Контроль месенджерів, переговори по-путінськи і тиск на Азербайджан, - огляд політики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Зустріч Трампа та путіна на Алясці, нові обмеження західних месенджерів російською владою та чергове загострення конфлікту між Азербайджаном та росією – в рамках Програми російських і білоруських студій інтерн Михайло Сінаюк, експерти Антон Оксентюк та Ярослав Чорногор  представляють новий щотижневий дайджест #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Росія впроваджує кроки по активному блокуванню західних месенджерів

Російська влада розгорнула масштабну кампанію з витіснення популярних західних месенджерів на користь власної розробки — державного месенджера MAX. Цей процес, що поєднує технічні обмеження, примусове впровадження та ідеологічне обґрунтування, є не просто питанням технологічного суверенітету. Це частина ширшої стратегії, спрямованої на повний контроль над інформаційним простором країни, яка, ймовірно, є підготовкою до значних внутрішніх або зовнішніх потрясінь.

Останні події яскраво ілюструють цей процес. З одного боку, відбулося обмеження дзвінків у Telegram та WhatsApp, що миттєво спричинило зростання трафіку у стільникових операторів на 25%. Це є очевидним економічним наслідком технічних обмежень. З іншого боку, в 57 регіонах Росії месенджер MAX впроваджують як обов'язковий інструмент для комунікації. Під примусовий перехід потрапили школи, чиновники, комунальники і навіть аеропорти. Для влади це є логічним продовженням політики посилення контролю. Це не лише забезпечує моніторинг службового листування, але й дозволяє контролювати повсякденну комунікацію, включаючи батьківські чати та обговорення в будинках.

Месенджер MAX — це «кінцева мрія» для російських державних медіа, які не можуть конкурувати з незалежними платформами. Він надасть можливість для владної системи створювати вигадані показники успішності, як-от рейтинг «ПУЛ Telegram», що не відображає реальну популярність, а лише авторитет у владних кабінетах. Месенджер MAX для них свого роду «власний Telegram» для влади, де можна буде імітувати будь-які охоплення і де кожен боятиметься написати щось в розріз з офіційною позицією кремля. У свою чергу це призведе до іншого значного фактору – припинення тих незначних ознак внутрішньої політики, яка існує завдяки Telegram.

Що стосується звичайних громадян, то тут ситуація складніша. Блокування дзвінків через месенджери, хоч і не є прямою загрозою політичним свободам, зачіпає сферу повсякденного комфорту. Дешевий зв’язок та швидка комунікація стали нормою, а не привілеєм. Люди можуть бути консервативними у своїх поглядах, але навряд чи вони захочуть добровільно відмовитися від того, що допомагає економити гроші та сили. Ця ситуація вступає в конфлікт із логікою прогресу, де зручність та масова доступність є ключовими вимірами. Влада, схоже, ігнорує потенційне невдоволення, прикриваючись «скаргами» громадян. Це створює напругу, адже хоч і невідомо, як саме відреагує суспільство, такі обмеження помічають і усвідомлюють.

Блокування західних месенджерів та примусове впровадження MAX може бути підготовкою до серйозних подій, що вимагають повного інформаційного контролю. Існує декілька сценаріїв, для яких така політика є логічною. Розглядається сценарій економічної кризи. В умовах поглиблення економічних проблем і можливого обвалу рубля, влада може побоюватися масових протестів. Обмеження комунікаційних каналів дозволяє контролювати поширення інформації про реальний стан економіки та запобігати швидкій координації громадян для участі в мітингах чи інших акціях протесту. А тому власний месенджер у ролі керованого інструменту дасть змогу швидко виявляти і блокувати «неблагонадійні» групи та чати, а також поширювати потрібні наративи, заспокоюючи населення або, навпаки, звинувачуючи зовнішніх ворогів.

Попередня «часткова» мобілізація викликала хвилю невдоволення, а координація противників мобілізації відбувалася, зокрема, через месенджери. MAX дозволить владі створити централізовану систему, де можна буде відстежувати комунікації, пов'язані з ухиленням від призову, а також вести пряму агітацію. У разі оголошення нової, масштабнішої хвилі мобілізації, повний контроль над комунікацією в межах одного додатка дозволить уникнути хаотичного поширення інформації, паніки та масового відтоку населення за кордон.

Якщо війна закінчиться на невигідних для кремля умовах, це може викликати серйозне розчарування в суспільстві, яке роками перебувало під впливом пропаганди. Щоб уникнути внутрішніх потрясінь, владі потрібен інструмент для «м'якого» впровадження цієї інформації. Месенджер MAX дозволить поширювати «правильні» пояснення, уникаючи критики та заперечень, що швидко з'явилися б у незалежних телеграм-каналах. Це дасть змогу маніпулювати громадською думкою і підтримувати ілюзію керованості ситуації.

У разі початку конфлікту із країнами Балтії/Східної Європи, влада матиме потребу в повній ізоляції російського інформаційного простору від «ворожих» західних джерел. Блокування західних месенджерів та їх заміна на MAX є частиною цієї підготовки. Це дозволить повністю контролювати потік інформації всередині країни, запобігти поширенню правди про хід бойових дій та можливі втрати, а також мобілізувати суспільство, звинувачуючи «колективний Захід» у провокаціях.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що примусове впровадження MAX є частиною ширшої стратегії держави щодо встановлення повного контролю над медіа- та комунікаційним простором. Це прагнення до «цифрового суверенітету», що фактично є технологічним відокремленням від світу та створення закритої інформаційної системи.

Таке «болото» без конкуренції та реальних досягнень, де накрутка показників стає нормою, є ідеальною моделлю для держави, але згубною для суспільства. Примус замість конкуренції, контроль замість зручності — основні принципи, які лягають в основу цього процесу. Це шлях до технологічної та соціальної ізоляції, що неминуче призведе до деградації.

Зустріч на Алясці. Наслідки зустрічі лідерів США та росії

15 серпня на Алясці відбулася очікувана усіма зустріч між Трампом та путіним. Багато хто вже встиг назвати її “історичною”. Для України вона несла значну загрозу, адже була реальна ймовірність того, що російський диктатор зможе просунути свої ультимативні умови через невисоку зацікавленість Білого дому деталями фундаментального конфлікту росії та України. І завершився цей “саміт”, на перший погляд, нічим. Трамп не зміг просунути ні тему повноцінного припинення вогню, ні зняття російських прагнень щодо територіальних загарбань.

Значна кількість аналітиків та публіцистів вже встигли зазначити один з головних наслідків саміту на Алясці – переговори не досягли ніякого результату, угоди немає, але сам путін повноцінно виходить з дипломатичної ізоляції. І якщо до цього ми вже бачили відсутність подібної ізоляції з боку  прихильних до росії країн (в основному її партнерів по БРІКС та інших країн “Глобального Півдня”), то тепер мова йде і про Захід, що представлений  Сполученими Штатами.

Другий важливий наслідок випливає із досі актуальної стратегії дій кремля на тему мирних переговорів. Мова йде про максимальне затягування процесу переговорів, аби отримати час продовжувати свою актуальну літню військову кампанію. Путін досяг й цієї мети. Тепер у нього є додатковий час продовжувати бойові дії. Зі слів самого Трампа в інтерв’ю виданню Fox News, стає зрозумілим, що ми говоримо ще про 2-3 тижні, а можливо й більше, під час яких США не запроваджуватимуть ні санкцій проти росії, ні додаткових вторинних обмежень проти покупців російських енергоресурсів.

Тепер цілком зрозуміло, що ми не побачимо й повноцінного припинення вогню. Це вже було підтверджено відповідною заявою Трампа, який погодився з російським наративом про те, що потрібна повноцінна мирна угода, а не припинення вогню. Все що світ почув, – це заяву Трампа про досягнення згоди по багатьох питанням, хоча й не всіх. І це викликає велику стурбованість, адже майже може означати, що тепер Вашингтон повернеться до тиску на Україну, але цього разу у питанні територіальних поступок. Саме останній аспект підтверджують цілий ряд західних видань. Мова йде про спробу тиснути на Київ, аби українська влада “заради припинення війни” добровільно віддала усю територію Донецької та Луганської області під російський контроль, а саме ті частини, які москва не контролює.

Єдиним позитивним моментом цього саміту стало розуміння, що Дональд Трамп тримає в голові ідею про необхідність гарантій безпеки для України, що підтверджується й виступом путіна після зустрічі у вузькому колі. Це означає, що допоки росіянами продовжують вести свої наступальні дії, Київ аналогічно має час на просування теми гарантій безпеки, серед яких найбільш реалістичними стало б отримання гарантій, аналогічних “5 статті” НАТО, але без вступу до цієї організації.

Як Україна може використати поточну, справді доволі складну ситуацію? В першу чергу експерти Української призми продовжують наголошувати на єдиному фундаментальному моменті. Україна ні в якому разі не має погоджуватися на будь-які умови миру, які б дозволили москві у довгостроковій перспективі впливати на українську внутрішню політику. Це пряме повернення проросійського дискурсу (дозвіл на діяльність проросійських партій, амністія "політв’язнів”/російських агентів впливу та подальше існування московської православної церки), а також можливість для кремля відновити економічний вплив на нашу державу або її політиків (зняття усіх економічних заборон між Україною та росією).

Розвиток відкритого конфлікту між Азербайджаном та росією

За останній тиждень ми мали змогу спостерігати ще один випадок, який демонструє продовження різкого загострення відносин між Баку та москвою, що розгортається одразу на кількох фронтах — від військово-дипломатичного до економічного та енергетичного. Те, що ще нещодавно виглядало як партнерство, тепер все більше нагадує відкриту конфронтацію, що супроводжується публічними звинуваченнями, погрозами та несподіваними змінами в стратегічних альянсах. Ключовим моментом, що ініціював нову хвилю напруги, стали російські повітряні удари по енергетичних об'єктах азербайджанської державної компанії SOCAR на території України. Ця компанія транспортує азербайджанський газ до України.

Баку назвав ці атаки «цілеспрямованими» і виступив зі спільним із Києвом засудженням. На тлі цієї події азербайджанські ЗМІ, близькі до адміністрації президента, озвучили недвозначну погрозу: якщо атаки на об'єкти, пов'язані з Азербайджаном, продовжаться, Баку може зняти ембарго на постачання зброї Україні. Ця заява отримала негайну реакцію з боку москви, хоча й не на високому рівні. Так, російський депутат Константін Затулін заявив, що Азербайджан, за його даними, вже здійснює такі постачання через посередників, а його публічні погрози є лише ширмою. При цьому він виступив з прямим попередженням: будь-яка військова підтримка України буде розцінена як привід для перетворення азербайджанських об'єктів на військові цілі.

Паралельно з військово-політичною напругою розгортається і економічно-енергетична драма, яка демонструє нові методи тиску. Слід згадати, що президент Алієв все ще публічно вимагає від росії визнати провину за збитий літак, покарати винних у катастрофі та виплатити компенсації. Але справжній удар вже по стратегічних інтересах Азербайджану та його західних партнерів завдала несподівана відмова Казахстану від використання ключового трубопроводу Баку–Тбілісі–Джейхан. Причиною цього стало нібито «забруднення» азербайджанської нафти Azeri Light, що унеможливило її експорт через Середземне море. У результаті, Казахстан, який довгий час прагнув диверсифікувати свої експортні маршрути, був змушений тимчасово перенаправити значну частину своєї нафти через російський маршрут Каспійського трубопровідного консорціуму.

Цей неочікуваний розворот Казахстану в бік росії є ключовим моментом, що підкреслює вразливість енергетичної стратегії, спрямованої на обхід російської інфраструктури. Він не лише послаблює позиції Азербайджану як важливого енергетичного хабу, а й значно зміцнює вплив москви на експортні потоки в регіоні. Варто також зазначити, що цей акт є значним ударом по вибудові спільної інфраструктури країн «Великого Турану», де Астана та Баку грають вирішальні ролі.

Фактично, росія одночасно реалізує стратегію тиску на Баку, використовуючи як прямі військові загрози, так і «м'яку силу» у вигляді впливу на ключових гравців, змушуючи їх повернутися до своєї інфраструктури. Ці події свідчать про те, що конфлікт між Баку та москвою вийшов за рамки звичних політичних суперечок і набув системного характеру, демонструючи готовність сторін до використання широкого спектру інструментів тиску. В таких умовах, подальше збереження напруги може мати непередбачувані наслідки для регіональної безпеки та світового енергетичного ринку.