Тімоті Снайдер: Для росіян – злочин без покарання, для українців – покарання без злочину

Історія дипломатії є сповненою див. Торкніться поверхні запорошених книжок – і різні дивакуваті постаті вистрибують з них, вимагаючи, щоби про їхні історії почули. І все ж дипломатія Сполучених Штатів останніх кількох днів, як на мене, стане винятком, і запам’ятається як щось особливо моторошне – не просто незграбне, а таке, що відверто заграє з національною і глобальною катастрофою. Про це пише американський історик Тімоті Снайдер, переклад його мегаактуального есею, зроблений Radio Lemberg, публікуємо повністю.

Кілька днів тому раптово зʼявився документ, який чомусь назвали «мирним планом» щодо російсько-української війни – це означення надто часто повторюють і воно є зовсім невдалим. Насправді ж це радше план загострення війни – на користь кількох росіян та американців. Ймовірно, його повністю або майже повністю підготували в росії, після чого один з російських переговірників злив його американському виданню. Потім одна з груп у Білому домі заявила, що це їхній план, а президент Сполучених Штатів підтримав його (навіть не побачивши), наполягаючи (принаймні спершу), що Україна має його прийняти.

Відтоді лунали численні заперечення, заперечення заперечень і плутанина. Можливо, цей скандал дасть змогу краще зрозуміти, що не так з процесами ухвалення рішень у Вашингтоні. Проблема не в тому, що ми – Сполучені Штати – намагаємося зрадити Україну. Американська громадська думка підтримує Україну. Виборці Республіканської партії підтримують Україну. Більшість Конґресу підтримує Україну. Проблема в іншому: кілька росіян і кілька американців здатні назвати «мирним планом» те, що насправді є просуванням особистих економічних інтересів, а також одночасним посиленням здатності росії до ведення війни та ослабленням України. Попутно цей документ суперечить усім головним засадам міжнародного права й просуває модель світу, яким керують Китай та його російський союзник.

Це свідчить про відсутність ремесла державотворення в американському уряді.

На вигляд це все дуже схоже на (докладніше про це нижче) спробу росіян підкупити американців, щоб ті дозволили росії виграти війну, яку вона інакше програє. Дозволивши росіянам у цьому випадку визначити нашу політику, ми тепер покладаємося на наших європейських і українських союзників, щоби стримати нас самих. А ми (чи радше окремі впливові американці) лаяли їх за те, що вони роблять те, що мають робити – не лише в своєму власному інтересі, а й в нашому, а також в інтересі запобігання загальній катастрофі.

Отже, досить про процедури.

Цей документ починається з російської нереальності. Замість того, щоби резюмувати те, що насправді сталося – тобто російське вторгнення в Україну – його автори прагнуть донести натомість неявні засадничі припущення: що війну спричинив Захід, і що Україна насправді не є справжньою державою. Цілковите замовчування основних фактів російського вторгнення веде до висновку, що росії слід аплодувати і винагородити її – так само як і деяких конкретних американських осіб.

У цьому тексті немає історії, окрім російської образи. Немає права – за винятком права, яке можна було би хоснувати для сприяння діловим оборудкам, що збагачують росіян (і кількох американців). Немає самої війни. Немає обговорення бодай чогось, що мала би зробити росія, щоби припинити своє вторгнення. Так званий мирний план жодним чином не стосується агресора чи дій агресора. Вилучивши саму війну з предмета розгляду, росіяни вимагають величезних здобутків і водночас можуть продовжувати наступ – проти України, ослабленої цим «мирним планом».

У той час як від України вимагається все, від росії не вимагається нічого. Це документ капітуляції, написаний агресором і поданий жертві – у момент, коли агресору не надто добре ведеться на полі бою.

Насправді лише завдяки такому документу, що спрямовує американську міць на російські цілі, росія могла би досягти своїх проголошених намірів. Перестрибнувши одразу до думки, що росію треба винагородити, а не покарати, цей документ виконує надзвичайно типовий російський маневр: злочини для росіян – без покарання, а покарання для інших – без злочину.

Один зі способів розкритикувати цей текст – уявити, що його дійсно задумали як мирну угоду, і тоді вказати на його численні недоліки. Але це означає нормалізувати документ, що насправді має зовсім інші цілі, ніж мир: імперіалізм і наживу. Основна проблема цього тексту – його навмисна й типово російська нереальність. Текст починається з уявного світу. Він діє так, щоби зробити Сполучені Штати, Європу й Україну значно слабшими – втягує їх у підтримку речей, що не відповідають дійсності, і примушує забути правду. Саме так і працює російська дипломатія. Вона заспокоює вас і занурює в ментальний простір, у якому ви завдаєте шкоди власним інтересам, навіть не помічаючи, що є й альтернативи.

Якщо хочете, можете далі не читати. Я виклав головну думку. Але якщо хочете зрозуміти, що я маю на увазі – читайте далі. Я коментую повний текст, пункт за пунктом. Ось цей документ; мої коментарі – в дужках:

***

1. Суверенітет України буде підтверджено.

(Це гротескно. росія вторглася в Україну. Суверенітет України було порушено. Що буде зроблено для підтвердження цього суверенітету? З цього приводу в тексті панує не просто тиша – наступні пункти демонструють, що суверенітет України, навпаки, буде навмисно підірвано.

Насправді увесь цей документ – як за походженням, так і за своїм призначенням – відображає стандартний російський погляд: Україна нібито не є державою такою ж мірою, як інші держави.)

2. Між росією, Україною та Європою буде укладено всеосяжну угоду про ненапад. Усі неясності останніх 30 років вважатимуться вичерпаними.

(Отже, десь у майбутньому змахнуть чарівною паличкою – і всі проблеми вирішаться, бо так записано.

Найцікавіше в цьому дивному пункті – це англійська мова. Це звучить як щось, перекладене з російської. Змістово ж ідея про те, що «неясності будуть вважатися вичерпаними» (чи це взагалі схоже на англійську?) є не лише дивною, а й тоталітарною. У якому світі будь-яка угода може розв’язати всі неясності?

Ще одна проблема: всі згадані сторони вже підписали правові акти й договори, що забороняють агресію. Це стосується їх усіх разом, а також росії й України як пари. Існування цих юридично зобов’язувальних угод не завадило росії вторгнутися в Україну в 2014 та 2022 роках. Ще одне російське підписання чергової обіцянки не нападати на Україну – посеред вторгнення в Україну – виглядає порожнім і цинічним, у кращому разі.

Здається, що, якщо цей пункт узагалі щось означає, то виключно пропагандистське. Замість того, щоб почати (як би зробила мирна угода) з війни, що насправді триває, він починає з улюбленої теми росії – всіх її образ і претензій за останні три десятиліття.)

3. Очікується, що росія не вторгатиметься в сусідні країни, а НАТО більше не розширюватиметься.

(Тут маємо очевидний русизм – «очікується», тобто безособова конструкція, яка часто вживається саме в російській мові. Я опущу філософські міркування про те, як ці формулювання усувають будь-яку відповідальність – і перейду просто до пропагандистської суті цього пункту.

Хтось «очікує», що росія не вторгатиметься в сусідні країни. Хто саме? Що буде зроблено, щоб цього не допустити? Що буде зроблено з поточним російським вторгненням в Україну? Але, подаючи це твердження в гіпотетичній і пасивній формі, автор прагне змусити читача не помітити очевидної реальності, яка мала би бути в центрі будь-якої мирної угоди: росія фактично зараз вторгається в сусідню країну.

Очікування, що НАТО «не буде розширюватися», нав’язує російський наратив. НАТО – це організація суверенних держав, які подають заявки на вступ. Саме ці держави є суб’єктами дії, а не НАТО як таке. В офіційній російській картині світу існують лише великі держави, як-от росія і США, – а все інше не має значення. НАТО розглядається як еманація американської сили – погляд, що знецінює інших учасників і заперечує їхній суверенітет.

І саме в цій традиції росія, в цьому пункті, заперечує суверенітет України. Суверенна країна має право обирати своїх союзників на власний розсуд. Цей пункт вдається – без згадки України й без слова «суверенітет» – до заперечення того, що Україна є суверенною. Це знецінює будь-який зміст пункту 1 і просуває ключовий інтерес кремля.)

4. Між росією і НАТО, за посередництва США, буде проведено діалог з метою розв’язання всіх питань безпеки та створення умов для деескалації, аби забезпечити глобальну безпеку й розширити можливості співпраці та майбутнього економічного розвитку.

(Знову ж таки, ідея про те, що будь-який діалог може «розв’язати всі питання безпеки» – не має сенсу. Жоден діалог такого не зробив. І росія мала всі можливості для діалогу впродовж років перед вторгненням у 2014 році, після того вторгнення, і навіть після вторгнення 2022 року. Справжньою метою цього пункту є натяк, що Сполучені Штати й росія можуть самі вирішувати всі питання в Європі.)

5. Україна отримає надійні гарантії безпеки.

Це – очевидна порожнеча. Гарантія безпеки є надійною лише на практиці, а не на папері. У цій конкретній ситуації це означало би інституційні й військові кроки, які би скасували нинішню російську окупацію й запобігли майбутній. Нічого подібного в цьому документі не передбачено; і ми побачимо, що всі подальші пункти прямують у протилежному напрямку: полегшити нинішню й майбутню російську військову агресію. Зверніть увагу також на пасивну форму: нічого не буде зроблено, і ми навіть не знаємо, ким саме нічого не буде зроблено.

6. Чисельність Збройних Сил України буде обмежено до 600 000 осіб.

Будь-яка суверенна держава має право самостійно визначати чисельність своїх збройних сил. Цей пункт є очевидним і прямим порушенням суверенітету України – і ще раз демонструє, що пункт 1 є просто гіпнотичною приманкою: порожня заява на початку про те, що суверенітет України «буде підтверджено», призначена лише для того, щоб відвернути увагу читача від того, що весь документ – це ультиматум, спрямований проти України, яка, звісно ж, не брала участі в його підготовці.

Зверніть також увагу: жодних обмежень на чисельність збройних сил росії не передбачено.

7. Україна погоджується закріпити в Конституції положення про те, що вона не вступатиме до НАТО, а НАТО погоджується внести до свого статуту положення про те, що Україну не буде прийнято в майбутньому.

Тут варто трохи пригадати недавню історію, перш ніж перейти до очевидного факту, що це положення також є порушенням українського суверенітету. НАТО не було популярним в Україні, доки росія не вторглася в 2014 році. Після цього НАТО, зрозуміло, стало привабливим. Воно стало ще популярнішим після повномасштабного вторгнення росії в Україну в 2022 році. Іншими словами, НАТО ніколи не було «проблемою», допоки росія сама не зробила з цього проблему.

Схоже можна сказати й про Швецію з Фінляндією, які вступили до НАТО саме через вторгнення росії в Україну.

Суверенна держава має право обирати своїх союзників. Починаючи з 2014 року, росія неодноразово й у різних формах висувала вимоги щодо того, що Україна має вписати до своєї Конституції. Це було одним з очевидних способів, як росія демонструвала ставлення до України як до чогось меншого, ніж суверенна держава.

Ця спроба нав’язати зміни до Конституції чітко вказує на російське авторство. Важко уявити, що хтось зі США міг би додуматися до того, що ми повинні втручатися в Конституцію іншої країни.

8. НАТО погоджується не розміщувати війська в Україні.

Знову ключовим є формулювання. Зверніть увагу: знову йдеться про те, що щось роблять з Україною, з нею щось стається – наче вона не є суверенною державою. Адже саме Україна має суверенне право вирішувати, чи дозволяти іноземним державам розміщувати війська на своїй території.

9. Європейські винищувачі буде розміщено в Польщі.

Зверніть увагу на дивну форму. Хто саме їх розмістить? І чому саме в Польщі? І що таке «європейські винищувачі»? Польща – це європейська країна, і вона вже має винищувачі.

Але, ймовірно, мається на увазі інше: що Сполучені Штати не розміщуватимуть свої винищувачі в Польщі. Імовірно, це не сказано прямо для того, щоб союзникам росії в американській адміністрації не довелося пояснювати, чому США роблять таку дивну поступку.

Країну, яка здійснює вторгнення, не просять вжити жодних заходів стримування. Тут немає нічого про припинення бойових дій з боку росії, нічого про припинення обстрілів цивільної інфраструктури, нічого про припинення тортур, нічого про виведення військ із України.

Українцям, європейцям та американцям кажуть, що їм слід щось зробити – в той час як росії надається повна свобода дій.

Спрямування сили в цьому документі просто вражає. Ми читаємо вимогу капітуляції, сформульовану країною, яка програє війну, яку сама ж і почала. Вона ніколи не змогла би досягти таких умов на полі бою. Але їй потрібна для цього допомога американців.

10. Американська гарантія: США отримають компенсацію за надану гарантію; якщо Україна вторгнеться в росію, вона втратить цю гарантію; якщо росія вторгнеться в Україну, то, окрім рішучої узгодженої військової відповіді, буде повністю відновлено всі глобальні санкції, скасовано визнання нових територій і всі інші вигоди цієї угоди; якщо Україна без причини завдасть ракетного удару по москві чи санкт-петербургу, гарантія безпеки стане недійсною.

Це положення позбавлене сенсу, бо американську гарантію безпеки навіть не визначено. Але зверніть увагу: цей пункт передбачає, що санкції проти росії вже скасовано. Іншими словами, тут потайки закладається думка, що всі економічні покарання проти росії вже буде знято.

Можливо, найважливішим тут є зовсім нова для міжнародних відносин ідея: США – це така собі мафіозна структура, якій «платять» за надання невизначеної «охорони», а не держава чи народ зі союзниками та друзями. Думаю, росіяни дуже добре розуміють, наскільки принизливо це виглядає для самих американців.

11. Україна є кандидатом на членство в ЕС і отримає короткостроковий преференційний доступ до європейського ринку на час розгляду цього питання.

Україна вже є кандидатом на членство в Європейському Союзі.

Єдиний сенс цього пункту – в неявному натяку (див. «на час розгляду», знову пасивна конструкція), що держави поза Європейським Союзом можуть брати участь у цьому розгляді. Цей документ, який або повністю написаний росіянами, або росіянами з американською допомогою, жодним чином не демонструє, що було проведено консультації з державами-членами ЄС чи Єврокомісією.

12. Потужний глобальний пакет заходів з відбудови України, включаючи, але не обмежуючись: створення Фонду розвитку України для інвестування в галузі швидкого зростання, включаючи технології, дата-центри та штучний інтелект. США співпрацюватимуть з Україною для спільної відбудови, розвитку, модернізації та експлуатації української газової інфраструктури, включно з трубопроводами та сховищами. Спільні зусилля щодо реабілітації постраждалих від війни територій для відновлення, реконструкції та модернізації міст і житлових кварталів. Розвиток інфраструктури. Видобуток корисних копалин і природних ресурсів. Світовий банк розробить спеціальний фінансовий пакет для прискорення цих зусиль.

Ці обіцянки дають дві країни: одна (росія) – зруйнувала значну частину України, а інша (США) – зруйнувала власні інституції управління, які могли би реалізовувати подібну політику.

Це дуже натякає на те, що маються на увазі приватні учасники, що саме по собі не є погано. Частина відбудови України – на додаток до співпраці з центральним урядом, місцевою владою та громадянським суспільством – звичайно ж, має включати приватний сектор.

Але в цьому документі, який радше повʼязаний не з американським урядом як таким, а з конкретними американськими інвесторами, є підстави для занепокоєння – і це занепокоєння посилиться в пунктах 13 і 14.

13. росію буде повторно інтегровано в глобальну економіку: скасування санкцій буде обговорено й погоджено поетапно й у кожному конкретному випадку. США укладуть довготривалу угоду про економічну співпрацю для взаємного розвитку в галузях енергетики, природних ресурсів, інфраструктури, штучного інтелекту, дата-центрів, видобутку рідкоземельних металів в Арктиці та інших взаємовигідних корпоративних можливостей. росію буде запрошено знову приєднатися до G8.

Найбільше насторожує те, що американці, які брали участь у створенні цього документу (якщо такі були), схоже, краще орієнтуються в тому, як можна заробити на росії, ніж у питаннях, що мають хоч якесь відношення до досягнення миру.

З російського боку маємо типовий драматичний маневр: обійти найбільш очевидне й фундаментальне питання – репарації. Під час повністю незаконної війни росія завдала збитків на сотні мільярдів, а скоріше – на трильйони доларів, не враховуючи покарання за незаконні вбивства й каліцтва.

14. Заморожені активи буде використано так: $100 мільярдів російських активів буде інвестовано в підконтрольні США зусилля з відбудови й інвестування в Україну; США отримають 50% прибутку з цього проєкту. Європа додасть $100 мільярдів, щоб збільшити суму інвестицій у відбудову України. Заморожені европейські активи буде розморожено. Решту заморожених російських активів буде інвестовано в окремий американо-російський інвестиційний фонд, який реалізовуватиме спільні проєкти в окремих галузях. Цей фонд буде спрямовано на зміцнення відносин і зростання спільних інтересів для створення потужного стимулу не повертатися до конфлікту.

На цьому етапі документу – в пунктах 13 і 14 – ми бачимо, як росія отримує винагороду за своє вторгнення; нас намагаються змусити не помітити, що досі не згадано абсолютно нічого, що могло би реально вплинути на припинення війни чи забезпечення неможливости її поновлення.

Росіянські активи були замороженими через те, що росія розпочала злочинну війну. Ніщо в цьому документі поки не зупиняє цю війну. Немає жодного слова про виведення російських військ з України, про розміщення їх у межах самої росії, про російське озброєння, про зміну поведінки. У цьому пункті ми бачимо два факти: активи буде розморожено, і частину з них буде передано американцям. Мало хто знає, що ці активи переважно зберігаються в Європі. Тож ідеться про те, щоб забрати заморожені російські гроші з європейських банків і передати їх американцям.

Фраза про створення європейсько-російського інвестиційного фонду має відтінок хабаря: росіяни передають гроші, заморожені через жахливі злочини – гроші, які без допомоги США вони б ніколи не повернули – американцям, в обмін на значно більші суми – і на перемогу у війні проти України, яку вони не змогли би виграти без допомоги США.

Цей пункт, на жаль, дуже чітко натякає на «послугу за послугу», внаслідок якої Україну продають кілька американських осіб.

15. Буде створено спільну американо-російську робочу групу з питань безпеки для просування й забезпечення дотримання всіх положень цієї угоди.

Це не має жодного сенсу. Це просто «прикладка», покликана надати іншим пунктам вигляд чогось звичайного.

16. росія закріпить у законі свою політику ненападу на Європу й Україну.

Це не має жодного значення. росія вже підписувала договори з такими зобовʼязаннями – і всі їх порушила. Єдиний шлях до ненападу з боку росії – це сильна Україна.

17. Сполучені Штати та росія домовляться про продовження дії договорів про нерозповсюдження й контроль над ядерною зброєю, зокрема Договір СТАРТ І.

Це викликає плутанину. СТАРТ І – це справді визначний договір про скорочення ядерних озброєнь, але він втратив чинність ще шістнадцять років тому. Можливо, російські автори просто насміхалися над своїми американськими партнерами, припускаючи, що ті нічого не знають про історію американсько-радянських відносин і контроль над озброєннями.

18. Україна погоджується бути безʼядерною державою згідно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї.

Тут відбувається дещо дуже важливе. Потрібно зробити крок назад, щоб це зрозуміти. Легко було би сказати, що це просто чергова помилка – адже Україна вже є стороною Договору про нерозповсюдження. Але пункт 18 – це не помилка. Це навмисна спроба змінити уявлення про, можливо, найважливіше питання цієї війни для всього світу: про ризик ядерної війни.

У відповідь на будь-яке таке положення українці нагадують світові, що вони вже були погодилися відмовитися від усієї своєї ядерної зброї у 1994 році – в обмін на гарантії безпеки від Сполучених Штатів, Великої Британії та російської федерації. Вони підписали Договір про нерозповсюдження як безʼядерна держава. Вони передали росії стратегічні бомбардувальники, які тепер росія використовує для вбивства українців.

Пункт 18 натякає – посилає в підсвідомість читача – думку, що Україна ніколи нічого подібного не робила. Це неймовірно несправедливо щодо України, яку пізніше жорстоко атакувала одна з держав-гарантів.

Але це навіть гірше, ніж несправедливість: це викидає всю тему в площину нереальності – ще одна російська спеціалізація. Якщо ми погодимося жити у світі, де Україна буцімто не підписувала цього договору, то ми забудемо і Будапештський меморандум 1994 року, і той історичний крок України заради миру, за який її жорстоко покарав російський сусід.

А також ми ніколи не замислимося над фундаментальною небезпекою цього документу.

Читач або наївний американець може забути, що Україна відмовилася від ядерної зброї, але світові лідери цього не забудуть. Вони уважно спостерігають за цією війною й роблять висновки. Якщо Україна вважається такою, що захищає себе й перемагає у цій війні – тоді в інших державах не буде підстав для створення власної ядерної зброї. Але якщо Україна вважається переможеною, то багато країн Азії й Європи вирішать, що їм просто необхідно мати власну ядерну зброю.

Ось про що насправді йдеться, коли ми обговорюємо мир для України. Ми хочемо сприяти ядерному роззброєнню чи, навпаки, провокувати нову ядерну гонку? Цей пункт витончено глушить це питання – у ментальному просторі – ще до того, як воно взагалі виникає. Але якщо таку угоду дійсно буде реалізовано, то справжню ядерну зброю почнуть створювати в усьому реальному світі – і реальна ядерна війна стане більш імовірною.

19. Запорізьку АЕС буде запущено під наглядом МАГАТЕ, а вироблена нею електроенергія розподілятиметься міжрРосією й Україною порівну – 50:50.

«Запущено» – ще одне дивне слово, що натякає на недосконалий переклад з російської. АЕС не «запускають» як ракету чи стартап. Це положення не несе особливого змісту – МАГАТЕ й так має стежити за ядерними обʼєктами. Проблема полягає в тому, що станція перебуває під російською окупацією. І саме ця окупація є справжньою суттю питання.

20. Обидві країни зобовʼязуються впровадити освітні програми в школах і суспільстві, спрямовані на сприяння розумінню й толерантності до різних культур і на подолання расизму та упереджень: Україна запровадить правила ЄС щодо релігійної толерантності й захисту мовних меншин. Обидві країни домовляться скасувати всі дискримінаційні заходи й гарантувати права українських і російських ЗМІ та освіти. Усю нацистську ідеологію та діяльність має бути відкинуто й заборонено.

Тут знову треба відійти на крок назад, щоб побачити всю маніпуляцію.

росія вторглася в Україну. Під час цього вторгнення вона викрадала українські музейні експонати, спалювала книжки, депортувала українських дітей. Українці сидять у російських вʼязницях як політичні вʼязні. Полонених українців змушують воювати проти власної держави, поки їх не вбʼють. У російських підручниках вилучено саме слово «Україна». росія здійснює масштабну насильницьку програму знищення української культури – і робить це відкрито. Ніщо в цьому пункті не стосується жодної з цих кривд.

Посилання на «нацистську ідеологію» також вартує окремої уваги. росія називає «нацистським» усе українське – й не визнає, що її власні дії можуть мати нацистські риси. Це, звісно, абсурд: бо росія – це найвідвертіша фашистська держава у світі, а Україна – це демократія з президентом-євреєм.

Але слово «нацист» для російських чиновників – це просто інструмент для виправдання знищення всього українського. Вираз «усі дискримінаційні заходи» – це, ймовірно, спроба змусити Україну дозволити трансляцію російських державних медіа на своїй території.

21. Території: Крим, Луганщину і Донеччину буде визнано як де-факто російські, зокрема Сполученими Штатами. Херсонщину і Запоріжжя буде «заморожено» вздовж лінії зіткнення, що означатиме де-факто визнання цієї лінії. росія відмовиться від інших визначених територій, які вона контролює поза межами цих пʼяти регіонів. Українські війська вийдуть з тієї частини Донецької області, яку вони наразі контролюють, і ця зона виведення стане нейтральною демілітаризованою буферною зоною, яку буде міжнародно визнано як територію, що належить російській федерації. російські війська не увійдуть до цієї демілітаризованої зони.

Прийняття й винагородження агресії – ось суть цього пункту. Це порушує букву міжнародного права й знецінює його основні цілі.

Третій підпункт позбавлений сенсу, бо жодні конкретні території не визначено.

Але перші два мають зловмисно викривлене формулювання. Визнати щось як де-факто – не означає справжнього визнання.

Наприклад, якщо ти вкрав мій автомобіль – де-факто він у тебе. Але вимагати, щоб я написав тобі листа з визнанням цього факту – це вже нахабство. Речі, які існують «де-факто», – це зазвичай те, що ми не схвалюємо, але не можемо зараз змінити – і що, ймовірно, є незаконним. Де-юре це мій автомобіль. Де-юре ці території належать Україні. Якщо в документі зазначено, що де-факто окупацію «визнано», то це, очевидно, спроба зумисно заплутати юридичний статус – підсунути замість де-факто реальності враження де-юре законності. Такі формулювання – як-от «визнані як де-факто російські» – це якби я сказав, що визнаю, що мій автомобіль де-факто у тебе. Начебто я не відмовляюся від своїх законних прав, але водночас і здаюся. І саме така здача відбувається в четвертому підпункті, де українські території вже названо «міжнародно визнаними» російськими.

Також дуже важливими є саме ці конкретні території. Від України вимагається відступити з важливих ділянок Донецької області, які вона реально контролює – і які росія не змогла захопити. росія вторглася на Донбас ще одинадцять років тому – і досі не контролює його повністю. Значна частина територій, які залишилися, є добре укріпленими. Віддати їх без бою – означає зробити Україну значно вразливішою до подальшого російського наступу.

Як і в усьому документі, тут росія отримує винагороду за вторгнення.

22. Після узгодження майбутніх територіальних домовленостей російська федерація й Україна зобов’язуються не змінювати їх силою. Будь-які гарантії безпеки не діятимуть у разі порушення цього зобов’язання.

Перша фраза ніби натякає, що росія може продовжувати війну, поки не задовольниться, а потім може заборонити Україні щось з цим робити. Зверніть увагу на слово «майбутніх». І знову маємо проблему перекладу з російської.

23. росія не перешкоджатиме Україні використовувати річку Dnieper в комерційних цілях, а також буде досягнуто домовлености про вільне транспортування зерна через Чорне море.

В англійській мові цю річку слід називати Dnipro – тобто українською транслітерацією. Тут ми бачимо саме російський варіант написання.

Перша фраза, якщо її уважно прочитати, насправді нічого не обіцяє. Україна й так може користуватися своїми внутрішніми водами на власних суверенних теренах. Але формулювання натякає, що росія буцімто має якесь право вето – чого не існує.

Цей пункт має нагадати про головне: за винятком цієї дуже обмеженої обіцянки в пункті 23, росія не бере на себе жодних конкретних зобов’язань – ані припинити бойові дії, ані зробити їх менш імовірними в майбутньому.

24. Буде створено гуманітарний комітет для вирішення відкритих питань: усіх полонених і тіла загиблих буде обміняно за формулою «всіх на всіх»; усіх цивільних ув’язнених і заручників буде повернуто, включно з дітьми. Буде реалізовано програму возз’єднання сімей. Буде вжито заходів для полегшення страждань жертв конфлікту.

Частина з цього й так уже відбувається. Решта – звісно, бажана. Але нейтральна форма подачі вводить в оману. росія вторглася в Україну й викрала десятки тисяч дітей.

25. Вибори в Україні буде проведено протягом 100 днів.

І знову – щось вимагають від України, і нічого не вимагають від росії.

В самій росії не було вільних виборів уже два десятиліття. В Україні ж за цей час відбувся цілий ряд демократичних виборів. Отже, це формулювання навʼязує уявлення про проблему там, де її немає, і повністю відвертає увагу від очевидної головної проблеми – російської диктатури.

росія роками просуває тезу – подекуди в антисемітській формі – що чинний український президент нібито не є легітимним, що він «маріонетка» тощо. Проти нього роками ведеться російська пропагандистська кампанія. Але на відміну від російського президента, його обрали на чесних і вільних виборах.

Цей пункт обрано спеціально, щоб росіяни могли подивитися на завершення конфлікту як на перемогу «їхнього» чоловіка над «чужим».

І ця думка є настільки очевидною, що її варто повторити: Україна – це суверенна держава зі своїми власними механізмами проведення виборів. Вибори не можуть відбутися легально під час дії воєнного стану. Щойно воєнний стан буде скасовано – коли війна реально завершиться – тоді й будуть вибори.

Цей пункт не веде до припинення війни, а створено для того, щоб змусити Україну провести вибори під російським тиском – у розпал російської агресії.

26. Усі сторони, залучені до цього конфлікту, отримають повну амністію за свої дії під час війни та погоджуються не висувати жодних претензій або скарг у майбутньому.

«Усі сторони, залучені до конфлікту»? Це, очевидно, означає надання юридичного імунітету всім росіянам і українцям – за все, що вони вчинили за останні одинадцять років. Що вже саме по собі дивно.

Росіянські воєнні злочини є надзвичайно конкретними й багаторазово задокументованими: сама війна як агресія, депортації українців і особливо дітей, убивства цивільних і військовополонених, катування. Це – злочини за міжнародним правом. Очевидно, що їх не можна пробачати й не варто забувати.

А з практичного погляду – закон визначається не росією й США, які не можуть дарувати амністію від імені міжнародних організацій чи інших країн.

27. Ця угода буде юридично обовʼязковою. Її виконання буде відстежуватися й гарантуватися Радою миру під головуванням Президента Дональда Дж. Трампа. У разі порушень буде застосовано санкції.

«Рада миру» – неіснуючий орган. Наразі немає жодної інституції з такою назвою, і незрозуміло, як вона мала би гарантувати й контролювати виконання цієї купи суперечностей, протиріч і юридичних нісенітниць.

Жодна особа не може бути вічно призначеним головою якогось міжнародного органу.

Проте ми тут бачимо натяк на базову процедурну проблему, яку я згадував на початку: схоже, є деякі американці, які вважають, що швидка «угода» з наданням політичного кредиту президентові – це зручний спосіб переслідувати власні інтереси. А їхнє нетерпіння в цьому питанні змусило їх делегувати написання самого тексту росіянам.

28. Після того, як усі сторони погодяться на цей меморандум, режим припинення вогню набуде чинності негайно після того, як обидві сторони відійдуть до узгоджених пунктів і розпочнуть імплементацію угоди.

Яке припинення вогню? У документі досі не згадано нічого про це.

Немає ясності, як цей текст мав би набрати чинності, або який юридичний статус він мав би мати (попередній пункт цього не уточнює).

Більшість дій, необхідних після будь-якого припинення вогню, потребують участі України та Європи. Але жодного українця чи європейця не залучили до створення цього тексту. Українці та європейці обов’язково мають бути сторонами будь-якої справжньої угоди.

*

Ми дійшли кінця, але ключових виконавчих питань так і не порушено. Хто є сторонами угоди? Ми не знаємо.

Ці положення порушують десятки чинних законів і договорів. Як це буде вирішено?

Поки я це пишу, європейці, українці та американці зустрічаються в Женеві. Важливо розуміти, що цей текст точно не можна сприймати як основу для мирного врегулювання – навіть якщо, з дипломатичних міркувань, це буде представлено саме так.

Але, можливо, він послужить поштовхом до чогось значно кращого. І нагадає нам, як не слід формувати політику.

Тімоті Снайдер, американський історик, 24.11.2025