Олександр Дмитрук: Ми або реформуємо податкову систему, або втратимо країну!

У той час, як Україна воює за своє виживання і майбутнє, економіка країни тримається на волонтерах, донатах і хаотичному адмініструванні податків. Водночас за лаштунками офіційних заяв точиться робота над реформою податкової системи — однієї з найскладніших і найбільш зарегульованих у  Європі. Ми поспілкувалися з головою Житомирського осередку ГО «Захист Держави», головою бюджетної комісії Житомирської обласної ради, підприємцем  Олександром Дмитруком – одним із учасників експертної панелі з розробки нової податкової моделі, яка нещодавно зібралася в Києві на базі Державної податкової служби. Його погляд — різкий, місцями безкомпромісний.

Олександр Дмитрук говорить не тільки про радикальну необхідність змін у сфері оподаткування, а й про хибну логіку управління державними ресурсами, про бюрократичну інертність, про марнотратство під час війни і про те, як можна й потрібно змінити ситуацію вже тепер, починаючи з ефективного управління комунальним майном та закінчуючи реальною модернізацією бюджетної системи.

Водночас це інтерв’ю — не лише про податки. Це розмова про національну відповідальність, ресурсний потенціал, про вибір між деклараціями та діями. І, зрештою, про майбутнє України, яке прямо залежить від рішень, що приймаються сьогодні.

– Я добре пам’ятаю ваші аналітичні матеріали про податкову систему України — вони були дуже якісні. Наскільки я вловив суть, то  щоб досягти економічного процвітання, Україні потрібно радикально змінити податкову систему. Без перебільшення — радикально. Тому що нині вона в гіршому стані, ніж у Гондурасі, одній з найбідніших країн Центральної Америки.

– У розробці нової податкової системи України брали і беруть участь провідні фахівці з усього світу. Запрошено найкращий експертів. Власне, я теж брав участь у панельній дискусії експертів і маю намір працювати далі в цьому напрямку. 

Головне питання – чому не працює наша модель оподаткування? Коротка відповідь така. Національне податкове законодавство складається з 1500–2000 сторінок, воно змінювалося тисячі разів, а в теперішній час нестабільності взагалі працює на збиток державі. Тобто вона оминає величезні податкові процеси, які ніде не документуються.

– Як оцінити фінансовий обсяг сірого сектору?

- Він насправді колосальний, якщо говорити про несплачені податки – це приблизно 6 трильйонів у бюджетному вимирі.

Держава за теперішньої системи оподаткування, по суті, часто-густо взагалі збирає нуль процентів податків. А фірми, які обслуговують так звані площадки з продажу податкового кредиту та інші організації, які це все обслуговують, мають 10 відсотків. Якщо не прибрати цей механізм, то держава остаточно стане банкрутом. Уявіть, що ПДВ чи податок з обороту це 1-2% або ж ми повністю не отримуємо ПДВ — це мінус ті ж самі трильйони. І тоді бюджет узагалі неможливо звести.

Я повторюю: гроші — це основа всього. Але сьогодні в державі цього не усвідомлюють, або ж роблять вигляд, що нічого не помічають. Очевидно, декому  це вигідно.

Власник великого бізнесу має будувати систему так, щоб його працівник міг отримати все необхідне: гідну зарплату, медичну допомогу, дороги, страхування. І все це — в рамках прозорої збалансованої податкової системи.

А в нас в Україні сьогодні пенсія становить близько 100 доларів. Це сором.

Коли я голосував на виборах за Ющенка, то чекав на зміни. Я сподівався, що отримаємо іншу державну систему — не ту, де працює понад 300 тисяч чиновників, де міністерства та департаменти просто існують без реальної ефективності. Аграрний департамент, наприклад, сам себе моделює, сам собі існує. Це не життєздатна система.

У Європі ж найголовніше — це навіть не фінанси, а норми і стандарти. І податкова система там працює дуже чітко, все інтегровано в єдину цифрову мережу. У нас цього немає. Ми досі у хвості світового рейтингу з точки зору інвестиційного клімату.

Власне, сьогодні великий бізнес в Україні — це передусім олігархічні структури, енергетичні монополії. Ви уявляєте, які там гроші ходять? Я сам аналізував закупівлі в енергетиці: іноді ціна в 6 разів вища за ринкову. Це ж все за рахунок держбюджету! І конкретні люди заробляли надприбутки на закупівлях того ж  «Енергоатому».

– Як діяти, щоб цю хибну практику переламати?

– Є три базові речі, які наша держава має зробити насамперед, коли говорити про державну економічну політику: 1. Змінити податкову систему. 2. Змінити модель управління державою. 3. Навести лад у державних закупівлях.

От візьмімо систему держзакупівель «Прозоро». Необхідно відмовитися від практики “ігри з тендерами”, бо у нас усе робиться "під замовника". Наведу приклад. Фінансуємо лікарню. Вони оголошують тендери на 100 млн на рік. Так, на прибирання літніх майданчиків, обрізку кущів тощо – 16 мільйонів! А ще кейтеринг – це ще 25 мільйонів! А також  закупівля ліків. У нас війна, а ми витрачаємо такі гроші на закупівлю речей та послуг, які ми могли б самі виробляти.

– А як ви прокоментуєте той факт, що в умовах війни місцева влада виділяє гроші на посадку квітів і ремонт тротуарів у прифронтових територіях?

– Це дуже сумно. Мені розповідали про Покровськ. Там теж посадка квітів під час бойових дій. У той же час ми не можемо зібрати кошти на базову медичну допомогу нашої 47-ї бригади «Магура».

Але ось і протилежний приклад. Є волонтер, який зібрав і передав 3 тисячі дронів. Причому робив це швидко, ефективно, дрони на оптоволоконі з довжиною до 25 км.

А ще у нас багато майна, яке просто потрібно продати, практично в кожній області таке є. Держава чи територіальна громада  має майно — часто нерухомість у центрі міста, яке ефективно не використовується чи здається в оренду. Таке майно слід продати, і 90% виторгу направити на закупку необхідних речей для ЗСУ, а 10%, можливо, залишити на якісь обласні лікарні чи інші проблемні сфери.

Наприклад, у нас в Житомирі  є шикарний готель, сто метрів від міської ради. А даху в ньому вже немає. Для чого це тримати? Наприклад, в Празі міська рада не володіє готелями чи холодильними комплексами.

Ми маємо продати усе непрофільне майно — готелі, бази, колишні санаторії, склади. У нас навіть холодильні склади займають гектари землі в центрі міста. Для чого? Чому вони не продаються, а гроші не йдуть на армію або в громаду?

Комунальна система — це той ресурс, який може дати нам шанс вижити. І ці гроші мають піти на оборону, лікарні, госпіталі, будівництво критичної інфраструктури.

Але також є  об’єкти, які варто зберегти. Наприклад, дитячі садочки, хоспіси, філармонії. Але більшість активів слід продавати у приватні руки, щоб була змога інвестувати і модернізувати.

Нам слід закінчити  реформу в управлінні комунальним майном. І приклади для цього є — в США, Німеччині, Чехії. І якщо держава цього не зробить, то ми втратимо і це майно, і час.

– Якою ви бачите Україну через 5–10 років, якщо почати впроваджувати ці зміни вже сьогодні?

– Я бачу країну, яка не боїться ухвалювати непопулярні, але стратегічно правильні рішення. Країну, яка використовує свої ресурси ефективно, прозоро і на користь людей, а не окремих груп. Де податки — не тягар, а інструмент розвитку. Де комунальна власність — це не мертвий баласт, а джерело модернізації й безпеки. Де війна не стала виправданням бездіяльності, а навпаки — поштовхом до очищення, переосмислення і зростання.

Це можливо. Але тільки якщо ми перестанемо мовчати, боятися і миритися з абсурдом. Якщо будемо вимагати прозорості, відповідальності і ефективності — не тільки від держави, а й від самих себе.

Ми живемо в час, коли кожна дія має значення. А бездіяльність — ціну, яку платимо всі разом. І питання не в тому, чи можемо ми змінити систему. Питання в тому, чи встигнемо її змінити до того, як вона остаточно зламає нас.

– Дякуємо за розмову!

Розмову вів Юрій Кміть.

Головна світлина - голова ГО «Західний інформаційний фронт» Юрій Кміть та голова Житомирського осередку ГО «Захист Держави», голова бюджетної комісії Житомирської обласної ради  Олександр Дмитрук / ЗІФ