Шанси для несвятих

Євген Магда

Директор Інституту світової політики, український політолог, кандидат політичних наук, історик (закінчив з відзнакою Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка), журналіст.

1 листопада у Польщі відзначали День усіх святих. Практично всі поляки цього дня відвідують могили померлих близьких. Використаю цей день, щоб обговорити перспективи польсько-українських відносин.

Розпочинаючи із квітня 2023 року, відносини наших країн погіршуються. Вже півтора року Польща й Україна спускаються з вершини порозуміння, досягнутого під час початку російської агресії та подальшої відсічі їй гігантським слаломом двосторонніх претензій та образ. Шансів зупинитися на плато спільних інтересів стає щоразу менше. "Зернова криза" минулого року (до речі, якось не чутно, хто стояв за діями з наповнення польського ринку українським зерном). Демонстративне висипання вантажів зерна на землю польськими блокувальниками-"конфедератами" з добре продуманим психологічним ефектом. Блокування вантажних транскордонних перевезень польськими фермерами у період новорічних і різдвяних свят. Показова консолідація польського політикуму навколо необхідності визнання Україною провини за Волинську трагедію як фактору європейської інтеграції. Публічні претензії з боку політиків Польщі й України.

Цей букет обопільних претензій ми не повинні покласти на могилу польсько-українського стратегічного партнерства, адже такий сценарій розвитку подій символізуватиме серйозну загрозу для європейської безпеки. І, звісно, у Кремлі заливатимуться шампанським просто із пляшки, адже розлад відносин Польщі й України – давня мета Росії.

Останніми днями відбулося декілька подій, що дозволяють щонайменше сподіватися на покращення польсько-українських відносин. Тимчасовий повірений у справах Польщі в Україні Пйотр Лукасевич дав "Укрінформу" інтерв’ю стратегічного значення, у якому без сантиментів розповів про власне бачення завдань польської дипломатії в Україні. Розповів як союзник – прагматично та зацікавлено, зі симпатією та вивіреними реперними точками. 31 жовтня Володимир Зеленський призначив Василя Боднара послом України в Польщі. Боднар – досвідчений дипломат, якого планували відправити до Варшави ще декілька років тому, проте йому довелося попрацювати в Анкарі.

Тема Волинської трагедії невипадково стала об’єднавчою для польського політикуму. Його представникам не треба пояснювати співгромадянам, чому необхідно поховати жертв трагічних подій часів Другої світової війни. Цей наратив надійно вписаний до польської колективної свідомості завдяки потужній ролі політики історичної пам’яті у формуванні спільних цінностей польського суспільства. Україні про подібне доводиться лише мріяти. Звісно, краще не мріяти, а діяти. Очевидно, дозвіл і початок пошукових робіт на території колишнього Волинського воєводства другої Речі Посполитої має стати корисним кроком для відновлення обопільної довіри. Проте не варто очікувати швидких результатів – через війну з Росією, що триває, через значну площу для пошукових робіт. Поки що тема Волинської трагедії залишається у тренді, вона стала платформою для своєрідного кастингу кандидатів у президенти Польщі. Ці вибори пройдуть навесні 2025 року, і ставки на них будуть високими як для парламентсько-президентської республіки.

На жаль, офіційний Київ не ознайомив польських партнерів із закритою частиною плану перемоги Зеленського у числі перших союзників. Попри те, що Польща до оприлюднення плану неодноразово (і небезпідставно) наголошувала на наданій Україні військово-технічній допомозі у перші тижні та місяці широкомасштабного вторгнення Росії. Наявний політичний конфлікт по лінії Дональд Туск – Анджей Дуда не є виправданням для позиції України, адже буквально у березні 2024 року президент і прем’єр Польщі літали до США, де обговорювали питання зміцнення обороноздатності із Джо Байденом. Маємо також розуміти, що той, хто публічно вимагає від Польщі передачі новітніх озброєнь Україні, м’яко кажучи, недооцінює амбіції тамтешнього військово-політичного керівництва. І – відверто кажучи – не враховує проблем, притаманних Війську Польському на сучасному етапі розвитку.

До речі, доцільно буде врахувати зацікавленість польського бізнесу у відновленні України після завершення російсько-української війни. Разом із тим потрібно згадати, що до страху польського бізнесу перед сваволею українських олігархів (своєрідна історична реконструкція ролі магнатів Речі Посполитої) додалося останнім часом занепокоєння майбутньою роллю транснаціональних корпорацій. Навіть точкові сигнали з Києва про розуміння потреб польського бізнесу могли би сприяти процесу відновлення довіри.

1 січня 2025 року Польща перейме в Угорщини головування в Раді Європейського Союзу. Якщо до того часу Варшава та Київ не напрацюють дорожню карту співпраці у контексті стратегічної взаємодії заради євроінтеграції України, підстав для порозуміння на державному рівні буде небагато. Це головування пройде на тлі президентської кампанії у Польщі. Вона може або максимально зміцнити позиції Дональда Туска попри його відмову балотуватися, або збереже теперішній у польському політикумі status quo. Політикою займаються далеко не святі, але шанс на успішну реалізацію задумів отримують ті, хто спроможний піднятися над тактичними кроками заради реалізації стратегічних інтересів держави.

На фото – Президент України Володимир Зеленський і прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск після підписання 8 липня 2024 року Угоди про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Республікою Польща / president.gov.ua