Сміття і сепаратизм - що для цього потрібно?

Сміттєва криза, розв’язана навколо Львова, за певних умов могла б стати додатковим фактором розколу між Києвом та Львовом і створення нової ЗУНР або «Галицької народної республіки» за активної підтримки Польщі.

Куди може завести сміття?

Історія, як відомо, не знає умовного способу «а що б трапилось, якби…», а фантазування не є справою політологів та журналістів, проте використання альтернативної версії політичної реальності з футуристичними елементами, демонстрація того, що може статися, якщо цьому не запобігти зараз, є ефективним засобом уникнути помилок у сьогоденні.

Отже, ГІПОТЕТИЧНІ події розгортаються в розпал сміттєвої кризи у Львові.

Загострення протистояння між львівським мером, якого київська влада хоче втопити у смітті, подають як спробу Києва організувати штучну сміттєву блокаду Львова, аби знизити президентський рейтинг львівського міського голови. Саме для цього з центру надійшов наказ у райони області заборонити приймати сміття зі Львова, щоб місто задихалося у власних відходах, і всі вважали винним у цьому «безгосподарного мера». Києву та Президентові плювати на здоров’я львів’ян, які опинилися в епіцентрі інфекцій і нашестя щурів, що їх спричинила сміттєва блокада.

З погляду центральної влади, інформацію пояснюють українцям так, що корумпований та жадібний львівський мер не хотів збудувати сміттєпереробний завод, а коли Львів захлинувся від сміття, нахабно хоче вивозити його в інші міста. В умовах блокади сміття таємно вивозять в інші області й викидають де-небудь, що обурює решту українців. Львів дедалі більше починає асоціюватися в українців зі сміттям, а антипатію через нелегальне вивезення відходів починають доповнювати інші політичні та ментальні закиди.

Інформаційні війни та взаємні звинувачення між Львовом і Києвом набувають ідеологічного характеру, і нову актуальність дістають сепаратистські теми часів «Русской весны»: «федералізму», «економічного суверенітету регіонів», несправедливості розподілу бюджету на користь столиці. Місцеві олігархи та феодали вбачають у цьому непоганий шанс зміцнити свою владу та бізнес і стати повновладними господарями своїх регіонів без потреби ділитися з жадібним Президентом та міністрами.

Місцеві історики та журналісти, особливо підконтрольні медіа-імперії львівського мера, починають публікувати історичні матеріали про незалежне від Києва Галицько-Волинське князівство, успіхи державного будівництва ЗУНР на противагу анархії та отаманщині УНР. На перше місце в галицьких медіа виступають популярні на побутовому рівні ідеї, нібито незалежна Галичина у форматі ЗУНР, без несвідомих москалів з російськомовних областей, без диктатури зрусифікованого Києва, могла б значно успішніше провести реформи й інтегруватися до ЄС.

Сміття до Варшави доведе

Після звернення львівського бургомістра по допомогу до мера одного з польських міст, відомого своєю антиукраїнською позицією, поляки погоджуються приймати львівське сміття та «розірвати блокаду Львова». Адже поляки не можуть спокійно спостерігати, як давнє «польське» місто Львів київська влада топить у смітті. Польські шовіністичні сили вбачають для себе зиск у ситуації українського розколу, адже в «новій ЗУНР» поляки могли б розширити свій вплив, польський бізнес міг би мати суттєві преференції. А колишні власники старих будинків у центрі Львова, які колись забрала радянська влада, могли б сподіватися на реституцію – повернення законним власникам незаконно відчуженого в минулому майна, землі та нерухомості.

Адже західноукраїнські землі колись входили до Польщі, але були відібрані у неї після злочинного, за міжнародним правом, пакту Молотова-Ріббентропа. Так, сенатор від консервативної президентської партії Польщі «Право і справедливість», історик Ян Жарин нещодавно заявив: «Без Львова, міста, яке завжди було вірне Польщі, немає польського народу». Імперські амбіції нової Речі Посполитої, які активно підживлюють у молодіжному середовищі, могли б за сприятливих умов утілитися в геополітичну реальність. Уже сьогодні багато польських політиків відкрито декларують територіальні претензії до України.

фото: одяг із різноманітними логотипами "Польський Львів" офіційно продається у Польщі

У момент найгострішої фази конфлікту між Львовом та Києвом, після війни указів та судових постанов, коли львівського бургомістра викликають у прокуратуру і хочуть арештувати, а львівська місцева влада відмовляється визнавати «злочинні та корумповані столичні накази», в Галичині проголошують «автономію» у вигляді ЗУНР або Галицької народної республіки. Розуміючи, що центральна влада може ввести війська, і тоді під час боїв буде знищено туристичну інфраструктуру Львова та Карпат, львівська мерія заручається підтримкою Польщі.

Відвертий сепаратизм при польській підтримці може спалахнути за умов найскрутнішого міжнародного становища України – загострення ситуації на Сході, коли Росія розпочне масштабні бойові дії в Південно-Східній Україні, а міжнародна спільнота поділятиме думку, що українці винні в геноциді та й сама Україна – безнадійно корумпована держава. За цих умов Польща може заявити, що «мусить ввести війська в Україну для захисту католицького населення від наступу російських військ», а також «для створення буферної зони в Західній Україні, заради безпеки Польщі».

Як галичан зробити поляками?

Інформаційна підготовка населення до такого кроку, подекуди розпочата ще за багато років до таких подій, використовує два основні напрями. Перший орієнтовано на економічний розрахунок, підігрують на злиденному становищі більшості українців.

У пресі активно починають розповідати, що значно краще жити в цивілізованій Польщі, ніж у корумпованій Україні, без москалів та корумпованих столичних олігархів. Такі ідеї падали б на благодатний ґрунт, адже серед мешканців Західної України є чимало таких, хто волів би радше жити в Польщі – життя там краще. Польща, на їхнє переконання, – правова європейська держава, де права українців ніхто не обмежуватиме й не триматиме їх у концтаборах – часи не ті. Навпаки, вважають вони, приєднання Галичини до Польщі означало б лише найкращі можливості для українців: чудові дороги, дешеві продукти, чесні суди та державні установи, освіта без хабарів, високі пенсії та зарплати. Зрештою, це був би найлегший шлях довгоочікуваної євроінтеграції, адже так галичани швидше б потрапили до ЄС, аніж з рештою України, з «москалями та східняками».

Окрім того, багато українців уже отримало «карту поляка», яка дає підстави для дедалі більших симпатій до Польщі. Щороку близько 50-60 тисяч українців отримують «карту поляка» та підтверджують родичам й односельчанам, як добре жити в Польщі. Тож, коли галичанам доведеться вибирати між польською перспективою в ЄС та злиденним існуванням у корумпованій і дискредитованій власній державі, дехто може зробити прагматичний вибір.

фото: в Україні отримано вже понад 70 тисяч Карт Поляка, а їх власники отримують польське громадянство по спрощеній процедурі

Другий напрям скеровано на ліберальну місцеву інтелігенцію та проєвропейську молодь, який переконує цільову аудиторію в перевагах європейського способу життя (подорожі Європою, робота та навчання в Польщі), ніж корумпованого українського. Оскільки міністр закордонних справ Польщі Ващиковський сказав, що з «Бандерою українці до Європи не ввійдуть», за дивним збігом обставин, ще задовго до цих подій деякі львівські медіа, пов’язанні з бургомістром, розпочинають активну дискредитацію українських націоналістів крізь призму польського шовінізму: звинувачують ОУН та Бандеру в нацизмі, закликають українців каятися у «злочинах на Волині», розповідають про розбійників козаків та жорстоких гайдамаків, які вирізали тендітних польських шляхтичів. Події минулого Львова подають як історію польського міста, яке лише після приходу комуністів стало українським, але дух його залишився «європейським». Зброєю проти української національної гідності стають толерантність, ліберальні цінності, повага до прав поляків у Львові, покарання за ксенофобію під гучні аплодисменти з ЄС.

Проти таких «нових політичних поглядів галичан» може виступити частина націоналістів, однак таких заспокоюватимуть ідеєю ЗУНР, незалежною від «москалів» та «східняків», через яких усі наші найбільші проблеми та революції і які не дають нам жити по-європейськи. А оскільки в Галичині москалів чомусь не люблять більше, ніж поляків, то пересічному львів’янину доведеться обирати менше з-поміж двох зол.

Чи багато для цього потрібно?

Для реалізації такого сценарію не треба мати підтримку більшості громадян. Як свідчать події в Криму і на Донбасі, російські диверсанти не мали й 40% прихильників приєднання до РФ. Але в них було ядро з 5-10% активних симпатиків, які за сприяння спецслужб та платної масовки зробили видимість «усенародної підтримки» й захопили ключові стратегічні об’єкти. Їм удалося приспати пильність і фактично ввести у стан політичної апатії більшість населення регіону, яке переконали не втручатися в політику в переломний момент: мовляв, Україна неефективна, а в Росії буде жити все-таки краще. Подібний сценарій може спрацювати й на Заході: корумпована зрусифікована Україна хоче задушити Львів у смітті, тож в європейській Польщі галичанам буде краще.

фото: акція "прихильників Галицкої автономії" 17 липня 2015 року у м. Львів

Як би тоді виглядали руїни старовинного Львова після вуличних боїв та артилерійських обстрілів, що сталося б з туристичною інфраструктурою та гірськолижними курортами Карпат, якби Київ увів війська й бої вели на Заході країни? Чи говорили б галичани харківським та одеським нацгвардійцям: «Це наша земля, забирайтеся звідси!»? А як би виглядав польський двоколор над ратушею поряд з новоприбулими господарями старих будинків, які приїхали виселяти теперішніх українських власників?

Щоб такого не сталося, львів’янам, мабуть, краще почати сортувати сміття та збудувати сміттєпереробний завод, а ще – уважно стежити за східною політикою «адвоката України в ЄС» разом із місцевими полонофілами. Усвідомлення такого варіанта розвитку подій, коли ще в сміттєвій кризі не поставлено крапки, допоможе уникнути абсурдів сепаратизму й повторення долі «ДНР».