«Угорське» Закарпаття: реалістичні передчуття чи перебільшені очікування

Таємниче встановлення з не менш таємничим демонтажем угорських стел в Закарпатті у черговий раз повертають нас до реалій «українського будення» в прикордонних регіонах нашої держави. Немає жодних сумнівів, що дана акція є провокацією, вчиненою проросійськими силами в рамках інформаційної війни з Україною. Її мета також зрозуміла – дестабілізація внутрішньополітичної обстановки в країні. Особи, причетні до неї, сподіваємося, також будуть встановлені і притягнуті до відповідальності.

Без відповіді залишиться тільки одне питання – чому так сталося? Чому саме угорські стели були змонтовані в двох районах області, чому не словацькі, не румунські, чому не русинські врешті решт? Чому угорський фактор у черговий раз стає приводом для поширення сепаратизму в Україні?...

Аналітична група ГО "Західний інформаційний фронт" спробувала розібратися у причинах такої тенденції.

          Угорська меншини в Україні завжди була додатковим фактором впливу у її зносинах із офіційним Будапештом. Декларуючи повагу до суверенітету й територіальної цілісності нашої держави, Угорщина ніколи не забувала про етноісторичну приналежність Закарпаття і впродовж тривалого часу намагалась закріпити свій вплив в регіоні шляхом автономізації краю. Так, в 1991 році була здійснена спроба створення угорського автономного округу (проведений референдум, підготовлений відповідний проект закону), пізніше лобіювалась ідея «автономії Карпатського єврорегіону», в 2000 році українсько-угорська комісія з питань забезпечення прав національних меншин виступила з ініціативою створення Притисянського району, де, нібито, угорці складали більшість населення. Однак, усі ці ініціативи не мали шансів на реалізацію із-за цілої низки як об’єктивних, так і суб’єктивних причин, які вимагають окремої дискусії.

         З приходом до влади в Угорщині правоцентристської консервативної партії «Фідес – Угорський громадський союз» на чолі з Віктором Орбаном угорські «прагнення» щодо Закарпаття, як і деяких інших її колишніх територій, набули нових рис і характеру. Нова угорська влада розпочала комплексну роботу по формуванню сприятливих соціальних, економічних й політичних умов для повернення регіону, у перспективі, до свого історичного «лона». На користь такого твердження говорить ціла низка фактів і чинників.

          Одним із перших практичних кроків «Фідес» у зазначеному контексті стало прийняття у травні 2010 року змін до закону «Про громадянство», які надали можливість отримання етнічними угорцями, які не мають дозволу на постійне проживання на території Угорщини, угорського громадянства (у т.зв. спрощеному порядку). Як результат, станом на листопад 2016 року відповідними державними установами Угорщини задоволено більше 800 тисяч клопотань про отримання громадянства Угорщини у спрощеному порядку, серед яких, за деякими даними, більше 100 тисяч мешканців Закарпаття. У 2014 році закордонні «громадяни Угорщини» забезпечили правлячій партії «Фідес» додаткові голоси і чергову беззаперечну перемогу на парламентських виборах (133 із 199 депутатських мандатів).

У квітні 2011 року, «Фідес», користуючись правом абсолютної більшості в парламенті, вносить зміни до Конституції, якими закріплює відповідальність держави «…за долю угорців, що мешкають за межами країни…» й уповноважує підтримувати «…їх намагання щодо створення органів самоврядування, забезпечення добробуту проживання на рідній землі”.

       Після конституційних змін приймається нова Стратегії національної політики (кінець 2011 року) під назвою «Угорська національна політика. Рамки стратегії національної політики». Її головною метою визначено збільшення чисельності угорської громади, в першу чергу у регіонах їх компактного проживання в сусідніх країнах. До чинників, які мають сприяти цьому процесу, віднесено: комплексний розвитку територій, на яких компактно проживають закордонні угорці, їх фінансово-економічна і юридична підтримка, духовне збагачення, самозабезпечення тощо.

        Одночасно, упорядковується система державних органів, які займаються політикою підтримки угорської меншини за кордоном. Координуючу роль у цьому процесі відводиться двом дорадчим органам: “Форуму угорських представників Карпатського регіону” (“Kárpát-medencei Magyar Képviselők Fóruma – KMKF”) при парламенті і «Угорським постійним зборам»  (Magyar Állandó Értekezletet (MÁÉRT)) при уряді. Перша організація відповідає за визначення стратегічних напрямків розвитку політики підтримки закордонних угорців, друга – надає рекомендації з практичної реалізації цієї політики. Додатково, при парламенті створюється Парламентська комісія з національної єдності, головним завданням якої є вивчення, оцінка й просування законодавчих ініціатив у сфері підтримки закордонних угорців, а при уряді – Міжвідомча комісія з питань національної політики, на яку покладено завдання з узгодження діяльності окремих міністерств і відомств, пов’язаної із закордонними угорцями.

         З метою забезпечення єдиної системи фінансування програм по підтримці закордонних угорських організацій засновується фонд «Габора Бетлена» [1], керівництвом яким уповноважено віце-прем’єр-міністра з питань національної політики та справ церкви. Цей фонд розподіляє усі державні кошти, що виділяють на підтримку закордонної громади.

           Визначившись з правовим й інструментальним механізмом «підтримки» своїх закордонних співвітчизників, Будапешт переходить до економічної складової «…забезпечення їх добробуту проживання на рідній землі». Зокрема, на початку 2012 року приймається спеціальна програма сприяння економічному розвитку регіонів Карпатського басейну, яка визначає головні пріоритети цієї роботи на найближчу перспективу. В серпні того ж року затверджується «План Векерле. Стратегія поетапного розвитку угорської економіки в Карпатському регіоні», який  встановлює комплекс практичних заходів щодо зміцнення конкурентоспроможності угорських малих та середніх підприємств Карпатського басейну, розвитку регіональної інфраструктури, створення єдиного ринку праці тощо.

 У 2014 році для Закарпаття розробляється окрема економічна програма – «План економічного розвитку ім. Егана Еде» [2]. Її бюджет – 32 млрд. форинтів (майже  104 млн. євро), які виділятимуться з держбюджету Угорщини протягом 2016-2018 років.

        Дані фінансові ресурси призначені для розвитку сільського господарства (підвищення інтенсивності вирощування овочів та фруктів, підтримка функціональності інкубаторів), туризму (велосипедного, мисливського, риболовецького, водного, екологічного, винного, кінного) та малих і середніх підприємств Закарпаття (видобування солі, будівництво консервного заводу та заводу з переробки м’яса, розширення виробничих потужностей заводу з розфасовки прісної води тощо).

          Щороку уряд Угорщини також впроваджує профільні програми розвитку.  Зокрема, у 2015 році суміжною стороною успішно реалізована програма «2015 рік – рік професійно-технічної освіти закордонних угорців». У 2016 році угорський уряд профінансував програму «2016 рік – рік молодих підприємців із числа закордонних угорців».  У поточному році реалізується програма «2017 рік – рік сімейного бізнесу закордонних угорців».

       В освітній сфері Будапешт інвестує у підтримку діючих та створення нових угорськомовних дитячих садків, шкіл, середньотехнічних та вищих навчальних закладів. Найбільша така інвестиція мала місце у 2013 році, коли уряд Угорщини виділив з резервного фонду одноразову допомогу у розмірі 500 млн. форинтів (€ 1,64 млн.) для реконструкції та забезпечення діяльності Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ. З метою створення правових механізмів для використання цієї фінансової допомоги, 26.04.2013 прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан (Viktor Orban) особисто відвідав Закарпатську область України і підписав з керівництвом Інституту відповідну угоду. Окрім тогорічної цільової дотації, угода передбачала виділення для Інституту додаткових коштів у розмірі 350 млн. форинтів (€1,15 млн.) у 2014 році, і по 300 млн. форинтів (€980 тисяч) у 2015 та 2016 рр..

       Додатково існують спеціальні програми, в рамках яких здійснюється фінансування різноманітних освітніх та просвітницьких проектів для закордонних угорців. Одна з таких програм має назву «За угорську культуру та освіту». У 2017 році в рамках цієї програми на розвиток угорської культури та освіти в Закарпатті має бути виділено 34 млн. форинтів (3,17 млн. грн.).

Аналізуючи усі ці «інвестиції» у розвиток Закарпаття можна прийти до простого висновку – підтримка угорської меншини в Україні уже давно вийшла за рамки «збереження національної самобутності». На сьогоднішній день ми маємо усі ознаки угорської «економічної експансії».

      На фоні складної воєнно-політичної та суспільно-економічної обстановки в нашій державі, посилення економічного впливу Угорщини в регіоні необхідно розцінювати як платформу формування й поширення сепаратистських настроїв, а також маніпулювання цим негативом з боку російської пропагандистської машини. Особливо чітко це проглядається в контексті русинської проблематики. Апелюючи до власного самовизначення та автономії, представники русинського руху в Україні  давно зрозуміли, що у тандемі з угорцями вони мають більше шансів на реалізацію своїх планів. Свою вигоду у цьому питанні побачив і Будапешт, який з використанням «підручних» політичних сил та громадських організацій налагодив з місцевими русинами співпрацю й утворив додатковий фронт «боротьби за автономізацію Закарпаття». Очевидно, що цей фронт існує більше в інформаційно-пропагандистському вимірі, однак додаткового напруження в суспільстві він однозначно додає.

     Ще одним наслідком вказаної вище тенденції є поступове зміцнення політичної ваги організацій, які представляють інтереси угорської меншини (Товариство угорської культури Закарпаття (ТУКЗ, знаходиться під патронатом «Фідес») та Демократична спілка угорців України (ДСУУ, зорієнтована на опозиційну Угорську соціалістичну партію)).

      Зокрема, за результатами виборів до органів місцевого самоврядування у 2015 році, етнічним угорцям вдалося отримати в Закарпатській області більше 8 відсотків депутатських мандатів, у тому числі  посаду заступника голови обласної ради. Дані результати виявились найкращими за всю історію участі етнічних угорців у місцевих виборах і були високо оцінені в Будапешті. Там висловили сподівання, що такий прогрес дозволить «більш ефективно працювати над питанням створення автономного утворення на території Закарпаття».

На майбутнє, перед угорськими політичними силами Закарпаття стоїть завдання отримати не менше 80% депутатських мандатів, що з огляду на посилення присутності угорських грошей в регіоні можна назвати цілком реалістичним результатом.

       Оцінюючи перспективи подальшого посилення угорської присутності в Закарпатті та можливі загрози для України у зв’язку з цим необхідно прийняти той факт, що сьогодні міжнародні норми, які покликані захищати національні меншини, використовуються правлячими політичними силами сусідніх країн для реалізації своїх реваншистських ідей. І тут мова йде не лише про Росію з її «русским міром», а й про Румунію, яка відверто говорить про необхідність повернення до свого складу Бессарабії (території сучасної Молдови), про Польщу, яка все частіше згадує свою історію державотворення. У цій же когорті перебуває й Угорщина, яка вкрай незадоволена наслідками Тріанонського договору.

      Усі сьогоднішні дії Угорщини в Закарпатті можна й надалі розглядати виключно в контексті її політики підтримки меншини й уповати на партнерські стосунки з країною-членом європейської спільноти. Якщо ж критично підійти до цього питання, то можна віднайти достатньо підстав хоча б для того, щоб засумніватися у щирості та надійності Угорщини на чолі з В.Орбаном як суб’єкту міжнародних відносин. Для прикладу, будучи повноправним членом Європейського Союзу і користуючись на рівних усіма європейськими благами і можливостями, у першу чергу фінансовими, Угорщина найактивніше з усіх членів ЄС критикує європейську політику санкцій щодо Росії й виступає за їх відміну. У той же час, наш «принциповий сусід» жодного разу не проголосував проти їх продовження.

 Інші сумніви стосуються обґрунтованості великих фінансових вливань в Карпатський басейн у той час, коли в угорської держави не вистачає ресурсів для розбудови однієї власної атомної електростанції, що схиляє її до підписання кабальної угоди з агресором, якому протистоїть чи не увесь світ. І тут виникає питання: а за які гроші уся ця «вистава»? Яка її справжня мета? І хто її режисер?

Вже сьогодні в угорському медіа-просторі з’являється інформація, яка дає чіткі посилання на відповіді на зазначені питання. Це і звинувачення прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана в зраді на користь РФ, висунуті колишнім головою угорського уряду Ференцем Дюрчань, і інтерв’ю колишнього співробітника угорських спецслужб (його переклад опубліковано на «Mukachevo.net»), у якому він стверджує, що після приходу до влади в Угорщині Віктора Орбана угорській контррозвідці суворо заборонено вживати будь-яких заходів щодо запобігання діям російських спецслужб на території Угорщини. Залишається лише запастись терпінням і зачекати, коли уся ця нечисть вилізе назовні.