М'ясний контракт: як етнічні казахи потрапляють на війну

Редакційне розслідування видання «Республіка Лайф» виявило тривожну тенденцію: з початку повномасштабного СВО в 2022 році в лавах російських військ все частіше опиняються етнічні казахи. Власні джерела, аналіз відкритих даних, а також свідчення очевидців підтверджують участь казахів різних категорій – від громадян рф до мігрантів із Казахстану та мешканців окупованих територій України. Ці факти викликають резонанс як у Казахстані, так і за його межами, ставлячи під сумнів добровільність участі та механізм вербування.

Особливий резонанс викликало інтерв'ю українського журналіста та блогера Володимира Золкіна із двома полоненими солдатами російської армії, які опинилися в українському полоні.

Обом по 20 з гаком років. За їхніми словами, їх завербували фактично без розуміння суті того, що відбувається – під виглядом термінової роботи, «обіцяли платити багато грошей». Один із них стверджував, що взагалі не проходив бойової підготовки. На відео вони виглядали розгубленими, виснаженими і явно не розуміли, за що їх відправили вмирати.

Інтерв'ю широко розійшлося по казахстанському сегменту соцмереж. У коментарях люди писали: «Це наші діти», «Вони навіть не знали, куди їдуть», «Чому наша держава мовчить?». Однак ні МЗС Казахстану, ні інші державні структури не виступили з офіційними заявами чи ініціативами щодо захисту своїх громадян, які опинилися в російській армії.

Список із 600 казахів: випадковість чи система?

Незалежні джерела, серед яких Telegram-канали та правозахисники, опублікували список із понад 600 казахів, які беруть участь у так званій «спеціальній військовій операції» (СВО) на боці росії. Документ містить імена, регіони, підрозділи, а в ряді випадків дані про загиблих. Серед цих людей і уродженці Казахстану, і громадяни рф казахського походження.

За словами правозахисників, значну частину цих бійців було завербовано через приватні військові компанії (ПВК) або через «центри зайнятості» у прикордонних з росією регіонах. Дехто підписував контракти у стані розпачу – не маючи стабільної роботи, потрапивши у борги, повіривши у обіцянки «заробити на квартиру». Особливо часто у списку фігурують вихідці із Західно-Казахстанської, Актюбінської та Карагандинської областей.

Розслідування Лукпана Ахмедьярова та його затримання

Журналіст і правозахисник Лукпан Ахмедьяров, один із небагатьох незалежних голосів у казахстанській журналістиці, у 2024 році опублікував серію матеріалів про приховане вербування казахстанської молоді для участі у бойових діях. Він стверджував, що під виглядом працевлаштування на м'ясокомбінат у російському місті Старий Оскол молодих людей вивозять із Казахстану, де їх потім «перехоплюють» представники ПВК та пропонують контракти з високими виплатами.

Ахмедяров детально описав схему, включаючи конкретні імена посередників, маршрути перевезення та навіть фальсифікацію документів. У відповідь на публікації його переслідували – у квітні 2025 року його затримали в Уральську, а пізніше заарештували. Офіційний привід – «поширення фейків», але в суспільстві це розцінили як політичну розправу.

Правозахисні організації, включаючи Human Rights Watch та Amnesty International, висловили стурбованість арештом журналіста. Однак, як і у випадку з полоненими або загиблими казахстанцями на російській стороні, офіційна Астана знову вирішила промовчати.

Позиція офіційної влади Казахстану: обачність чи бездіяльність?

З перших днів війни Казахстан дотримувався обережної позиції: визнавав територіальну цілісність України, але намагався не сваритися з Кремлем. У 2022 році влада заявляла, що не підтримує «сво» і не допомагатиме росії зброєю або людьми. Проте з того часу почастішали випадки, коли громадяни Казахстану, особливо етнічні казахи, ставали учасниками конфлікту – з власної волі, обманом або через обставини.

Незважаючи на публікації журналістів, петиції та вимоги громадських активістів, ані МЗС, ані МВС, ані канцелярія президента Казахстану не озвучили чіткої позиції. Жодних заходів щодо повернення казахстанців з фронту не вживається. Більше того, немає навіть достовірної статистики – скільки громадян Казахстану беруть участь у бойових діях, скільки загинуло, пропало безвісти.

В умовах інформаційної тиші активними є лише незалежні журналісти, правозахисники та громадянські активісти. Вони продовжують збирати дані, вести розслідування та порушувати питання у публічному просторі, ризикуючи зіткнутися з тиском та кримінальним переслідуванням.

P.S. Залучення етнічних казахів у війну, розпочату не їхньою державою і не в їхніх інтересах, – це трагедія, яка поки що розгортається без належної оцінки з боку влади. Чим довше офіційна Астана зберігатиме мовчання, тим вищий ризик, що Казахстан стане одним із донорів «живої сили» для чужих політичних амбіцій.

Сотні молодих людей, завербованих обманом чи з відчаю, вже на передовій. Хтось загинув. Хтось повернеться із травмами. Хтось опиниться в українському полоні та відповідатиме за законами міжнародного права. Питання в тому, чи держава захищатиме своїх громадян, чи продовжить вдавати, що їх не існує.

А якщо завтра між Казахстаном і росією спалахне конфлікт – геополітичний, економічний чи навіть збройний – виникає тривожне питання: чи підуть ці ж казахи, вже втягнуті в структуру російської армії та ПВК, воювати проти власного народу? Історія знає чимало прикладів, коли відсутність чіткого національного виховання та політичної суб'єктності призводило до трагедії громадянських воєн та братовбивчих зіткнень.

Сьогоднішня ситуація – прямий результат провалу системи національно-патріотичного виховання в Казахстані. Молодь, яка не відчуває своєї ідентичності, не усвідомлює погроз, не розуміє суті суверенітету, стає легкою здобиччю для чужих імперських наративів. росія, маючи потужний пропагандистський інструментарій та вплив у регіонах, успішно використовує цю прогалину – і перетворює казахстанців на піхоту для своїх військових авантюр.

Настане момент, коли ігнорувати цю проблему буде неможливо. Питання лише в тому, чи буде цей момент мирним усвідомленням чи новою трагедією.

Республіка Лайф