Європа та «план Трампа»: є лише один вихід

Впевнений: якщо зараз поміряти настрої громадян, буде сплеск позиції «нехай усе це якось закінчиться». Так завжди буває, коли починають мусолити тему переговорів та перемир'я. Варто заглибитись.

1.Вже роки три непублічно і приблизно з моменту другого накату росії на Харків публічно я час від часу повторюю думку, за яку на мене багато хто шикав, але потім якось змирилися і почали вникати.

Значення України для оборони Європи більш ніж очевидне, його  неможливо переоцінити. Навіть не нам, а виходячи насамперед із документів самої Європи (по лінії НАТО, ЄС, окремих країн). При цьому поточна ситуація є вкрай несправедливою та потенційно тупиковою.

Україна платить кров'ю, територією, демографічним штопором, втратою невідновлювальної культурної спадщини, руїнами економіки, вбитою екологією, крахом перспектив на десятиліття, з'їдженим дитинством молодших поколінь та дорогоцінним часом старших.

Натомість одержуючи допомогу та підтримку, яку ми цінуємо, але яка є непорівнянною із втратами та тим профітом у сфері безпеки, який ми створюємо.

Нееквівалентний обмін.

І багато-багато підбадьорливих слів на дивному тлі, який візуалізувала шведський міністр закордонних справ Марія Мальмер Стенергард: Європа заплатила росії за енергоносії на 124 ярди більше, ніж інвестувала у свою оборону через допомогу Україні.

Рано чи пізно вихід із цього глухого кута зведеться до двох поганих сценаріїв.

Перший. Сили України для ефективного спротиву вичерпаються.

Другий. Навіть якщо сили будуть, українське суспільство підтримає рішення припинити опір, оцінивши затягування війни без належної підтримки як більше зло. Це зараз загалом «ні», але значення «так» уже давно не дорівнює нулю.

Внаслідок чого (особливо – у другому випадку) на Європу насунуть масштабні катаклізми, з якими вона просто не впорається.

Тому що рф абсорбує ресурси України та застосує об'єднану міць проти затишного пряничного континенту (на місці Казахстану я б теж не розслаблявся).

Вихід лише один – перейти з режиму фонової підтримки до військового союзу. Тобто взяти на себе не тільки частину витрат, а й ризики.

Звичайно, це нікому не подобається. І нам би таке не сподобалося у нормальній ситуації. Але ситуація – екстремальна. Загрози – екстремальні. Неадекватні рішення лише їх посилять.

2. У зверненні президента Зеленського явно пролунав перший сценарій. Публічно.

Це вже не вигуки маргіналів і, тим більше, не шантаж. Це констатація реального факту. За яким будуть жахливі наслідки для нас та не менш жахливі для Європи.

Можна сперечатися про причини (вони відомі), докоряти Україні, що вона неідеальна, але це нічого не змінює – наслідки будуть не лише для нас.

Так само не має значення, чи вийде нам зараз пропетляти, зберігши підтримку США. Рано чи пізно (скоріше – дуже рано) не вийде.

Зверніть увагу: коли в середу позначилися перші сигнали про якийсь план з 28 пунктів, реакція Європи була вкрай скромною. Хіба що якісь третьорядні персонажі сказали щось невиразне. Вчора вже було трохи більше коментарів. Сьогодні розігнався дипломатичний маховик та відкрилися інформаційні болота.

Лише найбільш ледачі європейці не затаврували «план Трампа» як «капітуляцію», цинічне антизахідне, антиєвропейське породження сутінку, що підбадьорює агресора (виступ Фіцо на контрасті лише додає наочності).

Цілком згоден. Набір пунктів – неприйнятний. Але чи є якийсь інший?

Який Європа готова (не потенційно спроможна, а саме готова) реалістично забезпечити, не заганяючи Україну у вказаний вище глухий кут. І чому його у пожежному порядку узгоджують лише зараз?

Побоювання європейців та їхня епатажна риторика, за допомогою якої Україну намагаються переконати, що «план Трампа неприйнятний», можна пояснити: якщо в Україні швидко настає якась підморозка навіть на кілька місяців, мультидоменні ризики для ЄС злітають до небес.

Трамп без жодних докорів сумління розторгує європейські інтереси та не гарантує захист, це всі розуміють.

Але ми й так знаємо, що неприйнятний! Не треба нас переконувати у очевидному. Не відкинути таке одразу можна хіба що через серйозність становища та необхідність маневрувати. Що Україна й робить.

Однак це не дає відповіді на питання – як переламати?

3. У кремлі чудово все зчитують. путін та інші фронтмени режиму особисто вкладають у другу лінію зазначеного вище глухого кута.

Вони, як заведені, повторюють, що Європа виступає підбурювачем до продовження війни, не пропонуючи Україні замість нічого рівнозначного. Мовляв, США готові до миру, росія – тим паче, а Київ опинився під впливом жадібних європейських мілітаристів. Тут коментарі не потрібні.

Але буде неправдою сказати, що ці вкидання ніхто не сприймає. Неправдою буде сказати, що репліки Венса про «культурний обмін», торгівлю та подорожі замість війни вважають дурістю абсолютно усі.

Настрої у фейсбучних бульбашках та приміських автобусах – різні. На кордоні з Польщею та на кордоні з росією ці слова звучать по-різному. Отрута проникає по краплині.

Не увійшло у резонанс і не спрацювало досі лише через одну причину – через тупість росіян. Їх регулярні звірства обнулюють сумніви, що закрадаються. Але звірства виснажують і штовхають до першого з поганих варіантів.

4. Звідси досить прості висновки.

Або Європа переходить у режим союзництва з Україною. Або Трамп з путіним рано чи пізно досягнуть своїх (різних) цілей. Вони мають важелі і готові їх задіяти.

Є два максимально конкретні кроки у контексті переходу до режиму союзництва: спрямування російських активів на оборону Європи шляхом посилення України та блокада російського експорту вуглеводнів через Балтику. Друге взагалі робиться в один клік.

Якщо Європа до 25 листопада ухвалить такі рішення, Україна отримає аргументи і після 27 листопада працюватиме як де-факто ключовий елемент колективної оборони. Трамп буде змушений на це зважати.

І навпаки. Якщо узгоджені пропозиції європейських лідерів будуть стилістично бездоганними, але декоративними за масштабом та впливом у моменті, далі все передбачувано.

Україна спротив не припинить. Але буде драматично складніше. І Європу це потім все одно наздожене, у найбільш невідповідний момент...

Поки що нічого поганого не трапилося. Багатьох накриває від раптового протверезіння. Свого роду детоксикація. Що трохи нервово, але в цілому корисно.

Бережіть себе та не читайте більшовицьких газет. Іншого тилу у нашої армії немає.

Олексій Копито, колишній радник міністра оборони України, сторінка у FB