Сила обіцянки

Інтерв'ю з Сергієм Журавським, американським продюсером українського походження, співавтором таких документальних фільмів, як «Зима у вогні. Боротьба України за свободу» (2015), який був номінований на премію «Оскар» 2016 року в категорії «Найкращий документальний повнометражний фільм», та «Плач із Сирії» (2017). Зараз він працює над історичним художнім серіалом про історію польської героїні, котра проживала в Одесі в часи радянської влади. Розмовляв у Києві Томаш Лаховський.

Сергій Журавський, фото Томаш Лаховський

Ви є співавтором двох документальних фільмів, які торкнулися двох надзвичайно важливих сучасних тем, тобто української Революції Гідності («Зима у вогні») з зими 2013 та 2014 років, наслідком якої стало вторгнення Росії в Україну, і війну в Сирії, яка триває майже десятиліття, знову ж за значної участі Кремля. Сьогодні Ви працюєте над художнім серіалом, поставленим у Радянській Україні в першій половині 20 століття. Читачів напевно зацікавить той факт, що головна історія стосується долі польської жінки, яка проживала в Одесі в часи радянської влади. Чи могли б Ви трохи розповісти про саму ідею?  

Свого часу я працював над згаданим Вами документальним фільмом «Зима у вогні», де показано перебіг Революції Гідності в Києві, і тоді натрапив на книгу Ріти Брай. Вона – українка за походженням, яка емігрувала з Радянської України в 70-і роки. Однак, ще перебуваючи на батьківщині, вона познайомилася з однією полькою, яка прожила своє бурхливе життя в Одесі в період, що передував Першій світовій війні, згодом появу більшовиків та Другу світову війну (включно з часами німецької та румунської окупації Одеси) аж до повоєнного періоду, хоча не вдалося їй дожити до смерті Сталіна та часів реабілітації. Ріта Брай пообіцяла, що напише історію польської жінки та опублікує її, що таки відбулося через багато років у США – книга називалася «Правдива історія її життя» з підзаголовком «Я тобі обіцяю». Написання книги було власне виконанням обіцянки. Треба визнати, що мене дуже зацікавила ця праця.

Як це часто трапляється,  водночас разом з колегами ми почали працювати над іншим проектом документального кіно,  про події в Сирії («Плач із Сирії»). Це означало, що мені довелося відкласти свій задум, перенести на екран історію згаданої польської жінки з Одеси. Спочатку я збирався зняти повнометражний художній фільм. Однак через багато аспектів і, перш за все, персонажів книги, ми прийняли рішення, що серіал буде кращим варіантом.

Досі, в основному, Ви  робили документальне кіно. Чи думали Ви, щоб історію, про яку ми говоримо, також була показана таким чином?

У цьому випадку це було би дуже важко зробити – насамперед, у нас не вистачає архівного матеріалу. І зйомка фільму, що поєднує архіви та вигадані художні фрагменти за участю акторів, не здалася мені дуже привабливою. Звідси ідея серіалу, яку ми як робочий варіант назвали за підзаголовком книги «Я тобі обіцяю» («I promise you»).

У будь-якому випадку, я думаю, що форма серіалу, яку ми дуже добре знаємо, сьогодні є справді великий попит, допоможе нам зібрати чималу аудиторію і тим самим заохотить глядачів подивитися на те, як тоталітарна влада (також з імперськими поривами, спрямованими на своїх сусідів) ставиться до своїх громадян. Я говорю тут у теперішньому часі, тому що, незважаючи на дію серіалу, що відбувається у конкретний історичний час, наша історія матиме універсальний вимір. Одним словом, ми хочемо скористатися величезним інтересом, який викликають серіали сьогодні серед молодшої частини аудиторії, навіть ті, які торкаються складних історичних тем – щоб показати їм історію своєї нації або, загалом, всього регіону Центральної та Східної Європи. Не будемо приховувати, що серіали – це насправді майбутнє не лише популярних сьогодні стрімінгових платформ, а й класичного телебачення.

Чи можете Ви пояснити трохи більше, про що буде серіал і якою має бути його структура?

Ми думаємо про серіал, який складається з 12 серій, і, в принципі, має бути спільним українсько-польським проектом (ми також розглядаємо можливість залучення польських акторів, хоча наразі не можу сказати, хто це може бути) за участю інших міжнародних партнерів. Це необхідно, адже ми хочемо знімати окремі епізоди в реальних місцях, які з’являються на сторінках книги: крім Одеси, це також Краків, Париж та Італія. Картина повинна відображати реальність того часу. Режисером буде Наталія Паділла, вона також представниця української діаспори на північноамериканському континенті.

Якщо вже про сам сюжет, то часові рамки цієї історії – період між 1907 і 1952-м роками. На прикладі долі головної героїні ми покажемо, як в той час жила та розбудовувала Одесу польська громада (результатами роботи багатьох видатних польських інженерів можна милуватися сьогодні, гуляючи вулицями цього причорноморського міста). Після приходу більшовиків та встановлення радянської влади польська меншина в Одесі систематично знищувалася, зазнавала репресій та переслідувань. Майно почали відбирати та націоналізувати. У 30-х роках ХХ століття польська громада Одеси була майже повністю знищена, а розмовляти польською мовою було заборонено. Звичайно, це саме чекало всіх інших, хто не приймав радянську владу, включаючи, звісно, українців та понижену у статусі українську мову. Це були справді страшні часи, коли люди ставали нелюдьми і, згадаймо, що травма Другої світової війни та Голокосту ще були попереду. Час німецької та румунської окупації Одеси, а також перші кілька років післявоєнного часу (аж до смерті нашої головної героїні) також буде показаний на екрані.

Я ще хочу додати, що ми шукаємо польську діаспору, яка живе в Одесі – незважаючи на багаторічні репресії та дії влади СРСР та УРСР, невелика група поляків досі живе в Одесі. Ми вже встигли налагодити певний контакт, але якщо читачі цієї розмови залучать людей, які можуть допомогти у цьому плані, ми будемо дуже вдячні.

Ви згадали раніше, що хоч у серіалі будуть показані події першої половини минулого століття, він має велике значення для сучасності.

Історія циклічна і повторюється. Те, що ми спостерігаємо сьогодні у світі, дуже нагадує політичні процеси і атмосферу днів сторічної давності – саме 20-х та 30-х років минулого століття. Сьогоднішня неоімперська політика Кремля, по суті, є відображенням радянської влади, чого сам Владімір Путін, до речі, не приховує. Це не лише агресія проти України чи спроба поглинути Білорусь, але й інформаційна війна, яку Росія веде проти, наприклад,  Польщі, інших країн регіону або, ширше кажучи, всього західного світу.   

Я дуже сподіваюся, що цей серіал буде важливим як для України, так і для Польщі, для регіону Центральної та Східної Європи, а також для мешканців США, які мало знають про історію цієї частини світу та тоталітарної практики СРСР (а сьогодні – діяння Російської Федерації). Я думаю, що наша картина може стати подібним прикладом до всесвітньо відомого серіалу HBO «Чорнобиль». Що цікаво, як відомо, Росія створила свою відповідь на серіал «Чорнобиль» – можливо, така ж відповідь виникне стосовно нашого серіалу... Однак ми не хочемо копіювати взірців із «Чорнобиля», наприклад, як у випадку мовної сторони серіалу. Ми хочемо, щоб усі герої, які з’явиться на екрані, розмовляли мовою, якою говорив їхній прототип у реальному житті – почуємо польську, українську, російську та інші мови.

Де Ви плануєте показувати свій серіал?

Через розмір самого проекту та його, в хорошому розумінні, «голлівудські» риси, ми думаємо про співпрацю з платформами Netflix або HBO. Попереднє зацікавлення з їхнього боку вже з’явилося, тепер ми повинні узгодити подальші деталі. Однак слід пам’ятати, що цей тип платформ (американські, з глобальним доступом, орієнтовані на міжнародного глядача) завжди вимагає певного спрощення показаної історії. У моєму випадку, прикладом був документальний фільм «Зима у вогні», який ми зняли з великою участю волонтерів під час протестів на київському Майдані Незалежності. Але на вимогу Netflix, нам певним чином довелося, адаптувати контент під американську аудиторію, яка не знала, хто такий Янукович чи заради чого насправді мітингували протестувальники Євромайдану.

Зважаючи на головну локацію серіалу та його зміст, чи Ви плануєте шукати також підтримки з боку України?

Якщо ми говоримо про можливу фінансову (чи іншу) підтримку з боку української влади, то я визнаю, що ми не збираємось розмовляти ні з ким із сьогоднішнього українського уряду чи офісу президента. Це завжди викликає реальну загрозу в тому, що серіал буде реалізувати деякі інтереси політиків, що ніколи не допомагає художньому твору. Ми не плануємо робити політичне кіно, хоча його контекст і зміст, природно, стосуватимуться таких питань.

Україна має певний досвід в плані кінематографії, але насамперед фільми, зняті в Україні, орієнтовані «всередину», будучи менш зрозумілими міжнародному глядачеві. Слід підкреслити однак, що останнім часом Україна стала на правильний шлях у кіноіндустрії, спираючись на європейську та світову модель. Залишається відкритим питання щодо планів сьогоднішньої влади в Україні та Міністерства культури зокрема. На жаль, на мою думку, майбутнє не дуже оптимістичне. (Бесіду було записано ще за часи Міністра культури України пана Бородянського В.В.)

Якщо говорити про можливі відгуки на запланований серіал, особливо на американському ринку, Ви вже маєте певний досвід з реакцією в США на «Зиму у вогні». Якою вона була?

Після показу «Зими у вогні» американські глядачі часто підкреслювали, що цей фільм був для них як холодний душ. Вони не сподівалися, що подібні події можуть відбутися у столиці великої європейської країни. Це було для них справжнім шоком. Вони запитували, де ми знімали цей фільм, а також про окремі кадри, наприклад, ті, в яких міліція чи інші служби атакували протестувальників. Вони просто не могли цього осягнути.

Я сам був одним із організаторів Євромайдану в Лос-Анджелесі. Наша основна мета, поруч із підтримкою протестувальників у Києві, полягала в тому, щоб показати американцям та світу, що відбувається у столиці України та наскільки важливим є цей протест, пізніше названий Революцією Гідності. Нам вдалося також зацікавити деякі американські ЗМІ, щоб показати картину з Києва, що, на мою думку, є нашою маленькою перемогою.

Наприкінці нашої розмови я хотів би запитати, чи може кіноіндустрія бути платформою для співпраці між Україною та Польщею в художньому значенні, але також, певною мірою, політичному?

Так, звичайно. Сьогодні в Україні, як і в Польщі, багато талановитих режисерів та інших творчих людей – обмін досвідом в цій галузі є надзвичайно важливим. Польсько-українське співробітництво в цьому плані також може бути певною протидією російській пропаганді. Хоча в цьому випадку, дивлячись з української точки зору, багато залежить від самого суспільства України і вибору, в якому напрямку воно хоче розвиватись та розвивати свою країну.

Наш серіал символічно, показуючи долю польської жінки, яка жила в Радянській Україні, має унаочнити тоталітарну практику СРСР, продовжувачем яких є сьогоднішня Росія.