Проросійський мирний план, ескалація в Європі та втрати на Балканах — огляд політики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Втрата активів у Сербії, нарощування гібридної агресії проти Європи та ситуація з мирним планом, - в рамках Програми російських і білоруських студій інтерн Михайло Сінаюк, а також експерти Anton Oksentiuk і Iaroslav Chornogor , представляють новий щотижневий #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Що стоїть за заявами та переговорними маневрами довкола мирного плану

Гіпотетичний мирний план врегулювання конфлікту, розроблений у ході таємних переговорів між рф і США, зокрема за участю спецпосланника Кирила Дмитрієва та Джареда Кушнера, являє собою складну геополітичну пропозицію, що має безпрецедентні наслідки для російської федерації. Документ, який, за свідченням Bloomberg, має ознаки прямого перекладу з російської, вже викликав ошелешення у Києві та Європі, але й у самій москві його оцінки неоднозначні. Аналіз його положень показує, що план є глибоко проросійським у своїх стратегічних елементах, проте саме його економічні та політичні умови можуть змусити кремль відмовитися від його підписання, обравши подальшу війну.

Ключова перевага плану для росії криється у юридичній легалізації територіальних завоювань та нейтралізації України. Документ передбачає де-факто визнання Сполученими Штатами та іншими сторонами належності Криму, Луганська та Донецька до рф. У Херсоні та Запоріжжі пропонується заморозити конфлікт по лінії зіткнення, що теж означає де-факто визнання контролю над захопленими територіями. Водночас Україна зобов'язується зафіксувати в Конституції відмову від вступу до НАТО, що нівелює одну з головних заявлених причин так званої "сво". Це, а також обмеження чисельності Збройних сил України, забезпечує росії виконання її максимальної військово-політичної програми припинення розширення НАТО.

Найбільшим економічним стимулом для москви є обіцянка повної реінтеграції у світову економіку та скасування санкцій. План передбачає їхнє обговорення та поетапне скасування, а також укладення довгострокового угоди зі США про економічне співробітництво, що охоплює стратегічні сфери, як-от енергетика, інфраструктура, ШІ та видобуток рідкоземельних металів в Арктиці. Кульмінацією є запрошення росії повернутися до G8. Це означає не просто повернення до "стану до 24 лютого 2022 року", а масштабне стратегічне партнерство зі США, що є мрією російських еліт, які прагнуть легітимності та доступу до західних фінансових ринків.

Проте, саме фінансові положення плану викликають найгострішу критику серед російських "патріотичних" та військових кіл і можуть стати причиною його відторгнення. План передбачає використання $100 млрд заморожених російських активів на відновлення України, до яких Європа має додати ще $100 млрд. Решта заморожених російських коштів має бути інвестована у спільний американо-російський фонд. Це розцінюється російськими колами як неприхована контрибуція та "обкрадання до нитки" російських громадян і держави. Різке невдоволення викликає факт, що росія має платити за відновлення України, чия влада, на думку москви, є "злодійською", тоді як Україна не зобов'язана фінансувати відновлення Донбасу. Цей фінансовий аспект, що є прямим покаранням за агресію, суперечить самій ідеології війни як "визвольної" кампанії.

Ще одним критичним пунктом є відсутність гарантій "зміни режиму" та впливу на внутрішню політику України. Російські "яструби" відзначають, що план не містить гарантій припинення "фізичного, культурного, мовного геноциду російського населення" (як вони це називають) і не забезпечує усунення "нацистської" влади. Це свідчить про те, що план, хоча й легалізує територіальні завоювання, не досягає ключової мети російського вторгнення: позбавлення України суб'єктності та права на незалежну внутрішню політику. Це підтверджує, що росія сама може відмовитися від плану, оскільки він не забезпечує повного знищення української державності.

Існує також юридична казуїстика навколо гарантій безпеки. Хоча план формально забороняє вступ України до НАТО, він обіцяє Києву "гарантії США", які, як з'ясувалося, у юридичному тексті перетворюються на м'якіші "запевнення безпеки" (security assurance). Однак навіть ці "запевнення" можуть бути розцінені російськими "патріотами" як фактичне поширення на Україну дії 5 статті НАТО, що нібито повністю нівелює всі жертви так званої "сво".

Прогнози для росії у разі прийняття плану такі: москва отримає стратегічний виграш у вигляді легалізації завоювань та економічної реабілітації, але зіткнеться з гострим внутрішнім конфліктом з ідеологічним та військовим блоком, який вважатиме ці умови ганебною контрибуцією. Більш того, план залишає Україну суверенною та економічно посиленою за рахунок російських коштів, що створює довгостроковий ризик відновлення її військового потенціалу та можливої помсти.

У разі відмови кремля від підписання, що є високо ймовірним через ідеологічну неприйнятність фінансових умов та збереження української суб'єктності, це може призвести до нового витка тиску з боку ініціаторів плану, зокрема Дональда Трампа, який потребує угоди для внутрішньополітичної перемоги.

Це також означатиме продовження війни, хоча російська економіка, за багатьма оцінками, вже у 2026 році може почати втрачати здатність підтримувати цивільний сектор та зіткнеться з потребою скорочувати фінансування силовиків. Таким чином, для росії план Трампа є "виграшем із присмаком поразки", який, незважаючи на привабливість територіальних здобутків, може бути відкинутий через його фінансову та ідеологічну ціну.

Нові російські диверсії в Європі

Сучасна ескалація між російською федерацією та країнами-членами НАТО перейшла від холодної риторики до активної фази гібридної агресії, що поширюється на тилову інфраструктуру Альянсу. Аналіз подій останніх місяців свідчить про те, що Європа, і насамперед Німеччина, готується до прямого військового зіткнення у більш стислі терміни, ніж декларується публічно, а росія, у свою чергу, вже активно тестує "червоні лінії" Заходу.

Публічна риторика лідерів НАТО, як-от заяви глави Міноборони ФРН Бориса Пісторіуса про неминучість війни з рф до 2029 року, оцінюється в російських військово-аналітичних колах як санкціонована інформаційно-психологічна операція (ІПСО). Мета цієї ІПСО подвійна: з одного боку, вона має на меті легітимізувати екстрений перехід економіки Німеччини на військові рейки та обґрунтувати юридичні механізми експропріації заморожених російських активів на користь європейської безпеки.

З іншого боку, термін "2029" розглядається як дезінформація, покликана "приспати пильність москви". Насправді, німецька еліта під керівництвом тандему Мерц-Пісторіус, прагнучи конвертувати економічний потенціал у військово-політичну гегемонію в Європі, орієнтується на створення ударного кулака до 2026–2027 років, що збігається із завершенням поточних контрактів ВПК і термінами мілітаризації. Впровадження терміна Kriegstüchtigkeit ("військова придатність") свідчить про зміну доктрини від пасивного стримування до превентивного підходу, що є прямим індикатором зростаючої готовності Берліна діяти автономно та рішуче.

У відповідь на цю європейську мілітаризацію та формування ударних груп, росія перейшла до активної фази гібридної війни, використовуючи тактику "тестування червоних ліній" проти критично важливої інфраструктури НАТО. Найяскравішим прикладом стала диверсія на залізничній лінії в Мазовецькому воєводстві Польщі, яка є ключовою логістичною артерією для постачання допомоги Україні. Прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск офіційно підтвердив, що вибух, у якому Варшава звинувачує москву, був вчинений громадянами України, які діяли на замовлення росії. Факт того, що підозрювані агенти втекли до Білорусі, на екстрадицію яких Польща звернулася, чітко маркує режим Лукашенка як транзитний коридор та співучасника гібридних операцій рф проти східного флангу НАТО.

Реакція Польщі на цей акт саботажу стала прецедентною і підтверджує перехід НАТО до воєнізованого захисту тилу. З огляду на диверсію була запущена масштабна операція «Шлях» (Droga) за участю Збройних сил. Кульмінацією стало рішення міністра оборони Владислава Косиняка-Камиша направити 10 000 солдатів для постійного захисту критично важливої інфраструктури. Це рішення є прямим визнанням того, що гібридна війна росії вже стала фактом на території НАТО, і блок відповідає прямим залученням військових сил для забезпечення внутрішньої безпеки.

Росія, швидше за все, продовжить стратегію "тестування червоних ліній" через диверсії проти об'єктів енергетики, транспорту та зв'язку в країнах Балтії, Польщі та Румунії. Ці провокації матимуть на меті посіяти хаос, підірвати логістику та оцінити рішучість НАТО до використання 5-ї статті у відповідь на невійськові атаки. У разі успіху цієї стратегії, москва зможе збільшити тиск на європейську політичну єдність.

Ризик прямого військового конфлікту залишається, але зміщується у часі. Хоча москва публічно звинувачує Європу в підготовці до "бліцкригу" в 2026–2027 роках, фінансові та матеріальні ресурси рф після майже чотирьох років повномасштабної війни є обмеженими. Реальне накопичення сил, необхідне для широкомасштабної конвенційної агресії проти НАТО, вимагатиме від росії кількох років для відновлення та переозброєння. Тому найгостріша фаза напруги, ймовірно, припаде на період після 2027 року, коли Європа завершить свій цикл переозброєння, а рф, якщо її економіка витримає, накопичить свій. До цього часу москва, ймовірно, буде використовувати проксі-сили (наприклад, завербованих поляків, білорусів чи українців) для локальних конфліктів, щоб уникнути прямої конфронтації з усією Північноатлантичною коаліцією.

Таким чином, Європа вже вступила у військове протистояння з росією, хоча і на гібридному рівні. Рішення Польщі мобілізувати 10 тисяч солдатів є символом того, що фронтова лінія перемістилася в тил НАТО, а Альянс змушений перейти до воєнізованого захисту цивільної інфраструктури. У найближчі роки ескалація гібридних загроз зростатиме, оскільки це єдина доступна росії тактика для стримування європейської мілітаризації, що набуває загрозливих для кремля масштабів і швидкості.

Втрата активів на Балканах

Угода про продаж контрольного пакета акцій (56,15%), що належить російському "Газпрому" у найбільшій сербській нафтовій компанії НІС (NIS), стала яскравим свідченням того, як санкційний тиск Сполучених Штатів ефективно змушує росію здійснювати стратегічний відступ навіть із ринків її традиційних союзників.

Рішення про продаж частки анонсував міністром енергетики Сербії Дубравка Джедович. Хоча сербська сторона наголошувала на "діловому" та "прозорому" характері переговорів, реальну мотивацію розкрили документи влади США: NIS потрапила під американські санкції в жовтні, і Вашингтон прямо заявив, що санкції будуть скасовані лише за умови повного виходу росії з компанії. Це був класичний приклад вторинних санкцій, що поставив Сербію перед вибором: або продовжувати співпрацю з підсанкційною NIS, ризикуючи власними відносинами зі США, або вимагати від москви відмовитися від контролю.

Вихід "Газпрому" з NIS означає втрату ключового важеля впливу на енергетичний сектор Балкан, який десятиліттями був опорною точкою російської геополітики в регіоні. Примітно, що потенційним покупцем виступає Національна нафтова компанія Абу-Дабі (ОАЕ). Залучення великого гравця з нейтральної країни Перської затоки свідчить про глобальний перерозподіл енергетичних активів, які москва змушена продавати для отримання ліквідних коштів або щоб уникнути їхньої повної заморозки. Для Сербії ця угода, за умови її успішного завершення, може означати послаблення енергетичної залежності від кремля та відновлення стабільності постачання сирої нафти. Умовою продажу, озвученою Белградом, є продовження роботи НПЗ у Панчево та забезпечення нових джерел сировини.

Таким чином, кейс NIS демонструє зростаючу ефективність американських санкцій, які б’ють не лише по фінансових, але й по геополітичних інтересах росії, витісняючи її з ключових ринків, де вона раніше мала монопольний вплив.