Режим лукашенка: від пошуку неблагонадійних українців до дипломатичного терпіння

Тотальної заборони на вільнодумство, масових арештів і розглядів у «судах» шитих білими нитками справ політв’язнів вусатому диктаторові замало. Його силовики почали копати глибше та вишуковувати потенційних ворогів режиму за національною ознакою. Окрім людей із польським корінням чи традиціями, продовжують шукати й тих, хто пов’язаний з Україною.

Так, мінський міський виконавчий комітет розіслав по підлеглих структурних підрозділах запит з вимогою надати інформацію про українців, які там працюють. Ідеться про всіх, хто переїхав у Білорусь - «незалежно від дати».

Відповідну інформацію редакції інформресурсу Reformation надав один із його читачів.

«Прошу сьогодні, до 14:00, надати інформацію про громадян, які працюють у вашій організації як основного працівника, місцем народження яких є Україна, незалежно від дати переїзду до Республіки Білорусь. Форма подання інформації додається. Інформацію подавати в електронному вигляді у форматі WORD, на паперовому носії не треба», - йдеться у розісланому тексті мінського міськвиконкому.

З якою метою збирають такі дані, у листі не уточнили. Проте щось подібне відбувалося минулого року у структурних підрозділах Білоруської залізниці.

«За розпорядженням заступника начальника Білоруської залізниці (щодо організації безпечного забезпечення життєдіяльності підприємств Білоруської залізниці) Козловського Ігоря Анатолійовича, підготовлено списки працівників БЗ, які народилися в Україні. Мета цього заходу невідома», - повідомляв телеграм-канал залізничників у жовтні 2022 року.

Після того таких працівників викликали в обласні управління КДБ та розпитували про родичів в Україні і ставлення до війни.

Якщо історію виявлення українців на залізниці можна пояснити диверсійними діями «рейкових партизанів», які таким чином намагалися перешкодити наступу російської армії з території Білорусі, то дії міськвиконкому наштовхують на іншу думку. Вочевидь, у диктатора лукашенка силовики максимально перестраховуються і прагнуть виявити найменші потенційні загрози для режиму.

Лукашенкові, схоже, дах їде із такою же швидкістю, як і його кремлівському шефу. А білоруська пропаганда намагається не відставати від російської.

Одним із таких прикладів може слугувати сюжет на 1-му каналі білоруського телебачення про роботу українського посольства у Мінську.

У понеділок, 16 січня, відома після серпня 2020 року пропагандистка катерина тихомирова у своїй програмі стверджувала, що українське дипвідомство є «вербувальним центром» для найманців.

Цю історію з розлогим коментарем на своїй сторінці у FB розповів український посол у Мінську Ігор Кизим, який назвав дії білоруської пропаганди «черговим дном».

За його словами, посольство України надіслало ноту протесту до міністерства закордонних справ Білорусі з огляду на брехню, маніпуляції, лицемірство та фантазії у програмі.

«…Чітко видно черговий сплеск антиукраїнської істерії на провідному держканалі білоруського телебачення та пошук так званих «компрометуючих» матеріалів для провокацій проти Посольства та його співробітників. Питання – який сенс у всій цій брехні, маніпуляціях та лицемірстві для білоруської сторони? Я ще можу зрозуміти російський інтерес, але білоруський…», - написв Ігор Кизим.

Про звинувачення з боку офіційного Мінська у підготовці Україною бойовиків український дипломат розповідав ще наприкінці минулого року в інтерв’ю «Європейській правді». На його думку, пропаганда лукашенка робить це «для внутрішнього споживання», щоби тримати в напрузі білоруське суспільство. І тим самим готувати його до протидії можливим загрозам для режиму.

Поки Ігор Кизим дивується діям білоруських пропагандистів, частина українців дратується самим фактом наявності українського посольства в Білорусі (по-суті, окупованій росією і ворожій до України). Їм важко збагнути, навіщо потрібне дипвідомство у країні, чия влада в єдиній зв’язці з путінським режимом завдала та завдає стільки горя Україні. І не має значення, що дипломатичні стосунки між Києвом і Мінськом фактично розірвані: у березні минулого року працівники білоруського посольства покинули Україну, а в Білорусі залишилося лише 5 українських представників дипмісії.

«У нас головне завдання – захист наших громадян, які тим чи іншим шляхом потрапили в Білорусь, у скрутне становище навіть ще до початку бойових дій і того вторгнення, яке відбулося з території Білорусі», - пояснював у згаданому вище інтерв’ю Ігор Кизим.

Звичайно, не допомогою єдиною займаються українські дипломати попри свою мізерну кількість. У тому ж березні минулоріч – коли заговорили гармати, а дипломати замовкли – режим лукашенка звинуватив зо два десятки працівників українського посольства у вигаданому шпигунстві й оприлюднив їхні персональні дані.

Як не дивно, лукашенко поки що терпить присутність українського посла. На Банковій наразі теж не квапляться припиняти роботу українського посольства. Про причини можна лише здогадуватися.

Можливо, лукашенко вважає, що його діяльність під надійним ковпаком спецслужб і не становить загрози. Або ж сторони мають певні вигоди від його роботи, що можуть полягати в обміні інформацією «не для всіх». Як не як, білоруський диктатор, схоже, остаточно потрапив у путінську залежність і фактично перетворив країну на один із західних регіонів російської федерації. Усе нові підписані угоди, що формують так звану союзну державу, та спільні дії з агресором на військовому поприщі залишають йому щораз менше місця для політичних маневрів. Дипломатична ниточка з Києвом дає лукашенкові можливість психологічно відчувати себе регіональним гравцем «на мінімалках».

Та навіть цю нитку хоче розірвати народний депутат України, голова міжфракційного обʼєднання «За демократичну Білорусь» Олексій Гончаренко. Останній зареєстрував петицію на порталі Президента України про необхідність припинення дипломатичних відносин із нелегітимним режимом лукашенка. На цьому, як пише автор ініціативи, він наголошував ще до початку повномасштабного вторгнення.

За добу петиція, що має більше політичне забарвлення, ніж практичне, набрала трохи більше 330 голосів із необхідних 25 тисяч. Часу назбирати необхідну кількість підписантів іще достатньо. Проте за три місяці в умовах такого глобального воєнного конфлікту статися може багато подій. У тому числі тих, що призведуть до неактуальності вищезазначеної ініціативи.
Фото tsn.ua