Що повинна зробити Європа, аби запобігти, можливо, найбільшій війні в історії людства

Ідея реставрації російської імперії є ключовою метою путіна за його майже 25-річного фактичного правління. Цей процес путін називає «відновленням російського суверенітету», яке має відбуватися за рахунок втрати суверенітету суміжних із РФ країн. Отже путін на «фінішній прямій» свого правління не шкодує ні фінансів, ні людського ресурсу для ведення війни, яка може стати трагедією для всього людства. Масштаби майбутньої конфронтації визначаються на полі бою в Україні – чим більший реванш матиме путін, тим швидше він відкриє другий фронт.

14.12.2023 путін недвозначно натякнув, що його наступний президентський термін стане періодом тотальної війни. Зокрема, путін назвав українську Одесу «російським містом», а також акцентовано згадав Молдову, заявивши, що її членство в СНД не становить цінності.

Зважаючи на те, що путін готується до тривалої війни в Україні, неважко здогадатися, що Кишинів також перебуває під загрозою – Молдова не є членом ЄС і НАТО, до того ж має невирішену проблему Придністров'я: невипадково російські війська прагнули вийти на кордони ПМР у лютому 2022 року.

Щодо цього, показовим сигналом для Заходу є масштабна військова реформа у зс рф, а також збільшення військового бюджету. Зокрема, 2024 року російські витрати на оборону становитимуть 6% ВВП. Прогнозовано, що після чергового переобрання путіна в росії може прискоритися мобілізація – вищезгадана реформа передбачає, крім іншого, збільшення особового складу російської армії.

За попередніми даними, до 2027 року її чисельність перевищить 1,5 млн військовослужбовців – така кількість потрібна путіну не тільки для війни з Україною. Однак пряма конфронтація з Європою без попереднього успіху на українському фронті неможлива – путін цинік, який готовий вбивати російських солдатів у величезній кількості, проте він завжди прораховує свої дії. Переоцінивши свої сили напередодні вторгнення в Україну, путін уже не повторить такої помилки та не пошкодує часу для накопичення військового резерву.

Деякі європейські країни тверезо оцінюють російську загрозу: зокрема, Бундесвер розмістить свої танкові та артилерійські батальйони у Литві – відповідну заяву зробив міністр оборони ФРН Борис Пісторіус. Цей процес завершиться до 2027 року, що збігається з кінцем військової реформи у російській армії.

Своєю чергою Польща розпочала процес переозброєння армії: більш сучасні зразки військової техніки будуть закуплені та поставлені до військ. В умовах агресивного мілітаризму в росії східний фланг НАТО має бути максимально зміцнений зусиллями зацікавлених у цьому країн. Російська агресія є питанням часу, відповідно склади зброї у суміжних країнах мають бути заповнені.

З огляду на вищевикладене, нинішні дискусії в Європі щодо підтримки України є питанням майбутньої конфігурації безпеки Західного світу. Парадокс ситуації полягає в тому, що не всі в ЄС хочуть вірити в те, що росія є безпрецедентною загрозою, здатною за найгіршого сценарію знищити цивілізаційну сутність Заходу.

Незважаючи на те, що російська армія архаїчна та незграбна, втрачає тисячі військовослужбовців на українському фронті заради просування на кілька сотень метрів, подібні фактори не є значущими для путіна і не є показовими.

Росія має величезний ресурсний потенціал і досі достатньо чоловіків, яких у стислі терміни можуть поставити до рушниці. Тим більше, що російська армія «на марші» завжди поповнюється представниками поневолених народів – як колись поповнювалося військо Чингісхана. Власне, Україна цікава путіну, в тому числі, виходячи з її людського ресурсу, в тому числі чоловіків, яких можна мобілізувати. росія вже робить це на окупованих територіях України – так звані ДНР та ЛНР втратили значну частину чоловічого населення, яке було викрадено на війну.

Для того, щоб запобігти можливо найбільшій війні в історії людства, Європа повинна покладатися виключно на себе, і почати негайну підготовку до захисту своїх кордонів і населення, виходячи з тверезої оцінки намірів путіна.

Можна виділити три основні компоненти, які мають вирішальне значення для ефективної протидії росії.

Насамперед мають бути вироблені механізми колективного стримування рф: комплекс заходів, який не дозволить масштабуватися російським військовим і гібридним загрозам.

Також країни Європи повинні посилити і збільшити свій військовий потенціал, наростити виробництво зброї – це єдиний можливий спосіб реально протистояти росії на полі бою. Мирна, безтурботна епоха, звична для європейського обивателя, безповоротно канула в лету з першими ракетними ударами, що були завдані по українським містам 24.02.2022.

 Тому має бути прийняте рішення про надання Україні реальних гарантій безпеки та членства у наднаціональних інституціях Заходу.

Однією з найбільших помилок, що існують у Європі, є сприйняття України як «моста» між ЄС і рф тоді як путін абсолютно не зацікавлений в Україні як буферній зоні. Власне, напрямки, за якими росія атакувала Україну в лютому 2022 року, підтверджують, що путін аж ніяк не боїться сусідства з НАТО – всупереч уявним вигадкам російських пропагандистів. Жодна країна в Європі, а також на пострадянському просторі не може відчувати себе в безпеці, доки при владі в рф перебуває Путін.

Єдине, що може протиставити цьому Європа – продемонструвати путіну, що вона готова надати рішучу відсіч, відновити свою історичну велич та зміцнити свої східні рубежі. Щодо цього, своєчасна підтримка України, яка прийняла на себе удар російських загарбників, є найважливішим фактором виснаження наступального потенціалу Росії.

Олександр Левченко, посол України в Хорватії 2010 -2017 рр., історик.

Фото – фрагмент обкладинки журналу Time / time.com