Про труднощі та ризики від російської мобілізації для ЗСУ

Я бачу, що багато людей радуються мобілізації на Росії. Тому, як вона проходить та як мобілізовані біжать хто куди. Але ми цьому не раді, бо ми бачимо, що то воно є та для чого. Перш за все – це реалізація старої жуковської стратегії завалити супротивника трупами та перемагати величезною кров'ю. Не буду здивований, якщо до якоїсь червоної дати. Наприклад, річниці революції. Ще раз наведу цифри, які я публікував та які викликали обурення диванних істориків: на Київську наступальну операцію позорна сука Ватутін поклав 2 млн. людських життів.

Отже, майже за сторіччя на росії нічого не змінилося, бо там нічого не змінюється у принципі. Й тепер є план завалити нас з усім західним надточним озброєнням м'ясом мобілізованих. Дивіться, як це працює. Ще на початку війни я писав, що наявність людського ресурсу в росії становить проблему, бо вони йтимуть у бій навіть з камінням і палицями. Так, перші дні мобілізації були чудові, та відбувалося усе, як треба. Стадо просто гнали під ніж Залужного. Саме тоді був перфектний час для диверсійних дій проти воєнкоматів. Але час йде, система вдосконалюється, процеси налагоджуються, хаос вщухає. Це означає, що через деякий час до нас поїде деяка частка мобілізованих, які навіть будуть на щось спроможні, навіть будуть у щось одягнені, байдуже, що один зимовий комплект на трьох по черзі, та будуть навіть чимось озброєні, байдуже, що гвинтівкою Мосіна чи берданкою, щось з цього також стрілятиме у наш бік.

Якщо постачання та озброєння проблема, то людський ресурс -не проблема. Після переробки трьохсот тисяч вони наберуть мільйон, коли перероблять перший мільйон, наберуть другий і так далі. Наприкінці підуть люди, які не потребують жодного постачання чи екіпірування, бо вони йдуть вже зараз. Тепер подивімося, що трапляється з ними в нас. Попри те, що багато гине, гинуть не всі. Хтось лишається в живих, пристосовується, розбирається, як можна вижити, починає розуміти, як чинити нам опір. Попри усіх, хто загине, залишаться ті, хто будуть у змозі воювати проти нас. І це негарний момент. Бо це додаткове навантаження на ЗСУ, крім того, це додаткові патрони на відстріл, який може бути вдалим, а може бути й невдалим, а патрони буде потрачено.

Але головне – чим більше вони лишатимуться на фронті невбитими, тим більше вони вдосконалюватимуться та у певний момент уже становитимуть для нас загрозу. Тому не варто ставитися до цієї мобілізації зверхньо та з гумором, бо нічого гуморного тут нема, але є величезна нова проблема для армії, бо їх треба якось переробляти, а масових засобів для цього ми не маємо та не можемо застосовувати, й це означає, що переробка йтиме вручну – це додатковий час і наші втрати.

Не слід недооцінювати мобілізованих. навіть якщо один зі ста зможе щось проти нас. А вони поступово вчаться цьому в бою, то це один додатковий проти нас, якого ще місяць тому тут не було. Тому ми продовжуємо спокійно та чітко робити свою роботу і працювати, як раніше: за нашими принципами й алгоритмами, але усвідомлюючи при цьому, що не все так весело і смішно, як це показують у мемасиках і постиках фб. Не варто недооцінювати ворога. Навіть біомаса здатна організуватися на якомусь примітивному рівні. А настрої закидати шапками призводять до одного – нерозуміння дійсного рівня проблеми. Тому закликаю: дивімося на ситуацію тверезо. Радіти нема чому.

Дмитро Томчук, підприємець, співзасновник проекту бойових дронів Punisher UAV, (сторінка у FB)