Які війни веде Путін із Заходом?

Кібернетична, дипломатична, гібридна, пропагандистська, хімічна і навіть звичайна війна. Всі ці неоголошені війни веде путінська Росія із західним світом, а Польща в кожній з цих воєн може опинитись на передовій лінії фронту, або вже там перебуває, - зазначає Казімеж Вуйціцький для POLITICO.

• У планах Кремля Польща повинна повернутися до російської сфери впливу, і тому Москва веде з нами безжалісну пропагандистську війну, масштаби якої ми собі слабо уявляємо;
• Головним інструментом в цій війні є дезінформація, яка завдяки мережі Інтернет є дешевим і легким до поширення засобом – вона повинна вводити в оману і стимулювати конфлікти, сварити поляків, і змусити їх робити це власними руками;
• Особливими об'єктами маніпулювання Кремля є національні символи, образи польської традиції та те, що може ототожнюватись із польським патріотизмом;
• Поляки чубляться дубинами з надписами «ендеки» та «ліваки», а керівник відділу дезінформації у Москві душиться від сміху і відкорковує чергову пляшку шампанського.

Володимир Путін неодноразово бідкався, що найбільшою катастрофою ХХ століття став розпад російської імперії, більш відомої як Радянський Союз. Наслідком такого мислення є прагнення відновити карту Європи взірця до 1989 року.

Росія, однак, економічно слабка, і Російській Федерації загрожує розпад. Вона не може дозволити собі більш тривалу гонку озброєнь, тому пропаганда та дезінформація стали головним інструментом Кремля.

Щоправда Путін не уникає й інших способів боротьби, він вже:

• кілька разів атакував сусідні країни та Захід кібернетичною зброєю - потужними вірусами, які мали змогу знешкодити або створити перешкоди для роботи великих галузей економіки та державного управління;
• закривав консульства та видворяв дипломатів – у будь-якому випадку із взаємністю;
• захопив Крим, а перед цим невеликі кавказькі території, з використанням методів гібридної війни;
• напав на Великобританію на її території із використанням забороненої хімічної зброї;
• заїхав танками до Грузії, а зовсім недавно до України.

Дезінформація – це відносно дешева зброя, оскільки Інтернет дозволяє масово використовувати її з низькими витратами. Традиційна пропаганда полягала в переконуванні, наприклад, у перевазі комунізму над капіталізмом. Сьогодні дезінформаційна пропаганда полягає, перш за все, в тому, щоб ввести в оману  і стимулювати конфлікти. У підручниках російських спецслужб це називається «дезінтеграція».

То ж як Кремль дезінтегрує Польщу?

Згідно з повідомленнями багатьох країн, використання соціальних засобів масової інформації для маніпулювання громадською думкою є загальноприйнятою практикою, а Росія в цьому лідирує.

«Польські соціальні медіа сповнені фальшивими особами – навіть кожен третій запис у польському сегменті Twitter стосовно політики здійснюється ботом», - йдеться в офіційному рапорті Oxford Internet Institute від червня 2017 року про пропаганду у польському інтернеті. «Facebook став головним джерелом інформації навіть більше, ніж у США, принаймні, коли мова йде про молоду споживацьку аудиторію. Ця мережа використовується 22,6 мільйонами з 30,4 мільйона польських користувачів Інтернету».

Занепокоєння також викликає документ Європейської Комісії про необхідність боротьби з дезінформацією в Інтернеті, який був підданий критиці з боку міжнародної групи експертів за відсутність прямої вказівки на Росію, як головне джерело небезпеки. Не менш тривожним є більш ніж двістісторінковий американський рапорт «Асиметричний напад Путіна на демократію в Росії та Європі» (Putin’s Asymmetric Assault on Democracy in Russia and Europe).

Неможливо не зауважити небезпеку цієї ситуації.

Дезінформація атакує всіх і кожного. Дезінформатори Кремля ретельно вивчають та переглядають польські розбіжності й проблеми (як зрештою роблять це і в інших країнах), для того аби таємно втручатися в них ззовні та маніпулювати ними. Дезінформатори працюють по обох сторонах політичного життя – раз справа, раз зліва. Часто особи, які стали жертвами нападу, не визнають факту атаки, а навпаки кидаються один на одного із взаємними звинуваченнями. І це саме те, чого прагнуть дезінформатори.

Спостереження за цим зовнішнім втручанням дає можливість отримати цікаві висновки. До 2016 року головним предметом нападу був президент Броніслав Коморовський та тодішня правляча коаліція. Сьогодні – це, ймовірно, здивує опозицію – атака спрямована на партію PiS і ту частину її політиків, погляди яких не відповідають інтересам Кремля.

За «педагогіку стиду», за яку раніше критикували PiS, сьогодні критикують президента Дуду та прем'єр-міністра Моравецького. Їх зображають у ярмолках в антисемітських мемах. Головним «бандерівцем» стає, завдяки численним  дописам, головний редактор «Gazety Polskiej» Томаш Сакевіч, який незалежно від «твердої лінії» щодо опозиції і  PO залишається послідовно проукраїнським. Це видається парадоксальним, але це легко пояснити.

Таким чином, дезінформатори Кремля розгойдують польського човна, зміщуючи тягар своєї пропаганди з одного боку в інший.

Жертви цієї діяльності  залишаються дезорієнтованими  та постійно сваряться між собою.

Опоненти PiS стверджують , що антисемітизм у Польщі є наслідком політики уряду, закону про ІНП та знищення політичної коректності або дозволу від влади на хамство. Це сильні аргументи.

Однак вони менш схильні помічати, що цей антисемітизм підживлюється роботою системи «дезінформатор-троль-робот».

Прихильники PiS у свою чергу переконані, що опозиція шкодить Польщі, оскільки узагальнюються «ізольовані» прояви антисемітизму і псує думку про Польщі на міжнародній арені. Хоча серед них є захисники «польського культу», які стверджують, що в Польщі взагалі немає антисемітизму. Таким чином, емоції зростають, але ніхто не цікавиться і не аналізує, наскільки Кремль маніпулює ситуацією, досягає ефекту стикання лобами поляків – «антисеміти» проти «ганьбителів власного гнізда».

Дезінформатори Кремля прагнуть створити конфлікт між поляками – в  значній мірі їх ж руками.

Дезінформаційна війна є елементом стратегії російського Міністерства оборони, що є частиною військової доктрини Російської Федерації – відомої як доктрина Гєрасімова.

Дезінформацію справедливо пов'язують з брехнею. Її було б легко виявляти, якщо б не використовувались складні механізми соціальної інженерії, які підтримуються інтернет-технологіями.

Кількість веб-сайтів, що містять дезінформацію Кремля, сьогодні величезна, і постійно створюються нові.

Мета полягає в тому, щоб досягти такої високої щільності та такого «насичення» ними Інтернету, щоб кожен користувач, який щось шукає в Google, неминуче зіткнувся з тим, що хоче Кремль.

Ця дезінформація не повинна направлятись, і не направляється, прямо з Москви. Це може виглядати як «західний продукт». Веб-сайт польською мовою з дезінформацією може містити посилання на англомовний сайт. Рівень підозри спадає. Хтось скаже: «навіть на Заході вони пишуть, що  ...» - не знаючи, що новини нібито з заходу є підробкою та брехнею Москви.

Багато сайтів підтримують такі квазі-політичні утворення, як «Донецька Народна Республіка» або вигадані ініціативи типу «Поляки підтримують Донецьку Республіку», а також віртуально-пропагандистські рухи «Віленська Народна Республіка», які мають викликають побоювання, що польська меншина у Литві за планами Кремля планує підтримати путінських «зелених чоловіків».

Черговою особливо шкідливою діяльністю є поширення антисемітизму в польському інтернеті (хоча й рідного антисемітизму в Польщі точно не бракує), для того, щоб потім показати ці явища в інших країнах і представити Польщу як країну, що погрузла в антисемітизмі.

Польська реакція, в таких випадках як цей, виглядає дезорієнтованою. Одні хочуть боротися з антисемітизмом у Польщі та при вказанні на дезінформацію бачити лише релятивізацію антисемітизму. Інші бачать в першу чергу звинувачення на адресу Польщі і в антисемітських мемах вони вбачають лише роботу чужих рук. Замість того, щоб спільно боротися з антисемітизмом і дезінформацією – разом і одночасно – вони звинувачують один одного.

Вплив веб-сайтів доповнює діяльність анонімних дезінформаторів, які часто мають підроблені облікові профілі Facebook.

Прийнято називати їх тролями, але, ймовірно, помилково, тому що інтернет-дезінформатори нічим не схожі на примітивних істот скандинавської міфології.

Дезінформатори добре організовані, працюють в групах і швидко реагують в тому місці, де потрібно саме зараз. Коли стаття, наприклад, про Україну, з'являється на порталах, таких як Onet, вони негайно реагують із негативними дописами.

Можна також бути працівником фабрики дезінформації Кремля, навіть не знаючи цього. Наприклад, у деяких PR-агентствах працюють студенти, які, бажаючи заробити додаткові гроші, мають завдання створювати облікові записи Фейсбук, для яких вони повинні зібрати кілька тисяч «друзів». І вони збирають їх, видаючи себе, для прикладу, за старшу жіночку - приємну, яка любить тварин, квіти та турбується про захист природи.

Ці створені профілі будуть передані далі вже саме тим, хто вставить між чудовими собаками і котиками донецьку псевдореспубліку, або дописи атакуючі одного з польських політиків.

Існують і інші методи. Промосковський активіст організовує демонстрацію перед українським посольством. Загалом, десять людей, у тому числі вісім, взяті на якомусь кастингу молоді, щоб потримати антиукраїнські  прапори та транспаранти. Це треба зняти на відео та завантажити його на YouTube. А потім платите за просування і раптом нікчемна демонстрація виростає в подію, тому що вона отримала двадцять тисяч лайків і коментарів.

Мета полягає в тому, щоб створити враження, що погляди, які Кремль сповідує на даний момент, є широко розповсюдженими та загальними.

І, на жаль, більшість з нас схильні не сперечатися з думкою, що видається домінуючою.

Ця машина дезінформації керується наступними правилами:

• масовість і систематичність заходів;
• створення бажаної для Кремля інформації – незалежно від реальної ситуації, повторюється конкретна інформація, корисна для пропагандистського образу;
• пробудження ірраціональних емоцій – так, щоб реципієнт інформації діяв без потреби замислюватись;
• спрощення повідомлення до чорно-білих стереотипів.

В цілому йдеться про те щоб маргінальні погляди були представлені як погляди домінуючої більшості. Це має створювати хаос, почуття тривоги та дезорієнтацію.

Це практичні заходи, які проводяться Кремлем фактично ставлять в один ряд його дезінформацію із пропагандою Третього рейху, символом якої є Геббельс, хоча Путін також використовує й моделі більшовицької та сталінської пропаганди.

Потрібно звернути увагу на особливий предмет кремлівської маніпуляції, яким виступають національні символи, образи польської традиції та те, що має ототожнюватись із польським патріотизмом.

Парадоксально, що зміст і символи, які так часто пов'язані з конфліктом між Польщею та Росією -  наприклад, «Прокляті солдати» -  використовуються для емоційної мобілізації, що має закінчитись спротивом проти того «що відбувається в Польщі», і, як наслідок, перехід на іншу, вже російську сторону. Шокує кількість ретельно відредагованих сторінок, де накопичується «патріотична» символіка та риторика, причому у такій формі, що наслідкові емоції легко піддаються маніпуляції.

Слід пам'ятати, що підтримка культу «проклятих солдатів» ослаблює, наприклад, символізм та пам'ять про Армію Крайову.

Путінська пропаганда особливо активно паразитує на традиціях національних демократів, використовуючи видиму узгодженість проросійської політики Романа Дмовського в минулому та постульованих промосковських спрямовань на даний час. Це проявляється, зокрема у  посиланнях на постать Болеслава П'ясецького та його організації PAX, яка співпрацювала із комуністами.

Це дивовижне поєднання ідей, прочитаних у працях Дмовського, симпатії до часів Польської Народної Республіки (наприклад, до постаті Войцеха Войцеховича), антисемітизму, симпатії до лефевристів, «консервативно-монархічних» ідей, кресових ідей тощо.

Особливо часто зустрічаються такі етикетки, як «всепольськість», «велика Польща», «польська супердержава», «незломні» тощо. Відсутність широкої дискусії щодо історії Другої Речі Посполитої дає російській дезінформації шанси паразитувати на історичних назвах організацій взятих з  політичного життя Другої РП та підручника з історії, який ймовірно в  Москві читають набагато уважніше, ніж у Варшаві.

Варто згадати, в цьому місці, ще раз про рапорт Oxford Internet Institute стосовно пропаганди в польському інтернеті. Ми читаємо в ньому, що підґрунтям для дезінформації в Польщі є «складна історія та політичний клімат».

Як виявляється, особи, які чіпляють на себе будь-яку з цих «патріотичних» етикеток можуть спочатку вигукувати популярне в Москві гасло «Косово є сербським», палко виступати проти НАТО, підтримувати Асада в Сирії, і незабаром після цього активно організовувати марші «проклятих солдат».

На веб-сторінках, де мова йде про «суверенність польського народу» ми знаходимо прапори Новоросії, або заклики до «повернення» Львова. Дрейфуючи в руслі дезінформації Кремля російський дезінформатор може представляти себе як польський консерватор і монархіст, прихильник лівих змін, ворог усіх еліт і прихильник повалення «системи».

Польський ліберал у відповідь на цю плутанину стверджує, що це все вина послідовників «ендеків», не помічаючи того, що путінські дезінформатори з подібною легкістю маніпулюють темою Пілсудського або традиціями «лівиці». Натомість польський прихильник правих поглядів, якого Кремль одурманив псевдопатріотизмом, бореться з лібералізмом і лівими силами.

Ось так поляки чубляться дубинами з надписами «ендеки» та «ліваки», а керівник відділу дезінформації у Москві душиться від сміху і відкорковує чергову пляшку шампанського.

 

 

    Казімєж Вуйціцький

 

ілюстративне фото styler.rbc.ua