Парадокс окупованих громад

Євген Магда

Директор Інституту світової політики, український політолог, кандидат політичних наук, історик (закінчив з відзнакою Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка), журналіст.

Пару тижнів тому депутатка Анна Скороход обурилась тим, що громади у вимушеній евакуації продовжують отримувати дотації з державного бюджету та гроші міжнародних фондів для підтримки свого функціонування. Заява виявилася доволі резонансною, адже зайвих коштів Україна зараз не має.

Насправді левова частина коштів, виділених на фінансування громад з ТОТ, йде на програми підтримки ВПО, яких на сьогодні в Україні щонайменше 4,5 млн людей. Точної цифри, нагадаю, немає, проте людські долі є. Власне перед органами місцевого врядування тимчасово окупованих територій стоїть завдання підтримати свої громади. Подібна підтримка – це не лише гуманітарна або консультативна робота, але і, наприклад, функціювання шкіл в онлайн форматі, що для тисяч українських дітей з ТОТ залишається єдиною можливістю зберігати звʼязки із Україною. Серед інших напрямків – підтримка Сил оборони, виконання соціальних статей, діяльність релокованих медичних закладів, комунікація з мешканцями ТОТ.

Є важливий нюанс, який необхідно враховувати – подібні громади фінансуються не виключно за рахунок дотацій: бізнеси із юридичною адресою на ТОТ сплачують податки також до місцевих бюджетів. Також громади активно залучають кошти від благодійників та міжнародних партнерів, зменшуючи потребу в бюджетному ресурсі.

Органи місцевого самоврядування з ТОТ продовжують функціонувати на підконтрольній території: координують допомогу вимушеним переселенцям, продовжують вести реєстри, видають документи, допомагають оформлювати соціальні виплати, тощо. Цей пласт роботи величезний і виконує його місцева влада, а не міністерства чи інші центральні органи виконавчої влади.

Важливо, що саме органи влади з ТОТ допомагають із документуванням злочинів російських окупантів, зі збором інформації про руйнування, викрадення цивільних людей. Хоча вони не мають фізичного доступу до людей і територій, але вони володіють важливою для правоохоронців інформацією.

Давайте скажемо відверто: в разі припинення фінансування (тобто, фактичної ліквідації) органів місцевого самоврядування і як наслідок припинення існуючих програм підтримки ВПО, українське суспільство та світ в цілому отримають сигнал, що Україна фактично відмовляється від своїх територій і людей. Уявіть, як це буде сприйняте мешканцями цих територій, нашими партнерами, як цей прецедент використовуватиме проти України ворог? Згортання роботи місцевих адміністрацій з ТОТ дасть підставі Кремлю говорити, що Україна відмовляється від тимчасово втрачених територій.

Маємо розуміти, що збереження інституційної спадкоємності держави на ТОТ є запорукою швидкого відновлення роботи всього механізму одразу після відновлення Україною контролю над ними. Це фактично «басейн сухого плавання», де можна готуватися до практичної деокупації.

Тому продовжувати фінансувати окуповані громади, їх програми підтримки, які допомагають нашим громадянам – обовʼязок Української держави. Звісно, в умовах ефективного контролю над прозорістю та ефективністю використання цих коштів. А одним з обовʼязком публічних осіб, зокрема, народних депутатів під час екзистенційної війни з Росією є утримуватись від поширення неперевіреної інформації. Як, наприклад, про нібито виділення 100 млн грн на будівництво спорткомплексу в Маріуполі, про що заявила вище згадана парламентарка.

Фото - ШІ