«Шлях до волі» крізь тернії амбіцій

Наприкінці осені у Києві відбулася конференція «Шлях до волі», організована Полком Кастуся Калиновського. На ній представники білоруських демократичних сил обмінялися думками та поглядами та не ризикнули об’єднуватися навколо одного документу у статусі меморандуму.

«Калиновці» анонсували проведення своєї конференції ще у серпні, під час конференції «Нова Білорусь», яку проводив Офіс Світлани Тихановської. ОСТ та КПК можна на сьогодні назвати найпотужнішими учасниками білоруського демократичного руху, відповідно – з політичним і військовим забарвленням. Серед співорганізаторів конференції були і рух «Вільна Білорусь» Зенона Позняка та Координаційна Рада й Об’єднаний перехідний кабінет, який через абревіатуру ОПК і політичну орієнтацію часто плутають з Офісом Світлани Тихановської. 

Білоруські демократичні сили в особі низки представників ОСТ і Координаційної Ради на початку грудня проведуть стратегічний діалог у Сполучених Штатах, на який покладають значні надії. ПКК пішов іншим шляхом, продемонструвавши словом і ділом готовність вести діалог насамперед з Україною. Мова, як видається, не лише про розташування бійців-калиновців в Україні, але і про підтримку дій ПКК. Цей підрозділ Сил оборони України, як відомо, підпорядкованої Головному управлінню розвідки МО України. ПКК проводить активну інформаційну політику (за лекалами «Азова»), у полку є політичний представник Зміцер Щигельський, який, до речі, не з’являється у військовому однострої.

Відкривав конференцію Денис «Кіт» Прохоров, формальний командир ПКК, з вітальними словами до учасників конференції звернулися Світлана Тихановська та голова Ради БНР Івонка Сурвіла, поміж якими мав слово і член депутатського об’єднання «За демократичну Білорусь», представник «Слуги народа» Богдан Яременко. Український парламентарій підкреслив стратегічне значення зібрання. Проте найсильнішим в урочисто-вітальній частині став виступ ксьондза Вячеслава Барока, який максимально чітко розставив акценти щодо суспільно-політичної ситуації, в якій на сьогоднішній момент перебуває Білорусь. Одна фраза «Нам потрібна перемога, а не план «Перемога» говорить багато про виступ святого отця, який продемонстрував, що церква у її білоруському різноманітті могла б стати модератором діалогу між представниками демократичних сил.

Зміцер Щигельський на першій панелі, присвяченій поверненню до Білорусі, коротко представив запропоновану ПКК стратегію, яка має реалізовуватися у поєднанні силового, політико-дипломатичного та громадського тиску. Підсумком має стати вихід на формат загальнобілоруського круглого столу, у якому, як випливає з документу, можуть взяти участь і представники білоруської влади, які підтримають суверенітет та незалежність країни. Лукашенка за таким круглим столом у ПКК не бачать. 

На «стратегічній» панелі виступили представники всіх головних акторів білоруських демократичних сил: Вадим Кабанчук (ПКК) зі зрозумілих причин робив акцент на військових справах, представник білоруських демократичних сил в Україні Геннадій Манько запропонував чітко визначити ворога. Павел Усов («Вільна Білорусь») відзначив, що ПКК простягнув всім руку, а спікер Координаційної Ради Андрій Єгоров відзначив, що цілісної стратегії повернення до Білорусі поки немає. Він також висловився на підтримку масового руху білорусів. Обмін думками між представниками різних груп білоруської опозиції засвідчив, що у них є стратегічне розуміння необхідності об’єднуватися, проте поки відсутнє тактичне розуміння. 

Представники «Вільної Білорусі» і Світлана Тихановська включалися онлайн, що не є в сучасному світі чимось надзвичайним, проте виявилося достатньо показовим. Представники Координаційної Ради як протопарламенту білоруських демократичних сил демонстрували різні підходи до вирішення проблеми консолідації. Наприклад, Андрій Єгоров нещодавно провів турне польськими та німецькими містами разом із представником ОПК з питань оборони та безпеки Валером Сахащиком та його інформаційно-політичним ад’ютантом Вадимом Прокоп’євим. Присутність Єгорова у Києві (він потім відправився за океан для стратегічного діалогу із представниками американської влади)  свідчить, що він перебуває у пошуках політичного майбутнього, адже у першому кварталі 2024 року має бути сформований новий склад Координаційної Ради.

Другу панель конференції присвятили білорусько-українським відносинам, на неї також підключилася Світлана Тихановська, яка загалом переказала головні моменти вітального слова та наголосила, що всюди у світі підтримує Україну. Представники української влади – ними стали парламентарії Богдан Яременко («Слуга народу») та Сергій Соболєв («Батьківщина») – здавалося, поставили на меті показати наявність окремої позиції українського політикуму у білоруських справах. У всякому разі, тональність їх фраз часто викликала спротив не лише у білоруських учасників панелі, але й учасників конференції. Представниця Координаційної Ради Поліна Бродік закликала розбити скляну стелю у білорусько-українських відносинах, а головний редактор «Західного інформаційного фронту» Юрій Кміть наголосив, що їх просто не існує. Він закликав більш активно використовувати весь потенціал білорусько-українських відносин. Якщо радник Світлани Тихановської Анатолій Лебедько намагався виїхати на політичному досвіді, то представниця «Кіберпартизан» Юліанна Шеметовець наголосила на необхідності працювати на результат. Невипадково найгострішою, схожою на обмін обопільними претензіями стала частина панелі, відведена на питання  з залу.

На завершення конференції представники ПКК запропонували підписати меморандум за підсумками конференції, який передбачав би, зокрема, створення консультативного майданчика білоруських демократичних сил «Шлях до волі». Проте виявилося, що ані радник Тихановської Анатолій Лебедько, ані представник ОПК в Україні Геннадій Манько не мають відповідних повноважень. Історичний момент об’єднання не відбувся, а два тижні, відведених на підписання меморандуму після завершення конференції, мають суттєву небезпеку: якщо вони не призведуть до появи відповідних автографів, розпочинати процес консолідації почнеться спочатку. До речі, не з’явився під документом підпис і «Вільної Білорусі»: її лідер Зенон Позняк наполягав на окремих правках, внести які під час конференції було неможливо. У ПКК стверджують, що усі стейкхолдери білоруського демократичного процесу брали участь у розробці підсумкових документів конференції. 

Другий день конференції «Шлях до волі» був побудований у вигляді закритих панелей з питань безпеки та бізнесу. На останній створили робочу групу, щоби вести діалог з питань взаємодії між бізнесменами та білоруськими добровольцями, а от безпекова панель створила компенсаційний механізм – «ЧВК» (Тимчасовий військовий комітет). Його очолив авторитетний військовий, колишній олімпієць Павел Шурмей з промовистим позивним «Дзядька». ПКК у такий спосіб отримав невелику компенсацію конфузу, який виник під час підписання меморандуму.

З одного боку, під час конференції «Шлях до волі» не сталося нічого надзвичайного, вона нагадувала стандартну політичну подію. Вже після завершення конференції авторитетний білоруський військовий Денис Урбанович поскаржився, що йому не дали слова. До речі, фінансовий звіт Полку Кастуся Калиновського, підтверджений авторитетним українським аудитором, був у цій ситуації зовсім не зайвим. З іншого – білоруські демократичні сили продовжують боротися за право стати центром об’єднання. У цій ситуації їм можна порадити визначити сфери власних повноважень або офіційно їх закріпити та перейти у режим щоквартального обговорення підсумків. 2024 та 2025 роки всередині Білорусі стануть роками виборів за сценарієм Лукашенка та його влади. Його опоненти, які перебувають в еміграції, поступово опиняються в цейтноті, їм бракує наявних ресурсів. Позитивом виглядає помітна роль України у планах білоруських демократичних сил (ті висловилися на підтримку створення посади спеціального представника зі зв’язків з Білоруссю), можливо, це підштовхне напрацювання стратегії офіційного Києва щодо Білорусі.

Євген Магда

Фото – пресслужба Полку імені Кастуся Калиновського