Рівно 33 роки тому, 21 серпня 1991-го, вдалося надломити СРСР. Це сталось завдяки 70 особам

Олександр Левченко

Радник міністра з питань тимчасово окупованих територій України. Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

19 серпня 1991 року відбувся державний переворот у москві. Президента СРСР Михайла Горбачова відсторонили від посади. Заколотники, які створили ГКЧП, у москву ввели війська з метою «дати друге дихання СРСР» і припинити процеси демократизації країни.

Єдиний, хто не злякався, був російський президент Борис Єльцин, який зі своїми прибічниками у стінах парламенту рф (Білий дім) очолив опір заколотникам. Війська оточили приміщення парламенту та готувалися до штурму, тому борці проти ГКЧП по радіо звернулися до всіх чоловіків СРСР з проханням, щоб вони прибули на допомогу відстояти демократію. Почувши це, незважаючи на придбані квитки та дві путівки на відпочинок на відомий чорноморський курорт на Кавказі, відправився до москви. Як у історика було розуміння революційної ситуації. Якщо переможуть заколотники, то СРСР міг би ще існувати декілька десятиліть.

Ніхто в Києві не відгукнувся на мою пропозицію їхати до білокам'яної творити історію, та це не стало перешкодою. Наступного дня, 21 серпня, вже був у москві і, виявляється, дуже вчасно. Біля Білого дому майже нікого не залишилося, коли всі дізналися про реальну підготовку штурму російського парламенту. Місце його розташування мені підказав місцевий пенсіонер, який теж одиноко поспішав на допомогу.

Те, що було біля стін парламенту рф, шокувало. Замість великої юрби оборонців там перебувало десь 60-70 осіб і майже всі жінки. До них підійшла допомога від чоловіків 50-ти мільйонної України у вигляді однієї особи та 15-ти мільйонної Москви у вигляді пенсіонера-одинака. Як не сумно, ніхто з чоловіків СРСР на допомогу не прибув, за двома винятками. Тих чоловіків, які були тут 19-20 серпня, наче корова язиком злизала.

По радіо з російського парламенту прозвучала команда зайняти свої позиції, оскільки найближчими хвилинами очікується, що заколотники завдадуть удару. Біля парламенту на боці демократії стояли один танк та один БМП, саме до них попрямували бійці. Не було зрозуміло, які позиції треба займати 70 особам, які живим щитом стояли перед стінами парламенту. Тому вирішили зайти до середини, бо в разі обстрілу на величезній порожній площі перед Білим домом вижити шансів майже ніяких. Проте борці за демократію зачинилися у стінах парламенту та нікого пускати не хотіли. Стало зрозумілим, що за їх задумом всі на вулиці мають залишатися живим щитом для захисту осередку спротиву. Згадавши їх незлим тихим словом, почав міркувати, яким чином вийти з халепи, в якій опинився. Хотілося з цього місця швидше вибратися. Та внутрішньо стало соромно. З України і так прибула дуже скоромна допомога та й та би зникнула. Тут чоловіків СРСР жодного, крім нас двох новоприбулих, та місцеве жіноцтво, яке напрочуд спокійно і без метушні себе поводило. Тож довелося залишитися на місці та чекати скорої розв’язки. Внутрішньо встигнув собі дорікнути, що замість поїздки на море приїхав сюди, мабуть, це був не дуже обдуманий крок. У повітрі зависнула мертва тиша з великою напругою. Минають 5-10-15 хвилин, але нічого не відбувається. За пів години з Білого дому по радіо передають, що група депутатів вилетіла у Крим визволяти Михайла Горбачова. На серці якось відлягло.

Підійшов поруч до позицій, де стояли війська заколотників. Військові виявилися родом з Дніпропетровська, то почав їх агітувати проти антиконституційних дій. Через декілька хвилин стало ясно, що вони самі дуже налякані. З’явилися також людські потреби, як-от поснідати, бо вже час добігав до обіду. В чужому місті, набитому військами, це було зробити непросто. Коли перекусив, по радіо передали, що Горбачова визволили, і він з депутатами повертається до москви. З вулиць війська стали повертатися до казарм.

А я повернувся до Білого дому і був знову шокований. Замість 70 спартанців, а точніше спартанок, я побачив величезний натовп – тисяч 50-60. Люди взялися за руки й оточили приміщення Білого дому, атакувати яке ніхто вже не збирався. Сюди також підігнали безкоштовну їжу, напої перевізні туалети. Після путчу в москві багато років діяла громадська організація «Кольцо», тобто ті, що взялися за руки та «врятували» Білий дім і демократію, періодично збиралися та шанували свою бувальщину захисників. Тоді стало ясно, що в москві більше робити нема чого, треба вертатися додому. Там теж чекали не менш важливі справи – здобуття незалежності України. А наступного дня біля будинку російського парламенту відбувся мітинг на підтримку Єльцина та демократії. На нього вже прийшли півтора мільйони осіб, і цікаво, що чоловіків було дуже багато.

Радянський Союз став розвалюватися на очах, і цьому процесу ще й як допомогли 70 осіб.         

Фото –- бронетехніка у центрі Москви. 19 серпня 1991 року/radiosvoboda.org