Борис Джонсон: Падіння народжуваності – це не катастрофа

Свої міркування про скорочення народжуваності у світі виклав у колонці для британського видання The Daily Mail Борис Джонсон – колишній премʼєр Великої Британії та батько ДЕВʼЯТИ дітей від трьох жінок (переклад – Radio Lemberg).

Я щойно повернувся з тосканських пагорбів, де дзвони б’ють значно частіше за похорони, ніж за весілля.

Кілька місяців тому я був у Токіо, де майданчики дитячих садків виглядали моторошно порожніми.

По всьому європейському континенту, від Португалії до Балкан, автобусні маршрути скасовують, бо щораз більше літніх пасажирів здійснюють свою останню субсидовану подорож на небеса.

В Китаї населення скорочується настільки швидко, що тепер там є кілометри практично безлюдних багатоповерхівок, збудованих для родин, які так і не з’явилися.

В деяких провінціях Індії народжуваність є настільки низькою – за історичними мірками – що школи повідомляють про нульовий набір.

Навіть у країнах на південь від Сахари, де загальний коефіцієнт народжуваности досі є дуже високим – 4,3 дитини на жінку – цей показник вже впав з шести чи семи лише кілька десятиліть тому і продовжує знижуватися.

Що ж до Великої Британії, колись однієї з найшвидше зростаючих популяцій у Європі, останні дані показують, що цього року в нас смертність перевищить народжуваність вперше з середини 1970-х.

Так, і ми на цьому острові є частиною цього тренду. Ми також досягнемо піку значно раніше, ніж очікувалося – до середини століття – з подальшим спадом.

Так, друзі, це несподівано, немислимо і тепер вже беззаперечно. Песимісти називають це Великою глобальною кризою народжуваности, і, звісно, це змушує деяких політиків впадати в істерику.

«Mamma mia! – каже Джорджія Мелоні. – Це національна надзвичайна ситуація. Нам треба більше bambini!»

«Allons! – каже Еммануель Макрон. – Нам треба більше enfants pour La Patrie!»

Тут, у Великій Британії, якась Бріджет Філліпсон (здається, вона міністерка освіти) каже, що нестача дітей створить значні, хоча й не визначені, економічні проблеми.

Майже щодня я бачу повчальну статтю у Financial Times, яка нарікає на демографічну катастрофу та кризу населення, що насувається, а так як я знаю, що FT – це чудова газета, яка помиляється майже в усьому, то я кажу: «Дурниці!»

Я кажу: «Криза? Яка ще криза?» Якщо ми правильно впораємося – а ми легко можемо це зробити – цей процес демографічної стабілізації стане найкращою глобальною новиною за дуже довгий час.

Нумо просто розгляньмо це ретельно. Згадаймо, що сталося за наше життя; яку траєкторію ми пройшли.

Коли я народився, у світі було 3,2 мільярда людей. Відтоді ми додали близько п’яти мільярдів, і екологічний вплив цих додаткових людей був досить катастрофічним.

Якими б не були ваші погляди на зміну клімату, не можна заперечувати шкоду, яку людство завдало природі: втрати лісів і водно-болотних угідь розміром з континенти, отруєння річок і морів людськими відходами та пластиковим сміттям.

За моє життя ми знищили сотні видів тварин і рослин, на еволюцію яких пішли мільярди років; і поки людська популяція майже потроїлася, популяція диких хребетних скоротилася більш ніж на 70%.

Якщо ви хочете побачити масштаб руйнування, що триває, здійсніть нічний переліт з Кейптауна до Каїра й подивіться вниз на пожежі, коли підсічно-вогневе землеробство знищує давні середовища існування.

Навіть якщо нові, нижчі прогнози глобального населення підтвердяться, вони не означають швидкого скорочення людства – зовсім ні. Ми досі прямуємо до того, щоб додати ще два мільярди людей до 2080 року, тож населення світу сягне приголомшливих 10,2 мільярда душ.

Отже, будьмо чесними: якщо й коли ці нові й обнадійливі тенденції призведуть до фактичного зниження глобального населення, це не буде катастрофою. Це буде перше благословенне полегшення частини того нищівного тягаря, який ми покладаємо на природу.

Те, що ми спостерігаємо, – це не криза, а ознака того, що людська популяція органічно саморегулюється, прагнучи кращого балансу з Природою, кращої якости життя; усвідомлення, зокрема, того, що продуктивність на душу населення є значно важливішою за грубу національну продуктивність.

Після років демографічного тиску ми бачимо на горизонті демографічний дивіденд, благословення.

Тому останнє, що нам потрібно, – це купа нісенітниць від політиків про потребу народжувати більше дітей. Це повчально, образливо й ніколи не працює. Нехай усі родини (включно з моєю!) самі вирішують, що вони хочуть робити – чи мати великі родини, чи малі.

Це їхня справа, і держава не повинна повчати ні в один, ні в інший бік. Пам’ятаєте політику «однієї дитини» в Китаї? Тепер у них політика трьох дітей. Обидві безнадійні.

Понад усе ми не хочемо, щоб нас лякали політики, які розпалюють страх, що нам треба більше молодих людей – місцевих чи імпортованих – щоб «виконувати роботу».

Це нісенітниця. Песимісти постійно нам кажуть, що штучний інтелект замінить мільйони робочих місць у майбутньому й зробить людей зайвими. Ну, якщо це так, нехай ШІ зміцнює та оптимізує ринок праці, без потреби постійно збільшувати кількість робочої сили.

Песимісти не можуть казати протилежне. Вони не можуть одночасно скаржитися, що машини роблять людей непотрібними, і водночас вимагати, щоб ми імпортували або створювали більше людей для роботи.

Частково завдяки так званому «жорсткому Брекзиту», який повернув нам повний контроль над нашими кордонами, чиста легальна імміграція тепер значно знижується.

Тепер нам потрібен тривалий період асиміляції, акультурації – і, відверто кажучи, змішаних шлюбів – щоб усе населення набуло рівного відчуття мови, історії та цінностей цієї країни.

Ми повинні й надалі використовувати Брекзит для контролю міграції й припинення нелегальної міграції – наприклад, відновивши «схему Руанди».

Що ж до відтворення, скажу ще раз: політики повинні триматися від цього подалі. Їхня робота – не вдаватися до смішної муссолінівської риторики про стимулювання народжуваности. Наприклад, Віктор Орбан пробував це в Угорщині. У нього це не спрацювало – так само, як не спрацювало в Муссоліні чи навіть в імператора Августа.

Завдання політиків – забезпечити, щоби в країні було безпечно жити й виховувати дітей – щоб, наприклад, наші вулиці не перебували під загрозою хвилі огидного й ганебного антисемітського насильства – завдання, з яким цей уряд ганебно не справляється.

Уряд повинен займатися навичками, інфраструктурою, системою планування, роздутим соціальним забезпеченням і обурливо високими податками – а потім залишити людям право вирішувати, займатися (чи ні) цілком приватною справою народження дітей.

Коли я був дитиною, демографічна «бомба населення» була такою ж страшною, як і ядерна. Нам казали, що кількість людей на планеті стрімко злітає в стратосферу, з жахливими й мальтузіанськими наслідками для ресурсів і довкілля.

Ну що ж, зараз дедалі більше доказів того, що наші страхи були перебільшеними. Ми ще не вийшли з лісу; мало того, ми досі знищуємо ліси з жахливою швидкістю.

Але демографічні тенденції дають світові – і Британії – яскравий промінь надії. Це не «криза народжуваности». Це велике перебільшення.

Це перша ознака того, що довгий, експоненційний і екологічно руйнівний демографічний бум нарешті може добігати кінця. Замість того щоб витрачати час і гроші на боротьбу проти цієї тенденції, політики мають побачити – і пояснити – її величезний потенційний позитив.

Джерело: The Daily Mail