Іранська пожежа надійно наповнює російський бюджет, - огляд політики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

росія може достроково припинити постачання газу до Європи, використовуючи енергетику як інструмент політичного тиску. На тлі загострення ситуації на Близькому Сході та перебоїв із постачанням зрідженого газу путін  намагається посилити вплив на європейські країни, створюючи ризик нової енергетичної кризи та намагаючись послабити підтримку України - в рамках Програми російських і білоруських студій експерти  Антон Оксентюк, Михайло Сінаюк та Ярослав Чорногор представляють новий щотижневий #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Продовження політичних «чисток». Новий арешт ексзаступника Сєргєя Шойгу

За останній тиждень в росії відбулась нова важлива внутрішньополітична подія – арешт слідчим комітетом рф Руслана Цалікова, колишнього першого заступника міністра оборони часів Шойгу, який був одним із його найближчих соратників. Причиною арешту стала вже стандартна корупція – отримання хабарів, а також розтрата та легалізація бюджетних коштів. Таким чином ми спостерігаємо неочікуване продовження масштабних чисток в міноборони рф, які відбулися у квітні-травні 2024 року, та які призвели до відставки Сєргєя Шойгу з поста міністра, на додачу до політичного знищення майже усього його близького кола.

Сам екс-міністр з того часу хоча й втратив більшу частину свого політичного впливу, але за останній рік все ще продовжував бути суттєвою частиною російської політичної системи. Наприклад, він продовжував бути основним представником рф у різних контактах з КНДР, а у листопаді 2025 року Шойгу знову почав говорити про свою давню ідею так званої “сибірізації” росії – переорієнтації рф на економічний розвиток Сибіру, разом із побудовою там нових великих міст. Складалося враження, що Шойгу зміг домовитися з путіним щодо власної політичної позиції в країні.

Саме тому факт арешту настільки близької до Шойгу особи як Цаліков повністю нівелює дану думку та означає, що екс-міністр оборони знову перебуває під постійним політичним тиском. Наразі не відома конкретна причина такого рішення з боку кремля. Адже якщо «чистки» 2024 року були цілком зумовлені тотальною дискредитацією роботи міністерства оборони рф в умовах російсько-української війни, то на сьогодні Шойгу фактично не впливає ні на які суттєві внутрішні процеси, формально перебуваючи на політичній пенсії у раді безпеки рф. Разом із цим потенційною причиною такого рішення може бути звичайний сигнал путіна різним представникам російської еліти – в росії немає недоторканних, і будь-яка нелояльність чи дії, які йдуть у розріз наказів путіна матимуть для російських чиновників наслідки, незалежно від їхнього статусу. У нашому випадку мова йде про провали у війні. В цілому ж саме подібна російська внутрішньополітична конфігурація продовжує бути основною з моменту невдалої спроби бунту Пригожина.

Москва погрожує Європі повністю припинити постачання газу

На початку березня 2026 року світова архітектура енергетичної безпеки опинилася в епіцентрі «ідеального шторму», спровокованого масштабною ескалацією на Близькому Сході. На тлі фізичної блокади Ормузької протоки та паралічу поставок катарського зрідженого газу (СПГ), путін перейшов до реалізації стратегії «енергетичного удару» по Європі.

Його доручення уряду пропрацювати питання негайного припинення поставок газу в ЄС, не чекаючи на офіційне ембарго 2027 року, є не просто економічним маневром, а спробою прямого геополітичного диктату.

У момент, коли європейські біржові котирування злетіли вище 600 доларів за тисячу кубометрів, кремль свідомо трансформував енергетичну кризу в інструмент тотального тиску на політичне керівництво та громадську думку європейських країн. Путін розраховує, що штучне створення критичного дефіциту палива в умовах близькосхідного хаосу змусить Брюссель та національні уряди до капітуляції в питаннях підтримки України в обмін на стабілізацію цін.

Стратегія путіна базується на прагматичному використанні вразливості Європи, яка попри диверсифікацію залишилася залежною від точкових поставок. Оскільки катарський СПГ фізично заблокований у Перській затоці, а вартість фрахту танкерів зросла вчетверо, єдиною альтернативою для багатьох країн ЄС залишаються російські трубопровідні маршрути, зокрема «Турецький потік». Погрожуючи перекрити цю останню артерію «прямо зараз», путін намагається спровокувати паніку серед європейських виборців.

Логіка кремля полягає в тому, що страх перед деіндустріалізацією та непомірними рахунками за опалення стане потужнішим фактором, ніж солідарність з Києвом. Це прямий шантаж соціуму: москві важливо донести меседж, що «дешевий газ» повернеться лише разом із готовністю Заходу до «нової Ялти» та визнання російських інтересів. В такий спосіб путін намагається розірвати зв'язок між американо-російськими відносинами та війною в Україні, пропонуючи себе як «стабілізуючий фактор» у глобальному енергетичному колапсі.

Фінансовий бік цього шантажу свідчить про готовність москви до короткострокових збитків заради стратегічної перемоги. Хоча повний вихід із європейського ринку коштуватиме російському бюджету близько 13–15 мільярдів євро втрачених доходів, ця сума більше не є критичною для воєнної машини кремля. На тлі нафтових котирувань вище 110 доларів за барель, росія отримує надприбутки від експорту сировини в Азію, де російська нафта стала безальтернативною через ту ж саму блокаду Ормузу. Таким чином, газовий шантаж фінансується за рахунок «кривавої нафтової премії». Путін переконаний, що економічний запас міцності рф дозволить йому перечекати європейську кризу, тоді як політичні системи ЄС можуть не витримати тиску розлючених споживачів. Це гра на виснаження, де росія використовує газ не як товар, а як зброю масового економічного ураження, намагаючись довести, що демократії занадто слабкі, щоб платити високу ціну за свої цінності.

Аналіз зустрічі путіна та міністра закордонних справ Угорщини

Аналізуючи тему нової стратегії кремля щодо заборони продажу російського газу країнам Європи необхідно взяти до уваги ще один важливий момент, продемонстрований в ході візиту угорського міністра закордонних справ Петера Сіярто до москви, який відбувся 4 березня і в ході якого Сіярто зустрівся з путіним.

За словами Сіярто, ціллю його візиту була необхідність отримати від кремля гарантії того, що росія не збільшить ціни за власну нафту та газ для Угорщини через ситуацію на Близькому Сході, а також ситуацію навколо нафтопроводу “Дружба”, який зазнав російського удару. Вже після зустрічі Сіярто заявив, що росія дала відповідні гарантії щодо готовності продовжувати постачання газу та нафти “за наявними цінами”. І хоча для Будапешту цей візит, цілком очевидно, мав ще й характер показового політичного сигналу, для москви він може розглядатися дещо по-іншому.

Адже саме після переговорів путіна та Сіярто російський диктатор зробив заяву щодо готовності москви припинити будь-які постачання газу до Європи “прямо зараз”. Таким чином стратегія нова стратегія москви може полягати не лише у створенні додаткових факторів цінового тиску у відношенні країн Європи. Москва потенційно хоче пов’язати потенційне подальше збільшення цін на газ в Європі із відсутністю аналогічного збільшення в Угорщині. Адже таким чином москва отримає аргумент для власної пропаганди, суть якого така – лише політичні поступки країн Європи у відношенні росії, як то припинення підтримки України, дозволять європейцям повернутися до низьких цін на енергоносії.

Ще одним фактором візиту стала показова передача російської стороною Угорщині двох українських військовополонених із Закарпаття. Є цілком очевидним, що таким методом москва продовжує власну політичну гру щодо створення негативної для України ситуації, демонструючи її в поганому світлі та одночасно створюючи провокаційні ситуації в контексті Угорщини. При цьому висока ймовірність того, що із наближенням угорських виборів кремль може повторити подібну передачу Будапешту українських військовополонених, аби ще сильніше радикалізувати ситуацію.

Аналіз актуальної ситуації із цінами на російську нафту

На початку березня 2026 року світовий енергетичний ринок увійшов у фазу тектонічного зсуву, який фактично обнулив результати трирічних зусиль Заходу щодо ізоляції російського нафтового сектору. Війна на Близькому Сході та параліч Ормузької протоки створили для кремля умови «ідеального шторму», де російська нафта марки Urals не просто повернулася на світову арену, а вперше за довгий час почала торгуватися з премією до еталонного сорту Brent. Станом на 6 березня котирування Brent сягнули позначки $89 за барель, а американська WTI перевищила $85, проте справжня сенсація розгорнулася в індійському порту Гуджарат. Тут партії Urals пропонуються з премією +$4–5 до Brent, що є абсолютною аномалією для сорту, який традиційно вважався «брудним» і важким. Цей стрибок цін є не випадковим коливанням, а результатом глибокої технологічної та логістичної пастки, в яку потрапили найбільші споживачі енергії в Азії.

Головним драйвером «реабілітації» Urals стала критична деградація безпеки в Перській затоці. Через цей вузький коридор щодня проходить близько 20% світової нафти, і зникнення з ринку сорту Iran Heavy та перебої з поставками із Саудівської Аравії створили гострий дефіцит саме важкої, сірчистої нафти. Для сотень НПЗ в Індії та Китаї, чиє обладнання десятиліттями оптимізувалося під роботу з «важкою фракцією», перехід на легку нафту є технологічно неможливим без зупинки виробництва. В цих умовах російська Urals виявилася єдиним доступним замінником. Індійські державні НПЗ вже закупили в екстреному порядку близько 20 мільйонів барелів російської сировини. Ринок платить премію не за якість, а за фізичну наявність танкерів, які вже перебувають у морі та можуть бути доставлені в порти Гангського басейну швидше, ніж будь-яка альтернатива. Це «нафтовий бенкет» на згарищі близькосхідної безпеки, де росія виступає головним бенефіціаром.

Геополітичне значення цього стрибка важко переоцінити. Для путіна війна в Ірані стала бонусом, який вирішує одразу кілька стратегічних завдань. По-перше, надприбутки від нафти дозволяють кремлю фінансувати війну в Україні в колишньому режимі, попри санкції. По-друге, адміністрація Дональда Трампа, налякана перспективою бензину по $4 за галлон та нафти по $150, фактично дала «мовчазну згоду» на ігнорування санкційного стелі цін. Вашингтон змушений не помічати те, що вже відбувається де-факто: Індія скуповує російську нафту, а США закривають на це очі, аби лише втримати світову економіку від інфляційного колапсу. Санкційний режим перетворюється на декорацію, оскільки потреба в енергоресурсах для Заходу зараз переважає над політичною доцільністю стримування москви.

З іншого боку, цей нафтовий допінг радикально змінює позиції України в діалозі з Білим домом. Поки увага Пентагону сфокусована на захисті баз у Затоці та дефіциті ракет ППО для систем Patriot, Україна стає для Трампа «занозою», яка заважає вирішенню пріоритетної іранської проблеми. Чим довше триває блокада Ормузу, тим сильнішим буде тиск Вашингтона на Київ щодо завершення війни «будь-якою ціною». Путін це розуміє і використовує нафтовий та газовий важіль для політичного шантажу, демонструючи, що росія є ключем до стабільності світового ринку. Проте це вікно можливостей для рф може бути тимчасовим. Трамп вже анонсував «розпаковку» Венесуели для повернення її важкої нафти на американські заводи, що в перспективі може збити дефіцит. Але поки що «іранська пожежа» надійно наповнює російський бюджет, роблячи Urals найдорожчою і найбажанішою нафтою планети.