Заяви МЗС та Лукашенко

Ігор Тишкевич

Політичний експерт Інституту майбутнього

Учора ввечері МЗС України оприлюднило заяву щодо концентрації білоруських військ неподалік кордону з Україною. Варто зазначити, це перша така заява за достатньо великий проміжок часу. Звісно, що в українських ЗМІ тези документа стали новиною з ТОП-3 вчорашнього вечора.

Моніторингові ресурси (по обидва боки кордону) дають інформацію що, в Гомельській області сконцентровано від 1 000 до 1 500 військовослужбовців. Причому немає додаткового перекидання військ до інших ділянок кордону.

Керівник центру протидії дезінформації РНБО відреагував на заяву наступним чином «По Білорусі. Не варто панікувати, станом на зараз всі «загрози наступу з білорусі» виключно інформаційні, не більше».

Зрештою, позавчорашній обмін військовополоненими (як і більшість обмінів до того) проходив через білоруську територію. Причому доходило до анекдотичної ситуації. Вперше білоруська сторона дала кожному полоненому щось на зразок «продуктового набору» (варто відзначити, що кожному з обох сторін).

24 серпня повідомили про визволення з російського полону 115 українських захисників (фото з ТГ-каналу Президента України)

Дуже цікаво й те, що заклик МЗС, зафіксований у заяві – «відвести війська від державного кордону України на відстань, що перевищує дальність ураження наявних у РБ систем вогню» є невикуваним з погляду розмірів Білорусі. Якщо брати навіть систему «Полонез» (аналог Himars, проте з дальністю 300-330 км), то це означатиме відвід навіть за Мінськ.

Виникає запитання: навіщо? На мою думку, зараз маємо інформаційно-політичну операцію. З одного боку, Лукашено боїться воювати проти України. До того ж настрої населення в цьому питанні незмінні -- приблизно 80% проти того, щоби білоруська армія вступала у війну на боці РФ.

З іншого боку, той же Лукашенко активно використовує механізми публічних заяв, щоби:

а) на власному інформаційному полі показати себе як лідера, який «захищає» країну. Та робить усе, щоби запобігти війні (саме так це показує білоруська пропаганда). Логіка – зіграти на антивоєнних настроях для стабілізації свого становища.

б) на російському полі, щоби вже населення РФ сприймало Лукашенка як союзника Кремля, який не вступає у війну згідно з чимось на зразок «таємного плану Путіна».

І в першому, і в другому випадках Україну представляють як загрозу, або як плацдарм для «недружньої політики країн Заходу».

І тут маємо заяву. Навіщо. Для розуміння ситуації варто згадати декілька подій, що збігаються в часі.

а) Загальна політична ситуація навколо Білорусі. Лукашенко проводить ротацію уряду і вперше з 2019 року підвищує не «людей у погонах». Спробує подавати знаки заходу, почавши визволення політичних в'язнів (поки що суто символічно).

б) Активізувався «китайський трек політики» та саме КНР, швидше за все, є силою, що наполягає на поступовій деескалації відносин із Заходом.

в) Можливі майбутні консультації щодо припинення вогню між Україною та РФ залишають Лукашенкові дуже мало часу для маневру. Бо в разі припинення (навіть не закінчення) війни, більшість сценаріїв для «мінського сидільця при владі» негативні. А вихід на нейтральні чи позитивні сценарії змушує розпочинати рухи вже зараз.

г) Операція ЗСУ в Курський області показала, що Росія не зможе гарантувати жодного «захисту» для Лукашенка -- на захист власної території їм бракує ресурсів.

Відповідно, заява МЗС є політичним інструментом, скерованим на корекцію поведінки саме Лукашенка. Це повторення старої тези, яку доносила українська сторона із 2022 року – «не лізь, бо вб'є». Тільки зараз – публічно. Фактично, заява є достатньо різкою, і це можна сприймати як підняття ставок.

Дослівне виконання закликів є неможливим як з політичного, так і з «географічного» погляду. Удар із білоруського боку навряд чи буде (найближчим часом – для удару немає сил і засобів), удару з українського, відповідно, також.

Але на тлі неспроможності РФ бути «гарантом безпеки для Лукашенка» в часі війни та зовнішнього тиску з боку тієї ж КНР, заява МЗС може мати наступні політичні цілі:

а) демонстрацією того, що в публічному полі Лукашенко вже не буде монополістом і не зможе грати в театрі одного актора

б) натяком на те, що активною риторикою українська сторона може донести до частини білоруського населення (в Білорусі), що Лукашенко є не «гарантом безпеки для громадян», а фактором, що її створює. Що вкрай важливо та відчутно для офіційного Мінська, зважаючи на електоральну кампанію початку 2025 року.

Фактично це можна сприймати як спробу частини політичних еліт України зіграти на вигідному балансі зовнішніх факторів та підказати Лукашенкові, що варто більш рішуче та показово змінювати свою поведінку. Звісно, з Мінська буде, найімовірніше, якась публічна відповідь. До прикладу, різка заява.

А ось щодо дій – подивимось у найближчі місяці.

Ігор Тишкевич, ТГ-канал

Також дивіться відео у YouTube-каналі Ігоря Тишкевича на цю тему