Співагресор біля останньої межі

Мінська зустріч Лукашенка з представницьким російським десантом візитерів залишила по собі більше запитань, аніж дала відповіді. Одночасний наїзд на Білорусь Путіна, Шойгу та Лаврова демонструє потужну обробку керівництва республіки неспокійним сусідом. Такий міждержавний рестлінг можна розглядати і через призму зростання ваги Білорусі в очах Кремля. Складається враження, що Лукашенко має в руках золоту акцію, доленосну для майбутнього російського мафіозного фашизму. Так, з батькою носяться, як дурень з торбою.

На поверхні такого педантичного ставлення лежить питання використання білоруських ресурсів з метою війни проти України. Відверто кажучи, весь обсяг інших, озвучених публічно, мотивів і результатів візиту не в'яжеться із рівнем його представництва. Адже Лукашенко з 2019 року сам багаторазово мотався до Москви та Сочі, а тут одразу такий вал уваги. До того ж російський візаві явно не почував себе комфортно в Мінську, це не його територія, куди він вибрався на вилазку через велику потребу. Та й у ЗМІ картину подають так, що хитрі білоруси стрижуть російських іванів.

Путін заявив, що Росія не має зацікавленості когось поглинати. Фактично висловив згоду з білоруською інтерпретацією «Союзної держави», коли Росія та Білорусь залишаються суверенними, але є формат, що дозволить покращити низку показників від їхньої синергії. Це пафосно названо «зразковим міждержавним об'єднанням ХХІ століття». Звучить так, що плюси окремо, а проблеми – окремо.

При цьому переважну кількість булочок отримує Білорусь. У сфері економіки дві країни створюють єдиний газовий ринок, завдяки якому білоруська промисловість отримає газ із ціновим дисконтом терміном до 2026 року. Місцеві промисловці готові натомість насичувати російський ринок «зразками, яких не бачив світ», замість західних аналогів. Асиметричне партнерство, але «час зараз важливіший за гроші».

У галузі військової безпеки ЗС РБ отримують С-400, «Іскандери», навчання пілотів для літаків із «специфічними» боєприпасами. А в перспективі – і підготовку польоту білоруського космонавта. Знову якась гра в одні ворота, подарунки Лукашенкові.

Він, до речі, начебто проливає світло російській аудиторії, за що все це, назвавши Білорусь «співагресором» у реалізації путінських геополітичних планів. Щоправда, зазначені плани сильно надломилися через дисфункції правлячої верхівки, провалів спецслужб і гнилого нутра російської армії.

Але бажання ламати мир через коліно однієї скривдженої істоти не дозволяє зупинитися та зробити правильні висновки. Хворий егоцентризм російського імперця на повну котушку використовують білоруси.

Мінськ став вигодонабувачем від війни проти України. Надання території як плацдарму для агресії, підтримка та навчання сил окупантів, лікування російських «СВОшників», надання частини своїх озброєнь на потреби агресії – такий відомий приблизний список лукашенківських кривавих послуг у рамках диктаторської угоди. Чим більше РФ втягується у вир військового безумства, тим вільніше почувається Лукашенко, тим більше у нього автономії, економічних бонусів та зговірливості Кремля.

Поки білоруська армія сама прямо не втрутилася у війну та не пішов потік «двохсотих», поки по білоруській території нічого не прилітає і не вибухає, поки мінчани сплять у квартирах, а не у підвалах, – Лукашенко затребуваний і нарощує вагу. Як тільки з якоїсь причини Білорусь засмокче у війну, то на цьому історія батьки закінчується. Тут виникає розгалуження дуже поганих сценаріїв: від громадянської війни до мінського перевороту на кшталт ліквідації Аміна 1979 року.

Зараз Лукашенко допомагає Кремлю тиснути на Київ та країни-партнери демонстраціями «вторгнення 2.0» з білоруського балкончика. Якщо воно відбудеться, то буде ще гіршим для РФ, ніж 300 днів тому. А для Білорусі й поготів.

Телеграм-канал «Сито Сократа»