоб ситуація для нього не погіршилась ще більше.