Після поразки росіян в Україні у білорусів з'явиться шанс, але до нього треба бути готовим, - Вадим Кабанчук

Розмову із заступником командира білоруського полку ЗСУ ім. Кастуся Калиновського Вадимом Кабанчуком Білоруський інформаційний центр у Львові розпочав зі згадки про його двоюрідного брата Сергія. Нещодавно  режим лукашенка засудив його до трьох років неволі. Як покласти край терору і страху, які панують сьогодні в Білорусі? Вадим вважає, що після того, як російська армія зазнає краху в Україні, у білорусів з’явиться вікно можливостей. Але до цього треба підготуватися: слід створити єдиний національно-визвольний рух, де калиновці будуть мілітарною ланкою.  

– У квітні цього року суд у Мінську за надуманим звинуваченням засудив до 3 років звичайного режиму вашого 34-річного двоюрідного брата Сергія Франчука. Чи ви були близькі з братом і яка була ваша реакція, коли ви про це довідались?

– Брат є брат. Я не скажу, що останнім часом ми з ним часто бачилися, бо я з 2014 року перебуваю в Україні. А він жив у Білорусі. Й у мене до нього абсолютно щире ставлення, як до свого брата, і довідатися про його арешт, звісно, мені було неприємно.

Також я розумів, що та доля, яка спіткала тисячі громадян Білорусі після 2020 року, котрі перебувають у концтаборах лукашенка, вона і до нього добралася.

Також треба розуміти, що в Сергія, як і у мене, завжди була активна громадянська позиція. 

– Чи є у вас у Білорусі інші родичі та, на вашу думку, чи не загрожує їм також небезпека стати в’язнями режиму лукашенка.  

– Дивіться, в Білорусі можуть посадити будь-кого та будь-коли. Коли є політична доцільність, вони можуть вам інкримінувати будь-що. Як каже наш незаконно обраний: «іногда нє до законов». 

Воднораз я не буду стверджувати, що Сергія засудили через те, що я воюю в лавах ЗСУ. Адже Сергій і сам був вельми критично налаштований до влади, яка сьогодні є в Білорусі. До того ж він був не диванним критиком, а багато робив, щоби покінчити з режимом лукашенка.

У мене ще є родичі в Білорусі, але рідний брат із родиною та мама – вони виїхали із країни, а тата вже немає. Якби мої найближчі родичі цього не зробили, то вони вже давно би сиділи.

– Вибачте за це запитання, але за певний час після арешту Сергія з’явилося відео, де він не визнає, що в Україні відбувається війна, і засуджує вашу участь у ЗСУ.  В Білорусі у тюрмах катують людей?

– Саме так. В Білорусі повернулися сталінськи часи, коли батьків змушують відмовлятися від своїх дітей і навпаки. У нас в підрозділі Кастуся Калиновського є такі приклади. У нас загинули хлопці, а режим лукашенка змусив їхніх батьків публічно від них відмовитися. Зрозуміло, що жодна психічно здорова людина такого ніколи не вчинить, особливо коли йдеться про батьків.    

– Наскільки ця ситуація є типовою, коли бійці полку Кастуся Калиновського мають у своїх думках щораз перейматись за долю своїх рідних у Білорусі?

 – Абсолютно типова. Саме тому більшість наших бійців приховують свої обличчя. Бо вони переживають за своїх батьків і родичів. А якщо хтось десь засвітився, а його рідні ще не виїхали з Білорусі, то щодо них одразу розпочинають репресії.

– Деколи лунає таке припущення, що під тиском санкцій лукашенко може піти на звільнення політв’язнів. Чи ви у це вірите?

– Ні, я в це не вірю. Це повна маячня. Треба розуміти, що такі режими, які створили лукашенко чи путін, ніколи не повалити жодними санкціями. Щоби цього досягнути, має бути комплекс заходів і повна блокада, і бажано, як під час війни з Німеччиною, щоби війська союзників стояли скрізь на звільнених територіях.

– Чи має якісь важелі білоруська опозиція, щоби полегшити долю політв’язнів у Білорусі?

– У Білорусі сьогодні розв’язано страшний терор, там садять людей за лайки, коменти в соцмережах. Якщо у когось перед очима постають багатотисячні протести 2020 року, то про це наразі можна забути, найближчим часом це не повториться. У регіоні розпочалася велика війна, ставки дуже високі, тому тотальний контроль і терор.

Навіть якщо спалахне якийсь протест, то він буде дуже швидко і жорстоко придушений. Щоби було більш зрозуміло українцям, наведу такий приклад. Пам’ятаєте, як у перші дні, коли росіяни окупували Херсонську та Запорізьку області, люди в окупованих містах виходили на демонстрації, але окупанти дуже швидко та безжалісно відреагували. Те саме  буде і в Білорусі, якби там нині щось таке розпочалося.

– У білоруській опозиції є різні центри впливу. Звідси запитання, як полк імені Кастуся Калиновського вибудовує свої стосунки з білоруської опозицією?  

– У нас немає претензій до прізвищ, окрім тих, хто сповідує відверто проросійські погляди. Але ми кажемо, що спершу треба спільно розв’язати стратегічне завдання – визволення Білорусі. А вже потім у країні можуть бути вільні вибори, екологічні суперечки, гендерний баланс та інші теми, які політики порушують на своїх конференціях та зібраннях. Але говорити про такі речі нині, коли у країні стоїть угруповання «Вагнер» та російські «Іскандери», це, як кажуть в Україні, не на часі. Тому передовсім створюємо національно-визвольний рух, і полк Калиновського стає силовою ланкою цього руху, і ми спільно визволяємо Білорусь. Уже потім розбігаємося по політичних партіях і запускаємо у країні нормальний парламентський політичний процес. 

І тут у нас із ними розходження. Бо вони далі продовжують мислити в контексті подій 2020 року, говорять про виборчий процес. А ми кажемо, що про це вже можна забути, в регіоні війна, з Білорусі стріляли ракетами, і ми не знаємо, що буде далі, натомість чуємо заяви про розміщення у країні тактичної ядерної зброї…

– Визволення Білорусі можливе лише військовим шляхом?

– Очевидно, що так. Бо такі режими не повалити ні шляхом виборів, ні за допомогою санкцій. У нас є варіанти, скажімо, дочекатись смерті диктатора… Але ми, повторюю, наполягаємо на тому, що обов’язково потрібна своя національно-визвольна сила, складовою частиною якої буде мілітарна ланка. Сьогодні ми військовослужбовці ЗСУ, ми виконуємо накази і про якийсь самостійний похід в Білорусь і мови бути не може. Але коли ми звільнемося, то, як громадяни Білорусі, ми маємо право боротись за територіальну цілісність своєї країни, проти її окупації. Це наше право записано в Конституції Білорусі.    

Білоруси вперше за сто років готують свою мілітарну силу, яка є білоруською по духу. Бо ця пострадянська білоруська армія, вона не є національною по своїй сутності. Вони жодного пострілу не зробили, коли нас окупували росіяни. Ця армія допомагала лукашенкові придушувати протести у 2020 році. Ми знаємо про настрої в армії, вони не хочуть воювати проти України, вони проти того, щоб використовувати армійські підрозділи для придушення протестів у країні, але вони нічого не зробили для того, щоби покласти край тому свавіллю, яке сьогодні чиниться в Білорусі. Я не бачу для них жодного виправдання. Говорити, що, мовляв, ми просто виконували накази, - це вже не виправдання. Така моя позиція.

– Які сьогодні почування панують у полку Калиновського?  

– Ми сподіваємося на успіх України та самі намагаємося вносити свою посильну лепту у цю справу. Ми пов’язуємо деокупацію та визволення Білорусі з розгромом військ російської федерації в Україні. Щоб їм стало не до України і не до Білорусі. Тоді у нас з’явиться вікно можливостей.

Загалом настрій нормальний, бойовий, ми воюємо і твердо віримо в перемогу України. 

– Ви вже тривалий час перебуваєте в Україні. На вашу думку, яка різниця між білорусами й українцями, якщо говорити про національні характери?

– Білорусів важко на щось підняти, і я був здивований, коли побачив, як багато білорусів вийшло на протести у 2020 році. Натомість українці вони більш моторні, більш швидкі на підйом, більш ризиковані, щоби не сказати авантюрні у доброму сенсі. З українцями класно майданити та воювати. Українці – південніший народ, і у вас більш гарячий темперамент. Білоруси більш спокійні люди. Як казав мій один побратим, білоруси – це добрі солдати в обороні. В історії є чимало прикладів, коли білоруси показували хоробрість і військову майстерність. Це і Сині Води, і Грюнвальд, і битва під Оршею. І у всіх цих битвах поруч з білорусами бились українці.

– Можливо вам це питання вже ставили, але все ж таки, якби у вас була змога звернутись до білоруського народу, що би ви сказали?  

– Я сказав би, щоб люди не втрачали надію, що час визволення рано чи пізно настане. Головне – бути до цього морально готовим, бо ні полку Калиновського, ні тисяч інших добровольців не вистачить, щоби визволити всю Білорусь. Нам потрібна допомога всього суспільства, всього білоруського народу. 2020 рік показав, що наші люди не хочуть жити ні під диктатурою, ні в митному союзі. Білоруси – це вільний європейський народ, і ми рано чи пізно посядемо своє почесне місце серед європейських націй.

– Дякуємо за інтерв’ю.

Розмову вів Віктор Шаповал