Гібридний колаборант: як Росія використовує міфи Другої світової у зовнішній політиці

На 9 травня Москва щороку використовує міф про Перемогу задля просування власного бачення історії в світі

Події Другої світової війни стали об’єктом маніпуляції історичними фактами путінською Росією, яка цим руйнує національну ідентичність держав-сусідів. Викривлене бачення минулого слугує ідеологічною основою для агресивних дій Москви військового, економічного та інформаційного змісту не лише в Україні, але й в Західному світі загалом. До радянського концепту Великої Вітчизняної війни сучасна Росія додала символ, який використовували російські емігранти, що підтримували нацистів – георгіївську стрічку. Втім, розглянувши події 80-річної давнини, видається, що саме комуністичний СРСР став співвинуватцем початку Другої світової війни, а ціна за перемогу над нацизмом була занадто високою для народів Радянського Союзу, і в першу чергу українців, і тому помпезні паради з брязканням застарілої зброї є не найкращим способом вшанувати пам’ять загиблих.

Союз хижаків, що розпочав війну

Кремлівські ідеологи зазвичай «забувають» нагадати під час розгляду подій Другої світової війни, що саме Радянський Союз у 1939 році є відповідальним за розв’язання війни в Європі. Це стало можливим після того як в ніч з 23 на 24 серпня 1939 року у Кремлі міністр закордонних справ нацистської Німеччини Й. Ріббентроп та нарком закордонних справ СРСР В. Молотов підписали договір про ненапад та секретний протокол до нього. Додатковий секретний протокол до вищевказаного документу, що увійшов в історію як пакт Ріббентропа-Молотова поділив Східну Європу на сфери впливу Берліну та Москви. Німеччина отримувала контроль над Польщею, а СРСР над Фінляндією, державами Балтії, Західною Україною та Західною Білоруссю та Бессарабією.

Підписання одного документу вирішило подальшу долю не лише Європи, але й всього світу на наступні роки.

Справа наліво: міністр закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов, генсекретар ЦК ВКП(б) Йосиф Сталін, міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп і представник МЗС Німеччини Фрідріх Гаус після підписання Пакту Молотова-Ріббентропа. Москва, 23 серпня 1939 року, джерело: radiosvoboda.org

Колишні ідеологічні супротивники стали союзниками по збройній агресії в Східній Європі.

2 роки німецькі та радянські керівники були затятими друзями, що допомагали один одному – Радянський Союз постачав до Третього Рейху сировину, а Третій Рейх дипломатично підтримував радянську політику в Балтії та Фінляндії. І це в той час коли тривали бомбардування британських міст, розстрілювали євреїв та відправляли їх до концтаборів у Європі, а радянська влада принесла з собою репресії, колективізацію та націоналізацію підприємств.

Радянський Союз всіляко заперечував існування секретного протоколу до пакту про ненапад 1939 року аж до середини 1980-х, коли суспільні протести в державах Балтії та політика перебудови нового генсека М. Горбачова не зробили свою справу. Комісія Яковлєва у 1989 році оприлюднила копії секретного протоколу, і тоді мешканці СРСР дізналися факти, що свідомо приховувалися півстоліття, хоча про які чудово знали керівництво Великої Британії та США відразу після завершення Другої світової війни.

«Неіснуючий» колабораціонізм Власова

Мабуть найбільш пікантним та незручним епізодом Другої світової війни для нинішнього російського керівництва є діяльність колабораціоністів під керівництвом колишнього радянського генерала А. Власова з його РОА (Российская Освободительная Армия). Звинувачуючи інших в пособництві нацистам – як тут не згадати про бандерівців, що «стріляли в спину дідам-визволителям» або представників держав Балтії, що були «радянськими зрадниками та фашистськими прихвостнями».

Подібне маркування інших народів як зрадників, і в той час возвеличення абсолютного вкладу росіян в перемогу над нацистами виглядає спеціальним маніпулюванням та замовчуванням фактів.

Навіть саме публічне згадування про Власова та його прибічників у сучасній Росії може стати приводом до кримінальної відповідальності. А про серйозну наукову роботу годі й казати, адже ці факти руйнують міфологію про Велику Вітчизняну війну та непогрішимість радянської влади в тих подіях. Взагалі-то логічніше називати події 1941-1945 рр. радянсько-німецькою війною або Східним фронтом. А вислів, яким досі послуговуються в російській історіографії та публічному просторі «німецько-фашистські загарбники» не відповідає історичній дійсності, адже в Німеччині були саме нацисти (націонал-соціалісти), а не фашисти, які в Італії розбудовували корпоративну державу на чолі з дуче Б. Муссоліні.

РОА, яку очолював Власов діяла на завершальному етапі Другої світової війни, а саме в 1944-1945 рр. і станом на квітень 1945 р. нараховувала 120 тис. особового складу. Не дарма ми згадуємо тут саме Власова, адже нинішня Росія використовує символіку (георгіївську стрічку) для сучасного вшанування перемоги в війні 75 років тому.

Культ «георгіївської стрічки» у сучасній Росії Кремль успішно експортує за її межі, джерело: колаж із відкритих джерел

Ряжені танці на кістках

На відміну від фактів розчленування Європи на сфери впливу та колабораціонізму в лавах нацистів, росіяни надають перевагу вшануванню перемоги, як вони кажуть в Великій Вітчизняній війні на офіційному рівні з достатньою пишністю та помпезністю.

Цьому сприяє пропагандистська машина з тисяч кінофільмів, серіалів, музичних та літературних творів. Теза «можем повторить» на автомобілях з вказівником Берлін не є рідкістю в сучасній Росії.

Приклади травневого «побєдобєсія» на вулицях Росії, джерело: колаж із відкритих джерел

Та що там казати – сам президент Росії В. Путін вважає себе головним істориком, проголошуючи завершення Другої світової війни 3 вересня 1945 року, а не 2 вересня коли українець, генерал Дерев’янко підписав від імені СРСР капітуляцію Японію на американському лінкорі «Міссурі». Цим Путін підіграв керівництву Китаю, для яких теж ця дата є «зручною» в їхній політиці пам’яті про Другу світову війну.

Хоча чому можна дивуватися, коли 9 травня в Росії схоже на вакханалію, а не день пам’яті за мільйонами загиблих в Другій світовій війні.

Маразми під лозунгом «Вєлікой Побєди», джерело: колаж за матеріалами dsnews.ua

Сам парад на Червоній площі ще з радянських часів є демонстрацією військової могутності, сприяє мілітаризації настроїв серед населення та утвердженням тези, що Росія знаходиться в оточенні ворогів, які тільки й бачать, щоб загарбати її територію та викачати ресурси. Важко назвати події 75-літньої давнини Перемогою, адже її ціна виявилася занадто високою. І тут слова Путіна про те, що «ми могли перемогти в війні без українців» виглядають цинічною брехнею, яку тиражують росіянам щодня.  

Але куди важливішим є те, що кремлівська традиція святкування перемоги поширюється далеко за межами Росії. Проведення акції «Бессмертный полк» з використанням георгіївських стрічок та прославлянням «геніального вождя Сталіна» за останні декілька років перетворилося на незмінний атрибут російської діаспори в Європі.

«Дєди» із «безсмертного полка» за кілька годин після мітингів відправляються на смітники, джерело: колаж з відкритих джерел

Трансляція відповідних меседжів та маніпуляцій про Велику Вітчизняну війну, «віроломний напад» Німеччини на СРСР, «деды воевали», взагалі глорифікація радянського наративу про ті події без врахування історичних фактів сприяє поширенню фейків та російської історичної політики щодо Другої світової війни.

На запрошення Путіна минулого року на вшанування 80-х роковин початку Другої світової війни до Польщі або демонтаж пам’ятника маршалу І. Конєву в Празі Москва сприймає як вияв «русофобії» та антиросійської політики. Тут Москва знову повертається до «стану облоги», адже так зручніше приховати минулі гріхи сучасними «перемогами».

В гібридній війні, яку веде Росія не лише проти України але й Європи, історія залишається випробуваним методом інформаційного впливу, і саме тому варто глибше оцінювати дії Москви та боротися з цим критичним мисленням та історичними фактами. В цей час Україна та держави Балтії спільним фронтом продовжують боротьбу з агресивним сусідом, що прагне привласнити переможні та позитивні аспекти минулого собі, на додачу до анексованих територій та перемоги в 1945 р., яку краще вшанувати хвилиною мовчання, ніж годинами цинічного маскараду на очах всього світу.  

Єгор Брайлян

історик, співавтор книги Змова диктаторів: поділ Європи між Гітлером і Сталіним, 1939-1941.

ілюстративне фото: колаж