Які наслідки візиту ліліпутіна до Китаю?

Попри те, що візит бункерного діда до Піднебесної схожий на десятки подібних, зазвичай досить пафосних візитів, з підписанням документів про «стратегічну взаємодію» та «вічну дружбу», його значення не варто недооцінювати, оскільки результати можуть становити загрозу національній безпеці України. Про це пише у своїй колонці для УП експерт аналітичного центру New Geopolitics Research Network і керівник секції Азіатсько-Тихоокеанського регіону у Центрі досліджень армії, конверсії та роззброєння Юрій Пойта. ЗІФ звертає увагу на найважливіші, на наш погляд, тези.

Роль Китаю в російській оборонній індустрії

По-перше, незважаючи на те, що ймовірність передачі зброї Китаєм росії поки що залишається малоймовірною, Китай протягом двох років з 2022-го, став не тільки основним торговельним партнером Росії (експорт з 2021 по 2023 рік зріс з 146 до 240 млрд дол США), але й основним джерелом компонентів для російського озброєння та оборонно-промислового комплексу. Станом на червень 2023 р. частка мікроелектронних компонентів в російському озброєнні збільшилась в десять разів та становила до 75%. На 2024 рік, за даними США, вона вже складає 90%. Крім цього, значною є підтримка виробництва російських безпілотників (в серпні 2023 року частка компонентів з Китаю склала 67%) та високоточних верстатів для оборонних заводів (в липні 2023 року 57% припадало на Китай, порівняно з 12% до лютого 2022 року, наразі за даними США – 70%). 

Передача Китаєм компонентів росії дозволяє виконати низку завдань: підтримати російську оборонну промисловість та продовжувати війну проти України; для багатьох країн Китай і надалі залишається формально нейтральним гравцем, оскільки компоненти передбачають подвійне використання та не містять готових зразків озброєння. Є підстави вважати, що незважаючи на офіційне заперечення Китаєм фактів постачань, поставки будуть зростати. Це є однією з ключових загроз для України та для Європи, оскільки значно посилює можливості ОПК рф. Тим паче, що низка підписаних договорів могла просто не бути оприлюднена. 

Китайсько-російська міжурядова співпраця

По-друге, візит ліліпутіна був проведений фактично після призначення нового уряду росії, до складу якого ввійшла низка осіб, які мають значний досвід та вже напрацьовані зв’язки з Китаєм, а деякі навіть вільно володіють китайською мовою.

Натомість з китайської сторони співпрацю в конкретних галузях вибудовуватимуть такі впливові чиновники, як, наприклад, перший віце-прем’єр Держради КНР Дін Сюесян, який є членом Постійного комітету Політбюро КПК (шостий за рангом), очолює дві російсько-китайські комісії (з енергетичного та  інвестиційного співробітництва), та вважається близькою особою до Сі Цзіньпіна. Розвиток Сибіру і Далекого Сходу буде координувати віце-прем’єр Держради КНР Чжан Гоцін, який десятки років працював у Norinco – головному оборонному підряднику КНР та був секретарем КПК в провінції Ляонін, яка межує з росією, тому добре володіє ситуацією з регіонального співробітництва. 

Якщо робота нового уряду росії буде спрямована на перехід до більш мілітаризованої економіки, то Китай гратиме ключову роль в цих зусиллях, що вже в короткостроковій перспективі нестиме загрози для України. 

«Мирні ініціативи»

По-третє, певні дії Китаю можуть бути спрямовані на зрив українського мирного плану, що буде представлений на саміті в Швейцарії, шляхом просування китайського альтернативного «мирного плану», який не відповідає ні міжнародному праву, ні українським національним інтересам. Незважаючи на те, що «Позиція Китаю з врегулювання української кризи» 2023 року (в якій зазначена теза про необхідність поваги до територіальної цілісності), поки що не зазнала змін, деякі подальші китайські заяви вже не включають цей пункт. Це стосується, наприклад, щойно підписаної російсько-китайської спільної заяви про поглиблення партнерства, де не було зазначено про необхідність забезпечення територіальної цілісності. 

Крім цього, в документі МЗС КНР за результатами третього раунду «човникової дипломатії» Китаю до країн так званого Глобального Півдня (їх представник відвідав Туреччину, Єгипет, Саудівську Аравію, ОАЕ, та провів телефонні переговори з Бразилією, Індонезією, Південною Африкою і Казахстаном), серед трьох принципів та шести пунктів, відсутня згадка про повагу до територіальної цілісності. Цілком ймовірно, що під час переговорів Лі Хуей просував саме цю формулу вирішення конфлікту. Невідомо, чи це стало наслідком «човникової дипломатії» Китаю, але саме після неї президенти Бразилії та Південної Африки відмовились від участі у саміті. 

Натомість Китай закликає до припинення вогню та відновлення мирних переговорів з росією. Реалізація цього задуму призведе до воєнної поразки України, оскільки: а) закріплює росію на зайнятих рубежах; б) створює умови для припинення поставок зброї Україні (оскільки мирні переговори дуже ймовірно призведуть до припинення або суттєвого зменшення  постачання зброї з боку Європи). І в без того «глибоко занепокоєних» європейських столицях створиться враження, що конфлікт завершено, а отже потрібні кроки до деескалації. 

Врешті-решт, це дасть можливість росії розколоти українське суспільство та підірвати довіру до західних союзників. Натомість рф не припинить посилювати свій військовий компонент та після досягнення відповідного рівня боєздатності продовжить бойові дії з новою силою. 

Що робити Україні?

По-перше, не варто недооцінювати негативні для України наслідки поглиблення російсько-китайського партнерства. Досвід двох років повномасштабної війни продемонстрував, що Китай не грає та малоймовірно гратиме конструктивну роль в розв’язанні конфлікту. Спроби залучити його на свою сторону навіть в таких речах, як ядерна безпека, підтримання зернового коридору та повернення депортованих українських дітей – не принесли жодного результату. Натомість, Китай системно працює над допомогою росії, зокрема в ОПК, та збільшує його підтримку.

По-друге, українському уряду в публічній та непублічній комунікації варто чітко висловлювати своє занепокоєння щодо підтримки Китаєм росії. Адже європейські партнери не мають жодної інформації від українського уряду про обсяги китайських компонентів в російському ОПК, що послаблює можливості для накладання ними санкцій на Китай. Часто доводилось чути: «якщо Україна задоволена позицією Китаю та нічого не говорить про китайські компоненти, то чому ми повинні накладати санкції?».  

Пекін бачить, що Європа, крім декларативних заяв, не вживає практичних кроків проти китайських компаній, тому спокійно нарощує обсяги поставок. При цьому публічно заперечуючи цей факт.

По-третє, варто відмовитись від спроб залучити Китай до мирних ініціатив, включаючи участь в мирній конференції в Женеві. Навіть у випадку участі представника КНР в заході він, дуже ймовірно, просуватиме свою «формулу миру», яка не передбачає відновлення територіальної цілісності України. І водночас закликатиме до припинення бойових дій та зупинки постачання зброї Україні, що в умовах нарощування росією своєї боєздатності становить пряму загрозу українській державності.