Що стоїть за листом Зеленського до ліліпутіна

Увечері 4 червня, коли у Санкт-Петербурзі вже відбувався ліліпутінський економічний форум, з яким московити носяться як з «росіянським Давосом», на сайті Президента України було оприлюднено відкритого листа Володимира Зеленського до кремлівського карлика.

Чимало аналітиків коментують цей документ. Ми звернули увагу на два тексти, оприлюднені у Facebook з цього приводу.

АнтиАнкорідж

Про те, які наслідки матиме це послання «проти духу Анкоріджа», аналізує керівник аналітичного центру «Ділова столиця» Вадим Денисенко.

Інформаційно, Петербурзький форум перетворився на суцільне приниження путіна. Перший день став тріумфом українських дронів, а на другий, всі говорили не про виступ путіна, а про лист Зеленського. Але головне, як це вплине на подальший хід війни?

1. Кінетична-інформаційна кампанія ПМЕФ-2026, безумовно, є однією з кращих за весь час війни. Удар по порту Петербурга та лист Зеленського путіну, очевидно, стали одним з піків всієї весняної кампанії ЗСУ по мідл та діпстрайкам з дуже хорошим кінетичним ефектом і дуже правильним інформаційним висвітленням.

2. Наслідком цієї атаки вже є прискорення переходу частини росіян із розряду лоялістів та індиферентних в розряд кухонної опозиції (вперше я про це писав ще 30.03.26).

Але ми маємо розуміти, що перехід до кухонної опозиції спричинений не лише нашими ударами і зупинкою просування росіян. Є ще три внутрішні причини: погіршення життя у десятників мільйонів росіян, зневіра в зупинці війни і відчуття десятків мільйонів росіян, що війна триватиме доти, доки при владі путін. І, нарешті, закриття інтернету.

3. І тут ми підходимо до дуже важливого моменту: вперше за час війни путін змушений звертатися перш за все до своєї аудиторії. І говорить він цій аудиторії про те, чому війну не можна зупинити. Звідси історії про Старобільськ. І звідси, між іншим, те, що він вперше з 2021 року частково визнав легітимність Зеленського.

4. При цьому варто звернути увагу на цільові аудиторії, з якими спілкуються путін та Зеленський (лист Зеленського крім української та міжнародної аудиторії, також адресований росіянам). Так от, путін апелює перш за все до двох російських аудиторій: до себе самого (головний посил: я хочу продовження війни) і до 21-23% ура-патріотів, які хочуть повернення до парадигми: нас всі бояться. Пасивна більшість (третя аудиторія) – 62-64% є фоновою для путіна. Зеленський навпаки, апелює перш за все до пасивної більшості, а ура-патріоти для нього фон. Він також апелює до путна, принижуючи його.

Головний посил путіна – «Україна зриває переговори». Вже зараз можна сказати, що ця гра йому знову не вдасться.

Між іншим, цей посил головний у путіна і для міжнародної аудиторії. І тут теж в це ніхто не вірить. Тому він знову натякнув на ядерний удар, згадавши, що «Орєшнік ще не приміняли по-справжньому».

5. Але повернімося до цільових аудиторій. Задача путіна на цьому етапі дещо простіша: по-перше, закрити (частково) рот ура-патріотам. І цю задачу, він вважає, що зможе повністю виконати восени, коли після виборів закриє інтернет. Спойлер: буде дуже складно, якщо Дуров справді включиться в цю гру. А поки він втрачає час.

Щодо пасивної більшості, то він її вважає несубʼєктною. І, частково, має рацію. Наша проблема, що ми апелюємо до малоскбʼєктноі більшості, яка не має лідера та ідеї. Простіше кажучи, ми не готуємо революції. Так само, як її не готує Захід. При цьому є лише сподівання на еліти, які поки просто бояться.

6. Розширення географії ударів та поява перебоїв з паливом в великій кількості регіонів рф, яка є цілком реальною в жовтні-грудні 2026 року, безумовно збільшить кількість незадоволених. Але відсутність лідера, ідеї та брак зрадників серед силовиків, перетворить росію на Іран, а не призведе до майданів.

7. Революції потрібно готувати. Наведу класичний приклад: в 20-х роках Союз вирішив інкорпорувати компартію Китаю до Гоміньдану, щоб потім отримати КНР. Це просто приклад, якщо що.

Чотири цільові аудиторії

Аналізу аудиторій та змінам настроїв у самій рф присвятив свій текст економічний аналітик Олег Белінський.  

Якщо дивитися на ситуацію не емоційно, як на картину де хтось пише листа комусь, а як на політичну технологію та психологію влади, то лист Зеленського був адресований не стільки путіну, скільки одразу кільком аудиторіям.

Перша аудиторія – то Трамп. У листі Зеленський фактично зайняв позицію людини, яка пропонує переговори, зустріч, припинення вогню та міжнародних гарантів. Це важливо тому, що для нинішньої адміністрації США вкрай важливо бачити сторону, яка демонструє готовність до діалогу. Саме тому реакція Трампа виявилася радше позитивною.

Друга аудиторія – Європа. Для європейських еліт сьогодні принципово важливо показати власним виборцям, що Україна не є стороною, яка відмовляється від дипломатії. Питання майбутнього членства України в Європейському Союзі дедалі більше впирається не лише в реформи, а й у розуміння того, яким буде завершення війни. Тому будь-яка публічна пропозиція переговорів автоматично сприймається як сигнал про готовність шукати політичне рішення.

Третя аудиторія – російські еліти. Там прозвучала не стільки погроза, скільки натяк на ціну продовження війни. У листі прямо йдеться про зростаючі втрати, внутрішні витрати та поступове виснаження ресурсів.

Четверта аудиторія – сам путін.

Але люди, які перебувають при владі чверть століття і більше, зазвичай перестають сприймати погрози як погрози. Вони живуть в іншій системі координат. Для них небезпечнішим є не військовий тиск, а втрата контролю над елітами, економікою та власною спадщиною.

Тому відповідь на питання, чи налякає цей лист путіна буде негативною.

Але лист і не був розрахований на те, щоб налякати. Він був розрахований на створення ситуації, у якій путіну доводиться відповідати.

Саме тому лист з’явився в дуже вдалий момент. На тлі атак на Санкт-Петербург і самого ПМЕФ тема війни об’єктивно увійшла до порядку денного форуму.

Навіть якщо путін хотів би говорити виключно про економіку, Китай, Індію та інвестиції, питання війни все одно домінуватимуть.

Щодо самого путіна, я б звернув увагу ще на один момент. Якщо дивитися на ситуацію очима кремля, то лист може сприйматися зовсім не так, як його сприймають у Києві чи на Заході.

Для значної частини російської еліти сам факт того, що Зеленський звертається до путіна з пропозицією переговорів, уже виглядає як підтвердження особливого статусу російського лідера. Ба більше, багато хто в москві напевно зверне увагу на те, що лист написаний російською мовою.

Хтось у росії обов’язково скаже: подивіться, Зеленський пропонує мир, звертається особисто до путіна і робить це російською мовою.

Для західної аудиторії це дипломатичний жест.

Для російської аудиторії це може виглядати як визнання того, що саме путін залишається людиною, яка ухвалює остаточне рішення і до нього прийшли з чолобитною.

Що не розуміють в росіі.

Хоча мільйони громадян України продовжують говорити російською мовою, але не вважають себе частиною російського політичного простору. Вони можуть бути російськомовними, але не вважають себе росіянами. Саме тому виникає парадокс, який багато хто в москві досі не хоче помічати.

росія продовжує наполягати на захисті російської мови за межами своїх кордонів, так саме як Угорщина вимагає особливого статусу для угорської мови на Закарпатті. Формально логіка виглядає однаково: держава захищає інтереси своєї громади.

Але існує фундаментальна різниця. У випадку Угорщини йдеться про національну меншину, яка сама ідентифікує себе як частину угорської громади.

У випадку України мільйони російськомовних людей за роки війни остаточно відокремили мову спілкування від політичної ідентичності.

Саме тому аргументи москви про захист російськомовних сьогодні працюють значно слабше, ніж десять або п’ятнадцять років тому.

Щодо самого путіна, його останні публічні виступи показують, що риторика практично не змінюється вже кілька років. Навіть на зустрічах з іноземними журналістами він продовжує говорити про нестачу людей в Україні, про просування російських військ і про готовність до переговорів виключно на раніше озвучених умовах. Жодних ознак підготовки суспільної думки до серйозних поступок поки що не видно.

Тому питання не в тому, чи готовий путін до поступок особисто. Питання в тому, чи вважає він нинішню траєкторію війни для себе прийнятною. Поки що ознак такої зміни небагато.

Якщо подивитися на логіку кремля останніх років, поступки зазвичай відбуваються не після гучних заяв і не після дипломатичних листів. Вони відбуваються тоді, коли одночасно погіршуються кілька параметрів.

Військова ситуація.

Економічна ситуація.

Настрої еліт.

Міжнародна підтримка противника.

Коли змінюється лише один параметр, система зазвичай продовжує рухатися за інерцією.

Так, лист Зеленського був дуже своєчасним саме тому, що він з’явився перед великим публічним виступом путіна і змусить кремль реагувати.

Але очікувати, що один лист або навіть одна серія ударів по території hосії призведуть до негайної зміни позиції кремля, підстав поки що немає.

Зараз м’яч дійсно перебуває на стороні путіна. Але головне питання не в тому, що він відповість сьогодні.

Головне питання в тому, чи зміниться протягом найближчих місяців його оцінка ціни продовження війни.

Саме це, а не дипломатична риторика, зазвичай визначає рішення подібних політичних режимів.

І ще одна важлива річ. Сьогодні цей лист важливий не тому, що він може змінити путіна. Він важливий тому, що вперше за довгий час створює ситуацію, коли відмова від переговорів також потребує пояснень.

Раніше пояснюватися доводилося Києву. Тепер пояснюватися доведеться москві.

І це, на мій погляд, головний політичний результат усієї цієї історії.