Білорусів-вимушених мігрантів об’єднує одне відчуття…- режисерка документального фільму

У YouTube-каналі «Настоящее время» можна переглянути документальний фільм білоруської журналістки Ксенії Голубович «Режим очікування - Нове життя: білоруси в Литві, Україні та Польщі». В описі до нього йдеться про сотні тисяч земляків режисерки стрічки, які після еміграції опинилися у різних країнах, але не втрачають контактів між собою і зв'язку з Білоруссю.

Вони намагаються підтримувати один одного і роблять що в їхніх силах, щоби колись повернутися додому, привезти зі собою новий досвід та вдихнути у свою країну нове життя.

«Війна та диктатура не позбавили білорусів надії», - сказано в тексті.

Анна Златковська у Вільнюсі придумала курс-практикум, що навчає та допомагає людям писати літературні тексти. Олександр Авдевіч опинився у Варшаві. До того чоловік займався відкриттям кав’ярень, де працюють люди з особливими потребами. Після ситуації з виборами у Білорусі 2020 року, коли владу захопив лукашенко, Олександр вирушив у «світ широкий» подорожувати. Додому так і не повернувся… Анісія Козлюк зараз у Львові. Займається питаннями білорусів в Україні, підтримує білоруських політв’язнів, документує воєнні злочини та злочини режиму. Планує цим займатися до повернення на свою батьківщину.

У фільмі згадано і керівницю Білоруського інформаційного центру у Львові Аліну Рудіну та заходи, організовані у Львові білорусами про своїх земляків, які борються за визволення своєї країни від режиму. Зокрема, виставку з фотопортретами білоруських політв’язнів під назвою «Барви білоруської революції» та вечір пам’яті розстріляної червоним режимом білоруської інтелігенції «Ніч розстріляних поетів».

Режисерка фільму Ксенія Голубович зізналася Білоруському інформаційному фронту у Львові, що цей фільм – не перша її робота. До цього, під час свого проживання у Білорусі, вона знімала фільми без вказування у титрах свого прізвища. Коли вдалося покинути окуповану режимами путіна-лукашенка територію своєї країни – не приховує свого прізвища.

За словами співрозмовниці БІЦу, ідея стрічки не нова – подібні за змістом сюжетів було і до її роботи. Ідею підказала подруга авторки фільму, яка поділися своїми відчуттями про білорусів, які емігрували. Мовляв, в інших країнах вони розпочали інше життя, не розуміють, що відбувається в Білорусі, словом, перегорнули сторінку у своєму житті та розпочали нову.

«Мені було неприємно таке почути, тож я подумала, що потрібно зробити фільм, котрий би показав, що багато людей хоче повернутися і вони для цього щось роблять, а не просто виїхали та забули батьківщину», - розповіла Ксенія Голубович.

Звернення лукашенка до білорусів-емігрантів повертатися додому вона називає смішним для усіх білорусів.

«Його заклик зроблений заради пропаганди для державних каналів. Ми всі розуміємо, що як тільки ти повернешся, тебе просто посадять у в’язницю. Лукашенко ніколи не каже правди. Смішно такі пропозиції чути, коли тисячі людей перебувають за ґратами та кожен день їх стає усе більше», - сказала білоруська журналістка.

Усіх героїв її фільму об’єднує втрата рідної домівки – вони не можуть повернутися і це «страшне відчуття». А ще, каже Ксенія Голубович, проблеми з легалізацією, пошуком роботи. В Україні своя специфіка:

• Наш нелегітимний президент зробив Білорусь співагресоркою росії в цій війні. Білорусам тепер складно отримати посвідку про тимчасове проживання чи інші документи. Я приїжджаю за журналістським посвідченням як акредитована особа, але багатьом моїм знайомим довелося покинути Україну через неможливість отримати необхідні документи.