Польща та Україна в пошуках нового імпульсу

Попри кризові явища у міждержавних відносинах, Польща та Україна сьогодні перебувають на найвищому рівні взаємин після 1991 року. Наше спільне завдання сьогодні – знайти опору для розвитку та не втратити спільні напрацювання.

Іще декілька місяців тому я усвідомлював, що попри те, що Польща та Україна створили один із найбільш міцних альянсів у Європі, він був тимчасовим. Медовий місяць лише у кіно триває десятиліттями, тоді як навіть між стратегічними партнерами бувають тертя та суперечки. Недовірливим раджу поглянути на відносини між США та Ізраїлем.

Буквально кілька місяців тому польсько-українські відносини перебували на вершині. Це тішить самолюбство, проте на вершині складно щось будувати. Відтак наше спільне завдання – вивести відносини на певне плато в часі і просторі, нехай з меншою публічною ейфорією. Нам доведеться робити аналіз обопільних претензій, звісно, після завершення парламентської кампанії у Польщі, але дуже бажано – до старту президентських перегонів у наших сусідів. Час для роботи над помилками та відвертої розмови, безумовно, є, просто треба розуміти, що вона розпочнеться не 16 жовтня 2023 року.

Нагадаю, що Польща з 1991 року встигла побувати для України адвокатом, екзаменатором з історії, донором досвіду перетворень, гостинним другом для біженців. Тому сьогодні наше спільне завдання – сформувати адекватні умови для діалогу двох країн на максимально тривалий час. Це партнерство спільних інтересів, яке не всім до смаку, будьмо відвертими.

Вважаю, що зернова криза – не лише випробування наших відносин на міцність, але і предметний урок з євроінтеграції для України. Це холодний душ, який може бути неприємним, але має бути корисним. Це свідчення доцільності вести діалог і бути максимально передбачуваним для партнера. Разом із тим складно уявити, що хоча б одна вантажівка чи вагон із зерном перетнули польсько-український кордон, не знаючи кінцевої мети призначення. Тому якщо ми говоримо про співпрацю у цій сфері, то потрібно не лише модернізувати балтійські порти, але і об’єднувати зусилля для просування українського зерна на глобальному Півдні.

Широкомасштабна агресія Росії проти України виступила каталізатором польсько-української співпраці. Ніде правди діти: Польща думає про власну безпеку нині набагато активніше, ніж декілька років тому. Проте ми маємо не лише дякувати за надану потужну допомогу (Польща передала понад 300 танків, 14 літаків МіГ-29, САУ Krab та іншу техніку), але і створювати кооперацію у різних сферах, зокрема, спільну ракетну програму: Україна має науковий потенціал, Польща – необхідні ресурси. Така програма може стати ракетоносієм, що виведе двосторонні польсько-українські відносини на якісно інший рівень.

Сьогодні польський бізнес шукає можливості для отримання преференцій у справі майбутньої відбудови України. Тамтешні компанії небезпідставно претендують на особливий статус, адже Польща надала Україні допомогу на 7 мільярдів євро. У Варшаві не лише з політичних причин припускають, що їх можуть обійти на повороті більш потужні бізнес-структури зі США та Старої Європи. Очевидно, потрібні нелінійні кроки, наприклад, ефективна співпраця в енергетичній сфері. Серед пріоритетів – будівництво інтерконнектора між польською та українською газотранспортними системами у контексті запуску газопроводу Baltic Pipe. Ще один можливий варіант для спільних дій – видобуток уранової руди в Україні та взаємодія у виробництві пального для АЕС, які за декілька років постануть у Польщі.

Масовий виїзд до Польщі українських мігрантів став фактором покращення відносин між нашими народами, відтак слово «Солідарність» звучить не лише в історичному контексті, але й надалі пишеться великими літерами. І нехай українські громадяни не завжди затримуються у Польщі, віддаючи перевагу іншим країнам ЄС. Ніде правди діти – із кращим соціальним забезпеченням. Та й ставлення до українців у Польщі не буде залишатися однаково позитивним завжди. Проте гасло «Слава Україні» вже понад рік не лякає поляків. Це маленька революція нашої свідомості, чи не так? Посилення українського сегменту у населенні Польщі, на мою думку, не загроза, а можливість для більш ефективної соціальної політики.

Історія залишається фактором можливих конфліктних ситуацій між поляками та українцями. Причина у різній ролі історичної пам’яті у формуванні суспільного дискурсу наших країн на рівні пересічних громадян, різних темпах усвідомлення власного та й спільного історичного минулого. Якщо поляки у цьому питанні – аспіранти, то українці – хіба що школярі, до того ж не завжди спраглі до знань. У чутливому питанні ексгумації жертв Волині є ще одне протиріччя. Для католицької традиції важливо, хто постане перед Господом. Україна надто довго була у складі СРСР, щоби з’ясувати точно кількість жертв Голодомору чи Другої світової війни. Тому діалог у цьому питанні має бути обережним і виваженим.

Як ставляться до польсько-українського альянсу в Європі? Думаю, він подобається далеко не всім. Сильні мало кому подобаються. Тут і амбіції Польщі, і її статус одного з провідних союзників США. Україна є очевидним резервом посилення позицій Польщі, а російсько-українська війна навчила всіх бити по резервах. Але наш альянс потребує нового імпульсу, адже зараз українці воюють за нашу та вашу безпеку, відчуваючи підтримку поляків. Новий рівень відносин має спиратися на створення спільного майбутнього Польщі й України.

Такий новим компонентом, цементуючим двосторонні відносини, має стати новий прометеїзм, спрямований на розхитування та подальший демонтаж Російської імперії, яку чомусь називають Російською Федерацією. Впевнений, що у Києві та Варшаві, Кракові та Львові достатньо людей, які не лише усвідомлюють потребу формування цього руху, але і можуть наповнити його ідеологічно і практично. Росія все ще не є слабкою, вона наш спільний ворог, і ми маємо діяти проти неї разом, відстоюючи цього разу наше і ваше майбутнє.

Євген Магда, Інститут світової політики, експерт iSANS