Чи нагне путін лукашенка залізти в Україну?   

Рішення Кремля провести псевдореферендуми на окупованих територіях України й оголосити мобілізацію остаточно позбавляють самопроголошеного президента Білорусі олександра лукашенка пасивню підтримувати російську агресії. Тому перед ним постав вибір: відмежуватися від росії, або ж стати цілком на його бік.

«Події останніх днів вказують на те, що кремль більше не збирається миритися з пасивною роллю Білорусі в конфлікті з Україною і спробами отримати підтримку Заходу, - йдеться в аналітичній статті Центру протидії дезінформації (ЦПД) при Раді національної безпеки й оборони України. - Адже втрата Білорусі загрожує путіну серйозними ускладненнями – доведеться або йти з країни, або повноцінно її окупувати, відволікаючи частину сил від війни з Україною».

На думку авторів, путін зробить усе, щоби вичавити з лукашенка по-максимум та заодно звузити поле для маневрів диктатора на міжнародній арені.

У ЦПД не відкидають сценарію, що у кремлі можуть віддати наказ влаштувати для «ябацьки» палацовий переворот чи навіть фізично усунути лукашенка, як він це неодноразово робив зі своїми політичними опонентами.

Ліквідація лукашенка дозволить путіну отримати надійніший контроль над Білоруссю. Адже влада перейде до ради безпеки Білорусі під керівництвом «ключового агента впливу кремля всередині режиму Лукашенка, випускника академії генштабу рф генерал-лейтенанта олександра вольфовича».

Тож, за висновками авторів статті, лукашенко має вибір: або ввійти у конфронтацію з путіним і зробити спробу домовитися з Заходом, або прийняти рішення віддати наказ білоруським військовим наступати на Україну.

Наразі, схоже на те, що білоруський диктатор більше налаштований відкупитися від кремля матеріальними ресурсами. Окрім відданих територій країни для потреб російської армії, лукашенко не пошкодував і військового майна: техніки та боєприпасів. А зараз ще й віддає для рашистів запчастини до техніки й автомобільні шини. Не виключено, що оголошена лукашенком мобілізація економіки країни також працюватиме на задоволення потреб воєнних потреб росії.  

Політичний експерт Євген Магда у розмові з журналістом Білоруського інформаційного центру у вівторок, 4 жовтня, порівняв лукашенка із в’юном, який крутиться на гарячій пательні. «Ябацька» не зраджує своєму стилю та намагається до останнього викручуватися задля свого порятунку.

У ЦПД із посиланням на висновки американського Інституту вивчення війни вважають малоймовірною безпосередню участь Білорусі у війні проти України. Навіть попри те, що формально режим лукашенка віддав країну на потреби росії – Білорусь «залишається союзником рф та плацдармом можливого наступу».

Бажання гауляйтера Білорусі зберегти хоч якісь ознаки самостійності мають декілька складових.

Це не тільки звичка перебувати у найвищому кріслі понад чверть століття, в яке він уже вріс по самісінькі «бульбини». Це ще й боязнь за своє майбутнє – реакція російського суспільства на оголошену путіним мобілізацію з майже мільйоном утікачів за межі рф, бунтами і протестами (хай і кволими), є тому свідченням.

Трішки більше як два роки тому «ябацькові» вдалося погасити кривавими побиттями та розправами протести у своїй країні внаслідок масових протестів. Якою буде реакція суспільства тепер на можливу мобілізацію – напевну відповідь не має навіть «всемогутнє» кдб. Хоча там точно знають, що мінімум відсотків 80 білоруського суспільства та навіть у середовищі військових виступають проти прямої війни з Україною.

Є ще й економічна складова – за даними ЦПД, санкційні кроки Заходу, втрата українського ринку зумовили рецесію в Білорусі. Падіння ВВП країни цього року становитиме щонайменше 10%. Покладатися цілковито на росію не можна, бо у кремлі свої клопоти.

Тим паче, що лукашенко не є аж таким несусвітнім телепнем і добре бачить, що росія втратила свою «другу» армію світу, а тепер вишуковує де тільки можна свіже «м’яcо» й озброєння для утилізації в Україні чергової армії. «Ябацька» явно не хоче розділити «гірку піґулку» швидкої кончини разом із путіним. Але й робити геополітичні вихиляси в обставинах, що тиснуть на нього з усіх боків, йому все важче – так і до конвульсій недалеко. Якщо б не жадоба влади – два роки тому міг би спокійно прийняти вибір білоруського народу та піти на безбідну пенсію. Проте історія не знає умовного способу, тож сьогодення змушує диктатора зробити непростий вибір.