«Ми цінуємо той факт, що є білоруська опозиція, але вона є нерелевантною на сьогодні» - радник  Зеленського

2021-го експорт білоруських товарів в Україну становив 5,4 млрд доларів. Після початку війни торгівля з Україною впала майже до нуля. Радник Президента України з питань відновлення та реконструкції, професор Кембриджського університету Олександр Роднянський в інтерв'ю білоруському виданню «Наша Ніва» розповів, як змінилися економічні відносини між двома країнами, чому українська влада не поспішає зустрічатися з Тихановською і що тепер із заблокованими рахунками білорусів.

«Економічні відносини з Білоруссю прямують до нуля»

- У серпні 2022 року цифри імпорту були на позначці 7 млн доларів. Що Україна зараз купує у Білорусі?

- Економічні відносини з Білоруссю прямують до нуля. Цифри дуже впали. Я вам усе перераховувати не буду, але там є якісь невеликі суми усього підряд: від скла до паперу, пластмаси, що використовують у виробництві пакетів. Тут жодних таємниць немає.

- На чиї нафтопродукти Україна замінила ті, що купувала в Білорусі?

-  Їх імпортували не лише з Білорусі, навіть Україна якісь нафтопродукти виробляла й експортувала. Просто у нас попит і потреба набагато вищі, ніж те, що у нас взагалі є з погляду ресурсів у країні. Влітку минулого року була криза нестачі бензину, пального у країні, і ми її вирішили успішно. Наразі дефіциту немає: нема вже жодних обмежень на купівлю бензину. Люди можуть спокійно заправлятися.

Нафтопродукти поставляють із різних країн. Здебільшого через наших партнерів і союзників — Румунію, Польщу, Словаччину. Та сама Туреччина й Азербайджан, до речі, теж постачають.

Потрібно ще врахувати такий момент: попит на нафтопродукти впав, тому що активність в економіці поменшала, ВВП скоротився на 30%. Загалом ми намагаємося, звісно, економити, наскільки це можливо, на енергоресурсах, енергоносіях.

Додам ще один пункт. Він не те що дуже важливий, але це, можливо, пояснить якесь здивування, пов'язане з тим, що Україна все ще має якісь невеликі економічні відносини з Білоруссю.

Торгівля, яку ще бачать, — це розрахунок за контрактами. Можливо, ці товари вже поставили, але розрахунки за них відбуваються тепер.

«Світлана Тихановська, як і вся білоруська опозиція, на жаль, не при владі, вона нічого не вирішує»

- Ще до початку війни говорили, що влада України не хоче зустрічатися зі Світланою Тихановською з економічних причин. Чи так це?

- Я не знаю, хто що говорив, і коментувати це не буду.

Світлана Тихановська, як і вся білоруська опозиція, на жаль, не при владі, як ви розумієте, вона нічого не вирішує і не представляє Білорусь на офіційному рівні. Це питання, звичайно ж, не високо перебуває у наших пріоритетах з огляду на те, чим ми маємо зараз займатися та займаємося день у день.

Усе навколо війни, домовленостей з нашими партнерами й інше. Тому, на жаль, якось зовсім немає часу думати про Тихановську.

Ми цінуємо той факт, що є білоруська опозиція, але вона є нерелевантною сьогодні.

- На вашу думку, за яких умов зустріч із Світланою Тихановською була би можливою? В Україні воює багато білорусів, наприклад полк Калиновського, є волонтери, білоруси у цій війні підтримують Україну.

- Є дуже багато іноземців, які також воюють: і американці, і англійці, і багато інших. Але до чого тут це? Як і навіщо нам зустрічатися з білоруською опозицією саме зараз?

У нас іноді навіть немає часу бачитися з лідерами країн, які не беруть участі саме зараз у тому, що у нас відбувається. Просто руки не доходять зустрічатися з білоруською опозицією, яка невідомо, чи прийде колись до влади. Чи її оберуть у майбутньому? Ми ж напевне не знаємо.

Ми розуміємо, що у Білорусі вибори були сфальшовані, що, безумовно, Лукашенко програв, але що буде в майбутньому, ми не знаємо.

Можемо думати, очікувати чогось, але не знаємо, чи це буде Тихановська чи хтось інший. Не знаємо, чи зміниться влада, чи станеться революція, чи Білорусь позбавиться цього ярма, чи перестане бути колонією Росії, якою зараз є.

На жаль, білоруська опозиція не скинула режим Лукашенка. Якби вона мала успіх тоді, то, можливо, це навіть запобігло би війні в Україні. Ось тоді би, безумовно, із тими представниками влади, які були б у Білорусі, ми зараз із радістю будували стосунки, зустрічалися. Можливо навіть із тією, кого ви згадали.

- Ваша позиція загалом тут зрозуміла.

- Це не моя позиція, це реальність. Не ми робимо нашу зустріч релевантною неіснуючій сьогодні в Білорусі опозиції. Вона має сама себе створити. Так само, як, до речі, й опозиція у Росії. Це завдання росіян і білорусів, щоб опозиція прийшла до влади. Ми вже й так власними руками і власною кров'ю робимо те, що не зробили насамперед росіяни. І певною мірою білоруси також, на жаль, не змогли стримати диктатора. Ми зараз власною кров'ю вирішуємо, власне кажучи, проблеми, що наявні в у цих країнах.

- На вашу думку, що мали зробити білоруси 2020-го, щоби повалити режим?

- Те, що зробили українці 2014-го.

З вами ж діяли не мирним шляхом. Вас же били, ґвалтували, там багато чого з вами влаштовували. На жаль, у вас не було чим відповісти. Такою є реальність. Знову ж таки, це не моя позиція, це реальність історії. От і все. Вас перемогли, ви програли.

«Думаю, що ваш диктатор рад не потребує»

- Із кимось із білоруських чиновників ви знайомі?

- Ні. І це не дивно. З теперішньою білоруською владою у нас у принципі мало хто знайомий. У нас президенти ще до революції не так, щоби дуже часто бачилися. Знайомі були, спілкувалися, як ви знаєте. Але сказати, що це були тісні зв'язки, ні.

- Зеленський у зв'язку з подіями 2020-го тоді спростив в'їзд в Україну білорусам.

- Знову підкреслю, що це був крок, спрямований на населення Білорусі, підтримку більшості, яка була проти диктатури.

Чому у мене конкретно не було контактів із білоруськими чиновниками? Ми ж допомагали людям, які тікали від тієї влади. Відповідно, які би при цьому ми мали нормальні стосунки з цими людьми, які влаштували щось, що змусило цих людей тікати. Це змусило нашого президента на той момент захистити їх, надати їм якийсь вихід.

- Який ваш меседж білоруським чиновникам?

- Я взагалі не знаю, хто там і що радить вашому диктатору, але думаю, що порад він точно не потребує. Він і так усе знає.

- Що зараз із білоруськими складальними виробництвами, які були в Україні?

(За інформацією МЗС Білорусі, 2021-го в Україні діяло 13 складальних виробництв білоруської техніки (тракторів, зернозбиральних комбайнів, ліфтового обладнання, тролейбусів (МАЗ і Білкомунмаш), техніки МАЗ, ворітних систем, лічильників електроенергії).

- Знову ж таки, я про конкретні виробництва коментувати нічого не збираюся, не хочу. Частково ці дані є у відкритому доступі, їх можна знайти. Я знаю, що були білоруські трактори, які виготовляли в нас. Ми їх експортували, збирали запчастини якісь в Україні. Звісно, виробництво, найімовірніше, призупинено чи, як мінімум, змінився власник. Що сталося безпосередньо з окремими підприємствами? Я вам не скажу, і це часом непублічна інформація, але, звісно, стосунки вже не ті, що були.

«Приблизно 80% державних витрат – це військові потреби»

- Росія багато останнім часом б'є по інфраструктурі України. Яка це шкода? Як із відновленням?

- Останні цифри, наскільки я пригадую, трохи більше 140 млрд доларів — це руйнування та збитки, завдані інфраструктурі. Переважна більшість із цього – це житловий фонд, зруйнований чи знищений. Це все, що пов'язане із транспортною інфраструктурою – дороги, мости, залізниці тощо. 345 мостів було знищено чи сильно пошкоджено, 25 000 кілометрів доріг знищено чи пошкоджено і близько 6 500 кілометрів залізничних колій також знищено чи пошкоджено.

Решту збитків пов'язані з енергетичною інфраструктурою: електростанції, трансформатори. Ми багато що з цього вже відновили, постійно намагаємося якось замінити, але це тривалий процес.

- Чи вистачає коштів, які виділяє Євросоюз?

- Так, цього року вже набагато простіше за тієї фінансової підтримки, що ми отримуємо. Минулого року це все було доволі хаотично. Ми часто стояли на межі економічного колапсу: не розуміли, скільки нам зможуть надати, яку підтримку зможуть дати наші партнери.

Тепер заздалегідь домовилися про те, що нас підтримують певними сумами – 18 млрд. доларів нададуть ЄС, приблизно 16 млрд. доларів прийдуть зі США. Цими коштами оплачуємо те, що не можемо утримувати, за рахунок того, що податкова база скоротилася і загальне економічне зростання у нас перетворилося на стрімке падіння.

Тому, звісно, що по бюджету це б'є безпосередньо.

Приблизно 80% державних витрат тепер – це військові потреби.

Але щодо вашого запитання, то так, зараз є прогнозованість. Нещодавно була новина про те, що МВФ готовий нам також надати 15 млрд. доларів на найближчі чотири роки.

Існує фактор невизначеності, що на все впливає, наприкінці року все одно доведеться знову дивитися на ситуацію з економічної точки зору.

Якщо до нас приходять погані новини з фронту, це б'є відразу ж по економіці через втрату територій. Також впливають ефект очікування і паніка: люди розуміють, що проблеми не зменшуються, перед нами великі виклики, і думають, що повертатися у країну необов'язково. Навпаки, тікають із країни, наважуються легально згортати виробництво, економічну активність. Це б'є відразу, навіть у регіонах, які не схильні до вторгнення. Це головний чинник ризику, головний чинник, що створює невизначеність економіки.

- Український ВВП впав на 30%. Які ваші прогнози на цей рік?

- Так, він упав на 30%, що менше, ніж багато хто очікував. Знову ж таки, це насправді свідчить про те, що наша економіка є доволі стійкою, гнучкою. У загальній картині катастрофічного економічного спаду дуже багато того, що називають економічним жаргоном «гетерогенність». Є регіони на заході країни, які навіть певною мірою виграли чи виросли. Виробництво у якихось галузях, наприклад, зросло завдяки тому, що туди перерозподілили ресурси, переїхали підприємці зі Сходу. Ми бачимо, наприклад, що IT-індустрія, високотехнологічні сектори часом теж продовжували зростати, тоді як був повний і тотальний колапс на сході країни.

Що ми очікуємо цього року? Знову ж таки, якщо виходити з того, що буде стабільність і не сильне погіршення, ми очікуємо, що можливе зростання в межах 3% або невелике падіння. Все залежить від того, що відбуватиметься на лінії фронту.

- Після початку війни Нацбанк України масово заблокував рахунки білорусів. Чимало людей залишилося в Україні без коштів на життя. Чому не створили механізм розблокування рахунків?

- Коротка відповідь на ваше запитання полягає в тому, що розбиратися в кожній окремій людині, у кожному окремому випадку, чи ця особа є причетною до диверсійної діяльності під час війни чи ні, - надто затратно. Користь від того, що ми зараз розморозимо 100 рахунків якихось білорусів, які, на жаль, невдало потрапили під приціл, які ні в чому не винні, для нас близька до нуля. А ризик того, що ми розморозимо рахунки якимось потенційним диверсантам, великий.

Знову ж таки, на жаль, за всього бажання бачити Тихановську, умовно, чи білоруську опозицію при владі, ми бачимо інших людей, які дозволили ворожій армії вторгнутися до нашої країни та намагалися захопити з території Білорусі столицю.

Тому ризик для нас суттєвий, м'яко кажучи. І цим зараз займатися ніхто не встигає та не може.

- Чи можливе таке, що в майбутньому ці кошти можуть націоналізувати?

- Це поки не обговорюється, тому що Білорусь так чи інакше у більш вигідному становищі з погляду всієї цієї дискусії, ніж Росія. Ми вважаємо, що країна відповідальна за все, яка повинна заплатити санкції, - це Росія. До Білорусі поки що за цим не дійшли.

Виходимо з того, як і весь цивілізований світ, що Білорусь – це російська квазі-колонія, можливо, трохи більш автономна з політичної точки зору, але яка повністю втратила свою автономію з точки зору економічної.

У нас головний фокус тут на Росії, точно не на білоруських активах чи фізичних юридичних особах.

По-друге, треба розуміти: ми точно не зберемо якісь істотні суми з Білорусі та її громадян. Тому просто немає сенсу витрачати час.

- Я так розумію, що від Росії вимагатимуть репарації в майбутньому після зміни путінського режиму. Яка це приблизна сума?

- Суму вам ніхто не назве. Але є така інформація: заморожено 300 мільярдів російських активів Центробанку. І їх віддавати було би безглуздо. Ми вважаємо, що Росія так чи інакше має заплатити, безперечно, після війни. І один зі способів – наприклад, використовувати ці кошти на наше відновлення. Їх треба, звісно, не просто заморозити, а й конфіскувати. Ось це ще потрібно зробити, можливо, навіть після зміни влади в Росії, після того, як режим упаде, нова влада добровільно запропонує таке рішення, щоби хоч якось спробувати піти назустріч. Це одне джерело.

Друге джерело, яке ми, природно, активно розглядаємо та переслідуємо, - це активи російських олігархів та еліт. Тут є серйозні юридичні виклики перед нами.

Істотні кошти перебувають у Швейцарії. Наскільки ми знаємо, за розрахунками Банківської швейцарської асоціації, це приблизно 200 млрд доларів. Це багатства російських еліт, які там заховані. Було би доцільно заморозити, конфіскувати, переказати на рахунки відновлення ці кошти.

Це логічно і справедливо, тому що російські еліти – частина путінського режиму, російської держави, вони безпосередньо брали участь і причетні до того, що зараз відбувається: створили цю систему влади, її спонсорували, були її невід'ємною частиною, виконували якісь злочинні вказівки та замовлення цієї влади, наприклад, експропріювали неугодних підприємців, знищували судову владу, наполегливо купували ЗМІ, щоб їх контролювати на благо режиму тощо. Тому не обманюватимемо себе. Це всім зрозуміло, хто добре знає історію Росії та те, як вона функціонує.

«Наша Ніва»