Лавров під прицілом, ядерний шантаж путіна і провал в СНД, - огляд політики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Втрата російського впливу на союзників, ядерна ескалація між рф та США та потенційна «опала» для Сєргєя Лаврова, - в рамках Програми російських і білоруських студій інтерн Михайло Сінаюк, а також експерти Антон Оксентюк та Ярослав Чорногор представляють новий щотижневий #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Потенційна опала Лаврова

Головною темою останніх днів у російському політичному просторі стало обговорення можливої опали міністра закордонних справ Сєргєя Лаврова, який незмінно очолює МЗС понад два десятиліття. Причиною є різке зниження його публічної залученості та два ключові факти.

Перше. Відсутність на Раді Безпеки (РБ) 5 листопада: Лавров став єдиним членом РБ, який пропустив важливе засідання, де путін погрожував відновити ядерні випробування. Провладні ЗМІ намагалися пояснити його відсутність як "узгоджену", але це лише посилило сумніви.

Друге. Заміна на G20. Делегацію рф на саміті G20 очолить не міністр закордонних справ, а заступник керівника адміністрації президента Максім Орєшкін.

Ці події розглядаються як удар по авторитету Лаврова всередині російської політичної системи, перетворюючи фігуру міністра на найбільш дискусійну тему. Розмови про деградацію МЗС та незадоволення Лавровим почалися після "провалу з Будапештом". Скандальна розмова Лаврова з держсекретарем США Марко Рубіо призвела до скасування анонсованої зустрічі Трампа з путіним. Це викликало критику щодо неспроможності МЗС вести адекватні переговори та його перетворення на бутафорну структуру, реальні функції якої перебрали чиновники з адміністрації президента.

До цього критика мала характер внутрішньополітичного протистояння: Лавров конфліктував із путінським спецпредставником Кірілом Дмітрієвим, а також намагався обмежити зовнішньополітичну активність інших високопосадовців, внісши у травні зміни до указу про координаційну роль МЗС. Проте останні події, до яких залучений особисто путін (засідання Радбезу та заміна керівника делегації на G20), вже не виглядають як суто внутрішня боротьба. Це значно підвищує шанси на відставку міністра, який може повторити долю ексміністра оборони Сєргєя Шойгу.

Незважаючи на наявні факти, які говорять на користь наративу про опалу, наразі не можна з точністю стверджувати, що Лавров дійсно втратив довіру путіна. Існує ймовірність, що вся ситуація є фарсом кремля, організованим з єдиною метою: продемонструвати адміністрації Трампа, нібито "винна у провалі переговорів людина несе покарання". Цей маневр цілком відповідає стратегії москви — одночасно затягувати час та не знищувати діалог з Трампом.

Розвиток подій слід оцінювати за такими ознаками: якщо найближчим часом заступники Лаврова активізують свою діяльність (саме вони є найбільш медійно активними в МЗС), або якщо путін проводитиме зустрічі за їхньої участі, це стане прямим доказом високих шансів на відставку поточного міністра закордонних справ. До того моменту ситуація залишається невизначеною.

Ядерна ескалація між москвою та Вашингтоном

Останні дії російської федерації, кульмінацією яких стало рішення путіна про підготовку до можливого відновлення ядерних випробувань, свідчать про свідому та скоординовану стратегію ескалації на ядерному полі. Ця політика є частиною ширшого наративу кремля про "ворожий світ" і "конкуренцію з нульовою сумою", що легітимізує багатовекторні дії у відповідь на нібито агресивні кроки Заходу.

Російська ескалація не є спонтанною відповіддю на одну подію, а серією дій, розпочатою в жовтні. Спочатку, 23 жовтня, відбувся запуск міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) "Ярс" по полігону на Камчатці (напрямок, який розглядається як демонстрація сили у бік США). Згодом, 26 жовтня була заява про успішне випробування крилатої ракети на ядерній силовій установці "Буревєстник", що, як зазначається, створює нову загрозу, оскільки не відстежується американською системою раннього попередження SBIRS. 29 жовтня пролунала заява про випробування підводного безпілотного апарату "Посейдон" на ядерній енергоустановці. Кульмінацією стало скликання Ради Безпеки рф, де було обговорено та прийнято рішення про підготовку до ядерних випробувань.

Ця погроза була використана як відповідь на заяву Дональда Трампа про намір США відновити випробування. Однак, як підтвердив міністр енергетики США Кріс Райт, мова йшла про субкритичні вибухи, які не є ядерними випробуваннями, оскільки не викликають ланцюгової реакції. Кремль, чудово розуміючи цю різницю (про що свідчить відсутність занепокоєння під час субкритичних випробувань у травні 2024 р.), свідомо змішав ці поняття для створення casus belli та виправдання своєї ескалації.

Російське керівництво обґрунтовує свої дії як "адекватну відповідь" на активне нарощування стратегічних наступальних озброєнь (СНВ) США. Міністр оборони Андрєй Бєлоусов на Раді Безпеки навів детальний перелік загроз: створення нової МБР Sentinel та стратегічного підводного човна Columbia, розробка бомбардувальника B-21 Raider та крилатих ракет з ядерною боєголовкою, реалізація програми "Золотий купол", яка нібито передбачає достартове ураження російських ракет та розгортання ракетного комплексу Dark Eagle в Європі, час підльоту якого до центральної частини росії становитиме 6–7 хвилин.

У цьому процесі спецслужби, зокрема СЗР (в особі Сергєя Наришкіна), виконують ключову функцію. СЗР займається дипломатичним зондуванням чутливих стратегічних намірів США, підтвердивши, що Білий дім та Держдепартамент "ухилилися від прямої відповіді" щодо підготовки до випробувань. Це дало кремлю формальний привід стверджувати, що Вашингтон "націлений на підготовку", як заявив начальник Генштабу Валєрій Гєрасимов. Рішення путіна доручити спецслужбам (поряд з МЗС та Міноборони) розробити пропозиції щодо підготовки до випробувань підкреслює їхню невід'ємну роль у формуванні найвищої стратегічної політики.

Головний ризик полягає у подальшому руйнуванні системи глобальної стратегічної стабільності, яка ґрунтується на мораторії на ядерні випробування. Хоча путін заявив, що рф "не має планів відходити від зобов'язань по ДВЗЯІ" і лише відповість на дії США, саме рішення про підготовку є недвозначною погрозою.

Для США цей ескалаційний ланцюжок відбувається на тлі заяв голови Пентагону Піта Хегсета про переведення американської оборонної системи на "воєнний режим" для прискорення модернізації у відповідь на глобальні загрози. Це створює небезпечне "дзеркало": реальна американська модернізація використовується як виправдання для російської ескалації, яка, у свою чергу, посилює відчуття "воєнного режиму" у Вашингтоні.

Перспективи цієї ситуації вимагають від Заходу не лише військової, але й інформаційної протидії. Необхідно постійно розкривати дезінформаційну природу російських заяв (наприклад, про різницю між ядерними та субкритичними вибухами) та істинні мотиви ескалації. Наразі кремль використовує ядерну риторику як засіб примусу та демонстрації сили, тоді як світ входить у новий, більш нестабільний цикл ядерних загроз, подібний до найгостріших моментів Холодної війни.

Втрата впливу на союзників та СНД

Адміністрація Дональда Трампа активно використовує великі економічні та енергетичні угоди для систематичного ослаблення впливу москви на її традиційних союзників та країни СНД. Ця стратегія поєднує прямі інвестиції та військово-технічне співробітництво з цільовими політичними поступками, щоб поступово виводити країни з орбіти кремля.

Ключовим елементом цієї політики стало розширення співпраці з країнами Центральної Азії (ЦА) у форматі "C5+1". Проведення саміту лідерів Казахстану, Киргизстану, Туркменістану, Узбекистану та Таджикистану у Білому домі (вперше для багатьох з них за десятиліття) стало символом зміни пріоритетів. Напрацювання саміту закріпили економічний відхід ЦА від росії, яка вже поступилася Китаю як найбільшому торговому партнеру регіону.

США уклали багатомільярдні угоди, зокрема з Узбекистаном (інвестиції на $100 млрд у ключові сектори) та Казахстаном (розробка вольфраму американською компанією та закупівля чипів Nvidia на $2 млрд), а також домовилися про продаж літаків Boeing трьом країнам. Ці угоди підтверджують заяву Президента Казахстану Касим-Жомарта Токаєва про те, що США "мають право на повноцінну присутність" у регіоні.

Подібна стратегія застосовується й у Південному Кавказі, де укладення мирної декларації між Вірменією та Азербайджаном за посередництва США ознаменувало провал російських мирних ініціатив. Передача контролю над Зангезурським коридором американській структурі (тепер "маршрут Трампа"), який раніше мала контролювати ФСБ, створює важливий транспортний маршрут в обхід росії. Навіть найближчий союзник москви, Білорусь, став об'єктом маневру, коли звільнення політв'язнів та зняття санкцій із "Бєлавіа" відкрили шлях до відновлення зв'язків із Мінськом.

Водночас випадок Угорщини та її прем'єр-міністра Віктора Орбана демонструє більш складну тактику, що поєднує політичну підтримку з енергетичним тиском. Орбан отримав від Трампа відстрочку (звільнення на рік) від вторинних санкцій США на російські трубопроводи, якими до країни надходять нафта і газ. Це звільнення має ключове значення для Орбана, оскільки воно може знизити внутрішні ціни на енергоносії напередодні виборів у квітні 2026 року, значно підвищуючи його шанси на перемогу в умовах жорсткої конкуренції.

Проте ця поступка не є безкоштовною. В обмін Угорщина взяла на себе зобов'язання укласти масштабні енергетичні контракти із США: щорічні закупівлі американського СПГ, придбання ядерного палива та, найважливіше, купівля 10 малих модульних реакторів (MMR) на суму до $20 млрд. Ці угоди створюють стратегічну залежність Угорщини від американських енерготехнологій та, за оцінками, можуть поховати російський проект розширення АЕС "Пакш II".

Таким чином, Трамп пішов на тимчасову поступку Орбану з розрахунком на політичну вигоду (забезпечення перемоги правого лідера в ЄС) та стратегічний довгостроковий тиск. Після проведення виборів в Угорщині, залежності від їхніх результатів, очікується, що США поновлять тиск і, можливо, не продовжуватимуть відстрочку від санкцій, що змусить Будапешт остаточно відмовитися від російських енергоносіїв, замінивши їх американським СПГ та ядерними технологіями. Цей маневр свідчить про гнучкість американської зовнішньої політики, яка використовує економічні стимули та тимчасові політичні альянси для досягнення головної мети: скорочення енергетичної та політичної присутності росії у Європі та СНД.