Технологія «забуття задля миру»

В світлі останніх подій щодо скасування санкцій проти Росії в ПАРЄ 29 січня 2020 року, особливо дошкульною видається позиція президентки Грузії  з цього питання.  Грузія разом із Балтійськими країнами та Польщею – слушно  вважається нашим стратегічним союзником. За це говорить не лише приязнь між громадянами обох країн, приправлена сентиментом, але і природня спільність інтересів перед обличчям екзистенційної загрози з боку Москви. Відкиньмо розважання про моральність такої позиції. Українська сторона не має на неї права після голосування за скасування санкцій з боку депутатки від України в ПАРЄ Юлії Льовочкіної (ОПЗЖ).

Дане голосування має стати стимулом для розважань про події і/або дії, що призвели до цього. Варто простежити технологію приспання і розкладу випробувану в Грузії після зміни влади 2012 року та активізовану в Україні минулого року з боку агресора.

Ефективна протидія якій, з огляду на більші ресурсні можливості України, у разі їх успішності – може бути посиленням нашої м’якої сили в Грузії, з метою допомоги союзницькій країні та покращення власного іміджу в очах головного стратегічного союзника – США.

Коротко схему прихованого російського впливу можна описати як: наголошення в суспільному дискурсі на соціально-економічних проблемах – приведення до влади олігархічно-кримінального уряду – розмивання національної ідентичності – нівелювання пам’яті про роль країни агресора в негараздах – неоголошена відмова від активної співпраці з ЄС і НАТО.

Етапи реалізації:

1. підпорядкування медіапростору наративу миру, не придушення, але ігнорування громадянського суспільства,
2. перерозподіл матеріальних активів та саботаж євроінтеграції,
3. неоголошене поглинання. Однак подібність розвитку подій зумовлює певну перевагу України через пізніший час впровадження технології і можливість навчитись на грузинських помилках.

Обставини.

Технологія умовно назвімо її «забуття задля миру», на противагу до загальновідомого «примушення до миру», впроваджується Росією одразу по призупинення гарячої фази активних військових дій.

В Грузії за чотири роки після серпневої війни 2008 року, в Україні за чотири роки після припинення гарячої фази війни на Сході України в 2015 році. Актуальна влада, котра підлягає усуненню – президент Саакашвілі, що стабілізував державну систему заклавши підвалини для подальшої євроінтеграції,  президент Порошенко, котрий стабілізував загрозливу ситуацію в економіці, створив міцну міжнародну позицію держави. Але обидва уряди не спромоглився ефективно впорядкувати соціальну сферу, що спричинило піддатливість суспільства на маніпуляцію. Досягнення успіхів у якій маніпулятивно пов’язується з досягненням миру за будь-яку ціну через активізацію безплідних у своїй суті переговорів у Нормандському (Україна) та Женевському (Грузія) форматах з країною агресором у ролі «миротворця» в 2019 році.

Розвиток подальших подій в Грузії дає підстави говорити про перебування її на другому етапі.

Першим було піддано тискові телеканал Руставі 2, лояльного до Саакашвілі. Періодичні скандали відбувались від 2012 року, аж до заміни власника каналу в серпні 2019 року. Ігнорування громадянського суспільства, останнім випадком, котрий свідчить про це є придушення поліцією вуличних протестів проти присутності російського депутата від КПРФ у кріслі спікера парламенту Грузії під час зустрічі Міжпарламентської асамблеї православ’я в червні 2019 року. Водночас мовчазне саботування ініціатив з прав людини, що раніше тримались виключно на підтримці уряду Саакашвілі, не реагування на переслідування щодо ЛГБТ активістів з боку адептів «традиційних цінностей. Брак державної підтримки скарг проти Росії до ЄСПЛ щодо порушення прав внутрішньо переміщених осіб, котрими займаються громадські захисники, що існують на західні гранти. Про загрозу сповільнення демократичних перетворень ідеться в листі сенаторів США Джима Ріша та Джейн Шаєн до прем’єра Грузії Георгія Гахарія від 29 січня цього року. Перерозподіл матеріальних благ через повернення до країни «ворів у законі», вигнаних або арештованих попередньою владою. Не сприяння малому і середньому підприємництву. Водночас на користь саботажу євроінтеграційних прагнень свідчити брак гостроти зовнішньої політики щодо Росії сучасної грузинської влади. Також саботаж проекту будівництва великого порту Анаклі в січні 2020 року владою, окрім втрати можливості диверсифікації китайського експорту товарів до країн ЄС, позбавив Грузію можливості активнішого залучення морських сил НАТО до гарантування її безпеки.

Не можна, як і у випадку України, твердити про проросійськість грузинської влади.

Сприятливими обставинами для цієї технології можемо вважати її олігархічний характер, а як наслідок близькість і розуміння російської логіки в діловій сфері. Піддатливість на політичні торги і нескінченні переговори з агресором заради обіцянок миру. Слід відзначити роль Грузинської православної церкви, як важливого фактору впливу на користь лояльності до Москви. Боязнь втратити суспільну роль, а також шантаж щодо анексії де-факто втрачених єпархій у Абхазії та Південній Осетії спонукають до обмеженої лояльності російським впливам. Також досить архаїчне, в своїй ментальності, широке грузинське суспільство має ваду сентиментальності до Росії періоду Лермонтова та Іллі Чавчавадзе, попри однозначність сприйняття сучасної Росії як окупанта. Проте поділ росіян на тих добрих і цих поганих грає злий жарт з приспання пам’яті про постійно існуючу загрозу.

Стратегічно в Україні дещо ліпша ситуація.

Попри перевагу державної системи створеної в Грузії у період президенства Саакашвілі, що створює механізми опору переходу до третього етапу – Україна має більше ресурсних можливостей протистояння та складнішу соціальну структуру. Водночас ми перебуваємо поки на першому етапі «забуття задля миру». Наратив потреби миру ефективно впроваджений протягом, щонайменше, минулого року і до тепер олігархічними медіа підважив імунітет суспільства щодо подальших етапів. Ігнорування громадянського суспільства наявне, але поки не досягло крайніх силових форм.

Хоча другий етап реалізації технології вже майорить на обрії. Перерозподіл матеріальних активів можна простежити: у намаганнях Коломойського повернути втрачений бізнес, маніпулятивному проекті закону щодо «ринку землі» та фіскальних ініціативах влади стосовно малого та середнього бізнесу. Спроби саботажу євроінтеграції, поки що випробовуються на сприйняття через виступи голови фракції «Слуги народу» Давида Арахамії про призупинення гармонізації вітчизняного законодавства до норм ЄС або судової реформи.

Як наслідок Україна перебуває у важливому моменті, коли нівеляцію російської технології може відбутись відносно легко.

З огляду на досвід Грузії важливо, щоб громадяни встигли відстояти матеріальні активи з прив’язкою до громадянських прав. Для цього існує сприятлива кон’юнктура з боку Сполучених Штатів, теперішня активність яких явно враховує досвід Грузії.  Від того наскільки успішними ми будемо в цьому протистоянні залежатиме роль України в регіоні в перспективі найближчих п’яти років. А від можливості допомогти Грузії стратегічне зміцнення на противагу Росії на десятиліття в перед.

Проте перехід до активного захисту від російської маніпуляції потребує сили. А як кажуть грузини: «Сила в єдності».

    Віталій Мазуренко