Підтримка Китаю дозволяє Росії нарощувати гіперзвуковий ядерний арсенал

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

Росія за підтримки Китаю нарощує виробництво гіперзвукових ракет із ядерними боєзарядами, обходячи західні санкції та посилюючи тиск на США і їхніх союзників. Паралельно Москва розширює військову присутність за межами Європи — зокрема через постачання авіації та ударних безпілотників Ефіопії, що підсилює її автономні силові можливості та ускладнює американський вплив у стратегічно важливому регіоні Африканського Рогу.

Отже, РФ залучила китайську промислову та технологічну підтримку для нарощування арсеналу гіперзвукових ракет, здатних нести ядерні боєзаряди. Зокрема, йдеться про ракету «Орешник», яку Москва позиціонує як таку, що не піддається перехопленню. У такий спосіб Росія здійснює тиск на США та їх європейських союзників. Завдання удару ракетою «Орешник» по Україні 8 січня 2026 року продемонструвало готовність РФ щодо застосування гіперзвукових ракет.

Для виробництва гіперзвукових ракет Москва отримала китайський високоточний CNC-верстат карусельного типу, критично важливий для обробки корпусів ракет і двигунів з надвисокими вимогами до точності. Цей верстат було виявлено на Воткінському заводі. Таким чином, КНР забезпечує можливість серійного виробництва гіперзвукових ракет, шляхом постачання мікрочипів, машинних інструментів, підшипників, п’єзоелектричних кристалів та вимірювального обладнання, без яких російська оборонна промисловість не здатна масштабувати випуск.

На цей момент КНР здійснила поставки до РФ відповідної мікроелектроніки на суму $4,9 млрд. та машинних інструментів на понад $3,1 млрд. Постачання Китаєм необхідного обладнання і складових для виробництва ракетної техніки дозволяє Росії обходити санкції США та союзників. Загроза для США полягає у поєднанні технологічної, військової та психологічної ескалації з боку РФ. Зростання російського ядерного ракетного потенціалу призводить до підриву існуючих систем стримування та раннього попередження, послаблення довіри до гарантій безпеки, які надають Сполучені Штати партнерам.

Росія, після початку повномасштабної війни проти України, зробила ставку на стратегічні системи, як інструмент тиску на Захід. Гіперзвукова зброя стала центральним елементом цієї доктрини. Водночас, санкції суттєво обмежили доступ РФ до західних технологій. Китай заповнив цю прогалину системно і масштабно. Пекін є ключовим джерелом критичних промислових ресурсів, а російська оборонна промисловість традиційно слабка у сфері високоточного машинобудування.

Важливо, що Китай не просто постачає комплектуючі, а й фактично інтегрує Росію у власну виробничу екосистему, чим зменшує ефективність санкційного режиму США.

Паралельно Москва розміщує нові ракетні системи у Білорусі, наближаючи їх до кордонів НАТО. Все це підвищує ризики ескалації та скорочує час реагування. Китай офіційно зберігає риторику нейтралітету. Проте економічні дані свідчать про його глибоку залученість у військове відновлення РФ. Фактично формується континентальний військово-технологічний тандем, а США стикається з появою нового виклику у ядерній сфері.

Росія є головним розробником, інтегратором і оператором гіперзвукових ядерних систем. Вона визначає доктрину, цілі та сценарії застосування. Китай не замінює РФ, а підсилює її промислову спроможність. Тобто загроза для США і світу є саме російською за змістом і китайською за ресурсами. КНР здійснює постачання того, що Росія не може виробляти самостійно у потрібних обсягах, а саме CNC-верстати, мікроелектроніку, підшипники та вимірювальні системи. Без цих компонентів серійне виробництво гіперзвукових ракет неможливе, тому це пряма матеріальна підтримка ядерного потенціалу РФ.

Китай фактично нівелює західний експортний контроль. Москва отримує доступ до заборонених товарів через прямі поставки та реекспорт. У такий спосіб підривається ключовий інструмент тиску США. У перспективі санкції перестають бути стримуючим фактором.

Гіперзвукові ракети типу «Орешник», вироблені за допомогою КНР, скорочують час попередження і ускладнюють перехоплення, що знижує ефективність американських систем протиракетної оборони. Так Росія отримує асиметричну перевагу. США змушені вкладати значно більше ресурсів у відповідь аби зберігати паритет. Москва використовує гіперзвукову зброю не лише у військовому, а й у політичному вимірі.

Демонстрація «невразливих» систем підсилює ядерний шантаж Заходу та США зокрема. Китайська підтримка робить цей шантаж більш переконливим і підриває стратегічну стабільність у світі. Незважаючи на відсутність формального союзу, практична взаємодія РФ і КНР має всі такі ознаки. Китайська економіка працює на відновлення російського ВПК.

Фактично створено нову модель кооперації проти США, яка важче піддається стримуванню. Загроза з боку РФ не обмежується війною проти України. За підтримки КНР відбувається системне відновлення і модернізація ядерного потенціалу Росії. Для США це стратегічний виклик на десятиліття вперед.

Водночас поставка Росією Ефіопії літака Як-130 і ударного БПЛА Orion дає Аддіс-Абебі додаткову ударну та розвідувальну спроможність без політичних умов, які зазвичай супроводжують західну військову підтримку. Для США це ускладнює управління ризиками на Африканському Розі: важлива для регіональної стабільності країна отримує інструменти сили, але менше залежить від американських каналів взаємодії, контролю та стримування.

Як-130 може закривати частину задач легкої авіації, а Orion додає можливості розвідки та застосування точкових ударів, що підвищує автономність силових рішень Ефіопії від Сполучених Штатів. Окремий ризик у тому, що Orion виходить на експорт і тим самим Росія розширює географію розповсюдження своїх бойових технологій.

На тлі вже наявних у Ефіопії турецьких, іранських і китайських безпілотних платформ російська система посилює «мікс постачальників» і знижує ефективність зовнішнього тиску через обмеження поставок або сервісу. Далі формується довга прив’язка до РФ через підготовку персоналу, техобслуговування, боєприпаси та запчастини, тобто не разова угода, а інфраструктура впливу.

Африканський Ріг залишається зоною високої конкуренції зовнішніх гравців, де військово-технічна співпраця швидко перетворюється на політичний вплив. Для США цей регіон важливий не лише через безпекові маршрути та близькість до Червоного моря, а й через необхідність утримувати партнерів у прогнозованій рамці, де застосування сили не підриває регіональну стабільність. Будь-яке посилення автономних військових спроможностей місцевих держав автоматично зменшує роль дипломатичних і координаційних механізмів, на які традиційно спирається Вашингтон.

Росія діє в цій логіці системно, використовуючи постачання озброєнь як точку входу до ширшої системи впливу. Йдеться не лише про продаж платформ, а про формування довгострокових зв’язків через навчання кадрів, стандарти експлуатації, сервіс і залежність від технологічних рішень російського походження. У такій моделі країна отримувач поступово вбудовується в альтернативну безпекову систему, де американські інструменти стримування, моніторингу та умовності працюють слабше або взагалі не працюють. Це змінює баланс сил у регіоні не різко, але стійко, і саме така повільна трансформація є найбільш проблемною для інтересів США.

Передача сучасних авіаційних і безпілотних систем Ефіопії змінює баланс рішень у її силовому блоці на користь швидкого застосування сили. Це зменшує роль зовнішніх консультацій і стримувальних механізмів, на які раніше могли впливати США. Коли ключовий регіональний гравець отримує розвідку і удари «під ключ», політичний простір для запобігання ескалаціям різко звужується.

Американська дипломатія втрачає час на реакцію і важелі корекції. У результаті підвищується ризик односторонніх рішень із регіональними наслідками. Експорт ударного БПЛА російського виробництва створює прецедент нормалізації таких систем у Африці поза західними правилами. Коли бойові платформи поширюються без умов, зникає стимул дотримуватися політичних зобов’язань. Регіон отримує сигнал, що доступ до високотехнологічної сили можливий без міжнародної відповідальності. Оскільки Ефіопія закуповує зброю у багатьох різних постачальників, будь-який зовнішній тиск через обмеження поставок або сервісу стає малоефективним.

Додавання російських систем ускладнює координацію та моніторинг, які використовуються для управління ризиками. У такому середовищі важче відстежувати стандарти експлуатації та обмін досвідом. Це створює «сірі зони», де рішення ухвалюються без зовнішньої перевірки. Посилення російської присутності в секторі безпеки Африканського Рогу розширює поле для політичного торгу за рахунок американських інтересів. Москва отримує додаткові аргументи в регіональних переговорах, використовуючи військову співпрацю як важіль. Зростає ризик, що безпекові рішення в регіоні ухвалюватимуться з огляду на російські інтереси.

Фото - путін і Сі Цзіньпін/gettyimages.com