Балкани: російський вплив і сценарії дестабілізаці

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

Балкани історично називають «ящиком Пандори» та «пороховим льохом Європи». Заплутані відносини між народами, які проживають тут, призводили до численних соціальних, релігійних, етнічних і політичних конфліктів. Союзи утворювалися і розпадалися, країни набували і втрачали незалежність.

Довгий час Балкани були «зоною життєвих інтересів», як описав їх міністр закордонних справ Олександр Горчаков в період царювання Олександра II, не тільки для Росії, але і для всіх великих держав 19-20 століть.  Російська імперія прагнула збільшити вплив у Балканському регіоні ще з кінця 18-го століття.

Подібний інтерес з одного боку пояснювався бажанням встановити контроль над Константинополем, який був ключовим комунікаційним вузлом того часу, і над протоками Босфор і Дарданелли, що забезпечило б вихід до Середземномор’я, а з іншого — прагненням підтвердити статус покровительки слов’янських християнських народів.

Основним противником Росії у боротьбі за вплив у регіоні виступала Великобританія, яка хотіла забезпечити безпеку своєї імперії в Азії та Австро-Угорщина, що вважала Балкани своїм заднім подвір’ям.

Так при призначенні російським послом у Константинополі дипломат Іван Зінов'єв отримав вказівку розвивати дружні зв'язки з Туреччиною та стежити за тим, щоб жодна з великих держав не зміцнила вплив у регіоні на шкоду іншим. Основним напрямом російської політики на Балканах наприкінці 19-го століття стала «заморозка» конфлікту, щоб уникнути розпаду Османської імперії та неминучої у цьому разі нової широкої міжнародної війни.

Треба враховувати, що кожен російський правитель 19-го – початку 20-го століття заявляв, що одні народи Росія «визволяє», іншим «допомагає», а треті – «просвіщає». Одне з найяскравіших свідчень тому Балкани, які були «визволені» російськими військами з-під турецького панування в ході російсько-турецької війни 1875–78 рр.

При цьому треба розуміти, що головні мобілізаційні заходи на цю війну проводилися на території України, яка географічно була найближчою до Балкан. Задум росіян полягав у широкомасштабній військовій, політичній та культурній експансії на Балканах з тим, щоб остаточно перетворити країни цього регіону на свій щит і виключно їхніми зусиллями забезпечити собі стратегічні переваги над Туреччиною і західними країнами.

Росіяни відкрито стверджували про неповноцінність своїх підзахисних народів як окремих етнічних спільнот, тим самим виправдовуючи свої загарбницькі наміри. Вони встановлювали на завойованих територіях системи російського воєнного управління всупереч усім діючим міждержавним договорам. Таким чином, формувалася доволі чітка ідеологічна схема російського експансіонізму в регіоні.

І сьогодні Москва активно протиставляє свої підходи політиці Заходу, однак не пропонує ніяких альтернативних шляхів примирення та співіснування балканських народів. Політика Кремля в країнах західних Балкан спрямована на поляризацію суспільств та збільшення рівня конфліктів. Для зміцнення свого впливу в регіоні, Москва використовує панславізм, православ’я та начебто історично «особливі відносини» між Росією та слов’янськими народами на Балканах.

Антизахідна пропаганда Кремля спирається на міф про начебто «ненависть» Заходу до православних слов’янських балканських народів. Москва широко поширює власні тези, що росіян та православних південних слов’ян, зокрема, сербів, чорногорців, македонців пов’язують особливі відносини, і лише Росія дбає про їхні інтереси, натомість Захід начебто стає на бік тільки албанців, бошняків і хорватів.

Кремль часто проголошує росіян старшими братами слов’янських народів, між тим, історично росіяни мають мабуть найменше слов’янської крові.

На територію сучасної європейської Росії перші слов’яни приходять з території сучасної східної та північної Польщі лише в середині 8-го століття, тоді як на Балкани слов’янські племена прибувають з території сучасної України ще в 6-му столітті.

Інструменти та засоби російської політики в регіоні західних Балкан включають в себе декілька компонентів, як-от проросійська пропаганда та антизахідна риторика, а також підкуп впливових місцевих громадських діячів, організація та підготовка провокацій, в тому числі замахів на політиків, навіть здійснення державних переворотів.

Росія виявляє сильний інтерес до західних Балкан намагаючись зберегти можливості впливу на політичні процеси в регіоні. При цьому Росія бажає представити себе як покровителя народів регіону. Не маючи можливості конкурувати з Заходом в економічному та інституційному плані, Москва обирає стратегію політичної дестабілізації.

Інтерес Росії до регіону зумовлений тим, що він може стати гарячою точкою, яку можна легко дестабілізувати для досягнення своїх поставлених цілей. Москва хоче відвернути увагу західного світу від своєї агресивної війни в Україні. Розосередити дії НАТО та ЄС у безпековому сенсі.

Кремль вибудовує свою політику таким чином, щоб змусити західні країни постійно уникати напруження в регіоні, натякаючи на необхідність погодження своїх позицій з Москвою й готовність йти на поступки в українському питанні.  

Ще однією причиною зацікавленості Кремля в дестабілізації ситуації на західних Балканах є присутність НАТО в регіоні. Москву дуже дратує, що Хорватія, Албанія, Чорногорія, Північна Македонія вступили до Альянсу. Путін кидає виклик Брюсселю в багатьох країнах, де це можливо. Він хоче продемонструвати, що стаття 5 Північноатлантичного договору є лише декларацією, а не  гарантією надання безпеки країнам-членам. Тому в часи правління Путіна Росія постійно намагається випробовувати атлантичну солідарність на міцність, а західні Балкани для Кремля стало місцем бою для проведення різного роду провокацій проти НАТО.

Треба розуміти, що західні Балкани у погляді застосування інструментів російського впливу та втручання, не відрізняються від країн колишнього Радянського Союзу, оскільки це частина одного агресивного московського сценарію створення великої Росії, яка має розростися територіально, з політичним впливом на багато інших регіонів.

Москва широко використовує фейкові акаунти в соціальних мережах для проведення операцій психологічного та політичного впливу. У регіоні Москва намагається транслювати пропагандистські російські ЗМІ, які використовуються для проведення подібних операцій.

Ще одним напрямком російського впливу пропагандистського характеру став Telegram, який відіграє дуже важливу роль. Кількість каналів у Telegram, які знаходяться під контролем російських спецслужб постійно зростає.

Російські операції впливу проводяться також й через використання релігійних чинників. Щоразу, коли відбуваються протести націоналістів, вони використовують церковну ідеологію для нібито захисту від західних цінностей, що начебто занепадають, наголошуючи на необхідності духовного, морального й сімейного захисту.

Росія також старається використовувати молодь країн західних Балкан у своїх операціях, переконуючи її, що Москва є їхнім другом. Через такі інституції як «Русский дом», росіяни організовують концерти, поширюють пісні, що пропагують національну виключність, намагаються демонструвати свою культурну зверхність.

Російські фахівці з пропаганди добре розуміють це й поєднують окремі елементи в єдине ціле у своїх спеціальних операціях впливу.

Російські  розвідувальні служби широко використовують як зброю  культуру, музику, мистецтво, літературу, історію. І в цьому напрямку працюють системно і вже десятиліттями. Приклад цьому Україна. Кремлівська пропаганда дуже довгий час ще з періоду СРСР говорила, що український народ найближчий російському духовно і політично.

Та тільки як Київ став проводити політику реального зближення з Євросоюзом та НАТО, в Кремлі стали називати українців нацистами і почали закликати до їх підкорення та часткового знищення. Ті страждання, які зараз переносять українці від російської агресії співставні з тими злочинами, що проти  них застосовували гітлерівські окупанти та їх пособники у Другій світовій війні. Тоді український народ зміг встояти перед агресією Третього рейху втративши 10 мільйонів осіб, найбільше серед усіх європейських народів, а зараз бореться у складних умовах зі збройним нападом Москви, яка проголошує себе Третім Римом.

Вільні європейські нації мають об’єднатися, щоб зупинити російську експансію та ідеологію російського фашизму, що отримав політичне визначення як рашизм. У Третього Риму буде така ж доля як і у Третього Рейху. А слов’янським народам західних Балкан треба пам’ятати, що Росія ніколи не була їм доброю матір’ю, скоріше злою мачехою.    

Фото - uk.wikivoyage.org