Українська карта в польській політиці

Кризи польсько-українських стосунків сьогодні немає, про них потрібно говорити через призму рівноправного партнерства. Ще донедавна вважалось, що поляки є адвокатами України в ЄС, але ніхто не задався питання з якого дива та у якому такому процесі (кримінальному чи цивільному) потрібно захищати Україну?

Отож, на сьогодні ні Польща, ні Україна не хочуть жити в омані щодо один одного. Зрештою, ідеї братніх народів ні до чого хорошого не призводять. Тому не варто тішити себе, що хтось задарма буде надавати адвокатські послуги або продавати дешевий газ.

В контексті історичної політики, і Київ, і Варшава має пригадати, що пам’ятники Бандері з’явились в Україні не вчора, а указ про надання Бандері та Шухевичу звання Героя України викликав занепокоєння у тодішнього євродепутата від Громадської платформи Павла Залевського (нині він в опозиції до правлячої партії «Права і справедливість» - ПіС), який ініціював постанову Європарламенту щодо недопустимості героїзації лідерів ОУН-УПА. Проте одна із останніх заяв українського МЗС щодо підтримки директора УІНП чітко вказує, якою буде українська історична політика до 2019 року.

Та сталось все це завдяки нашому стратегічному партнеру - Варшаві. Недавно відбулась знаменна подія, міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський, головний кандидат на відставку в уряді Беато Шидло, вирішив піти в атаку на «біндеровців». Міністри, що боряться за історичну правду, цінуються на правому фланзі ПіС. Перша заява про непроходження України з Бандерою до ЄС була зроблена під час першої хвилі пліток про його можливу відставку. Однак, цього разу потрібні були не заяви, а дії. 4 – 5 листопада польський міністр їде до Львова. Чіткої цілі львівського вояжу Ващиковського дошукатися важко - зустріч з місцевими поляками та консулами, покладання квітів і робочий обід з мером Львова важливі та цікаві, але 1 листопада до Львова їздив віце-міністр МЗС Ян Дзедзічак. Відповідно, два міністерських візити до Львова протягом одного тижня - більш ніж увага. Звичайно, можна стверджувати, що поляки люблять їздити до Львова і польський міністр Ващиковський не є винятком. 

Проте, видається, що справжніми мотивами львівського вояжу головного дипломата Польщі було пошук провокації. У Варшаві пліткують, що міністр очікував протестів або якихось радикальних вчинків, на кшталт, яких зазнав президент Коморовський на Волині у 2013 році (тоді хлопець з Дніпра кинув яйцем у Президента Польщі). На диво, нічого такого не відбулось. Тоді пан Ващиковський бере ініціативу у свої руки  і йде до музею «Тюрма на Лонцького». Про історично-юридичні проблеми визначення терміну «окупація» можна дебатувати довго та безрезультатно, адже з одного боку ЗУНР не був визнаний, а з іншого - польські праві публіцисти називають період Польської Народної Республіки (ПНР) радянською окупацією.

Найважливішою деталлю є офіційна програма візиту, де зазначається, що міністр мав покласти квіти під пам’ятником «жертвам комуністичних злочинів» та 30 хвилин на здійснення огляду музею «Тюрма на Лонцького». Також вартує вказати, що у задекларованій та оприлюдненій МЗС РП програмі візиту пана Ващиковського у Львів, навпроти вказаних заходів стоїть багатозначна примітка (tbc). Тобто ці заходи не були апріорі затверджені, а «to be confirmed» - тобто якщо здійснити офіційний переклад, їх проведення мало «бути підтверджено додатково» або «підлягає підтвердженню». Сам ж директор музею Руслан Забілий підтверджує, що екскурсія польського міністра не планувалась, а присутні при цьому журналісти стверджують, що діалог пана Ващиковського із директором був зумисно-показовим.

Іншим цікавим аспектом є допис мера Львова Андрія Садового, який стверджує, що інцидент в Музеї відбувався вже після ланчу з міністром, але згідно з планом візиту Ващиковського все виглядає інакше: спочатку інцидент в музеї, а потім обід.

Отож, щоб втриматися у кріслі Ващиковський вчергове розіграв карту борця з «біндеровцямі». Можна стверджувати, що дипломат таким чином відтермінував свою відставку до грудня або січня. Експерти прогнозують, що Ващиковському можуть запропонувати посаду посла Польщі в ООН (з січня 2018 року Польща розпочинає тимчасову каденцію в Раді Безпеки ООН).

На цьому можна було б завершити оповідь про Львівський вояж польського чиновника й залишити контроверсійні заяви польського МЗС без уваги, якби не ….. Ввечері 7 листопада в українському інформаційному просторі з’явилась новина, що президент Польщі вимагає прибрати з української політики «осіб з антипольськими поглядами»  (польський оригінал, український переклад).

Далі розпочалось медійне цунамі із взаємними звинуваченнями, адже Дуда фактично підтвердив слова міністра. До цього додайте неправильно інтерпретовані слова віце-консула Польщі у Луцьку і маєте польсько-українську баталію «хто винуватий і чий націоналізм страшніший». Штормити перестало лише під вечір 11 листопада після телефонної розмови президентів Порошенка та Дуди. Результат – надзвичайне засідання Консультаційного комітету президентів України і Польщі, що відбулося в п’ятницю 17 листопада   у Кракові, а Президент Польщі Анджей Дуда готується їхати до Харкова у грудні місяці.

Натомість, хочу звернути увагу на події, які не стали топовими, але показують усю гамму польсько-польських відносин та український фактор у внутрішньо партійному протистоянні. Напередодні Дня Незалежності Польщі міністр оборони мав відкривати меморіальну таблицю на могилі невідомого солдата із надписом «Оборонцям польських сіл від УПА на Волині у 1943 році». В церемонії відкриття не взяв участь президент. Нагадаю, що це вже другий випадок, коли президент Дуда відмовляється ангажуватися в події, що пов’язані з Кресами та Волинню: цьогорічні урочистості з нагоди «Дня пам’яті жертв Волинського злочину 11 липня» відбулись без патронату канцелярії президента Польщі. Водночас, не набувають медійного розголосу події, які пов’язані з економічною співпрацею. Наприклад, в другій декаді листопада розпочалась поставка польських трамваїв PESA до Києва, які дешевші за львівські електрони лише на 20$.

Однак, очевидно, що звинувачення та провокаційно-показові дії окремих політиків чи міністрів, які вирішили рятувати свою політичну кар’єру, руйнуючи і так хиткі українсько-польські взаємини, не стануть в нагоді добросусідським відносинам обох країн.

І більше того, стануть тим інформаційним базисом на якому Росія буде продовжувати гібридну війну на українсько-польському напрямку за принципом «розділяй та володарюй».

 Євгеній Білоножко

Ілюстративне фото: REUTERS