Координаційна рада третього скликання: новий склад, старі проблеми

Протягом 25-27 травня відбулося голосування в Координаційну раду третього скликання – структуру, яку ще можна розглядати як певного роду протопарламент демократичної Білорусі. Ці вибори були безпрецедентними з точки зору умов проведення, адже члени КР не були призначені, а обрані в рамках першого в історії демократичних сил електронного голосування за «партійним списком».

Аналіз виборчої кампанії та її підсумків у рамках Програми російських і білоруських студій подають Павло Радь і Ярослав Чорногор.

Результати без сюрпризів

Спершу про самі результати голосування. Напередодні виборів ініціатив «Є питання» за допомогою ботів у Viber і Telegram провела опитування серед продемократичної частини білоруського суспільства, в якому взяли участь майже 1400 осіб (лише 1/3 респондентів, які перебувають на території Білорусі). Відповідно даних опитування у порядку лідерами у порядку спадання були: (1) Команда Латушка і Рух «За свободу»; (2) Блок Прокоп’єва-Єгорова; (3) «Наша справа»; (4) «Європейський вибір»; (5) «Молодечий наступ».

Безпосередні результати виборів до Координаційної ради не сильно відрізняються: (1) Команда Латушка і Рух «За свободу» (28 мандатів); (2) Блок Прокоп’єва-Єгорова (13 мандатів); (3) «Європейський вибір» (8 мандатів); (4) «Незалежні білоруси» (8 мандатів); (5) «Молодечий наступ» (8 мандатів); (6) «Наша справа» (6 мандатів). Свої місця в Координаційній раді також отримали списки «Воля» (6 мандатів) і «Досить боятися» (3 мандати).

Сенсацій не відбулося, а Павло Латушко ще більше посилює свої позиції всередині білоруського демократичного руху і закріплюється у статусі важковаговика демократичного політикуму.

Хто за що агітував

Виборчі програми вище перелічених списків загалом схожі за своїм наповненням. Вони включають розширення стипендіальних програм та навчальних можливостей для білорусів, створення системи підтримки білоруських добровольців, волонтерів та громадян, які постраждали внаслідок репресій, посилення візової мобільності тощо. Крім того, практично усі списки згадували про Україну, вказуючи підтримку чи розвиток співпраці з офіційним Києвом як одну із цілей своєї діяльності. Блок Прокоп’єва-Єгорова взагалі задав дуже високу планку на рівні встановлення стратегічного діалогу з Україною. У будь-якому разі, серед білоруських демократичних кіл є чітке розуміння важливості України для досягнення політичних змін всередині Білорусі.

На фоні ініціатив гуманітарного та політичного спрямування виділяється програма списку «Незалежні білоруси», в якій прописаною метою є створення і масштабування національно-визвольного руху в Білорусі, а також створення силового блоку демократичної Білорусі. Схожі цілі задекларовані і в програмі списку «Воля», зокрема, формування Білоруської визвольної армії, однак даний пункт не містить конкретних пропозицій та часових рамок його реалізації.

Хоча більшість програм є доволі змістовними, важливо, що цьому напрямку буде присвячена більша увага, адже Об’єднаний перехідний кабінет, попри деякі ініціативи Валерія Сахащика, не продемонстрував конкретних результатів, а в Стратегії переходу до нової Білорусі, розробленій ОПК спільно з минулим скликанням КР, не було жодної згадки про формування політики національної безпеки та оборони, навіть в обмеженому вигляді.

Також цікавими є пропозиції блоку Прокоп’єва-Єгорова стосовно переходу демократичних сил на самофінансування. Оголошення схожих пропозицій не означає, що західні донори завтра перестануть надавати фінансову підтримку білоруському демократичному руху, а радше може стати поштовхом до дискусії, як забезпечити подальшу роботу демсил за умов, що західне фінансування зменшиться чи буде припиненим в силу тих чи інших причин.

Збереження політичного процесу

Два попередніх скликання Координаційної ради не відзначилися дуже активною діяльністю, тому новий підхід до формування протопарламенту білоруських демократичних сил, ймовірно, посприяє активізації КР і більш ефективній її роботі.

Обрання складу Координаційної Ради важливе з точку зору продовження легітимності існування білоруських демократичних сил на фоні того, що в 2025 році Світлана Тихановська перестане бути, як це вважає частина представників демсил, «законно обраним президентом», адже варіант з переобранням на другий термін недоступний з очевидних причин. Відтак білоруські демократичні сили зможуть продовжувати функціонувати у форматі політичних утворень, а не переходити у формат громадських організацій чи представників суто тієї частини білоруської громадськості, яка перебуває за межами батьківщини.

Наостанок варто зазначити, що функціонування Координаційної ради дасть змогу представникам білоруських демократичних сил набути досвіду демократичного політичного процесу (те, чого вже протягом довгого часу немає в Білорусі), а також продемонструвати, зокрема, західним партнерам здатність до самоорганізації та побудови демократичних протоінститутів.

Старі-нові перешкоди

Водночас проведення голосування не вирішує старих, а також додає деякі нові проблеми для білоруського демократичного руху. Перш за все мова йде про рамку взаємодії створених організацій, якій не вистачає впорядкованості. Логічно було би розробити певного роду «конституцію» білоруських демократичних сил, в якій була би прописана «форма державного правління» та здійснено чіткий розподіл повноважень та функцій Об’єднаного перехідного кабінету та Координаційної ради. Бажаним у сьогоднішньому контексті виглядає перехід до «парламентсько-президентської республіки».

Відсутність єдиної нормативної основи для існування демократичних організацій також не вирішує питання порядку призначення членів Об’єднаного перехідного кабінету, який виконує роль «виконавчого органу», а також створює ризики виникнення апаратних ігор та додаткових конфліктів всередині білоруського демократичного руху.

Крім того, громадяни Білорусі є відірваними від політичних процесів білоруських демократичних сил, що зумовлено як існування інформаційного вакууму всередині країни, так і ризиками для особистої безпеки. Незадовго до голосування до КР слідчий комітет РБ відкрив кримінальну справу проти всіх осіб, які балотувалися на вибори. Частково катком репресій можна пояснити доволі низьку явку, яка склала 6723 людини за умови не фізичного, а електронного голосування.

На жаль, низька явка дає додаткові козирі Олександру Лукашенку, який може маніпулювати цифрами та всіляко зображувати білоруських демократичний рух як такий, який не володіє підтримкою населення ні за кордоном, ні особливо всередині країни.

Підсумовуючи, вибори до Координаційної ради стали історичною подією в білоруському демократичному русі, ознаменувавши новий етап його існування. Водночас голосування відкрило «скриньку Пандори», коли Світлана Тихановська більше не буде єдиним обраним народом політиком, а після 2025 року, швидше за все, взагалі втратить цей статус. З одного боку, це дає можливість продовжити легітимне функціонування демократичного руху у форматі політичних організацій, а з іншого – створює додаткові ризики виникнення конфліктів всередині демсил.

Павло Радь, Ярослав Чорногор, Українська призма