Між Китаєм і Росією сформована модель «фронт-тил»

Експерт аналітичного центру New Geopolitics Research Network і керівник секції Азіатсько-Тихоокеанського регіону у Центрі досліджень армії, конверсії та роззброєння / CACDS Юрій Пойта написав статтю для американського аналітичного центру про майбутнє російсько-китайських відносин. Як сторони їх бачать і куди прямують автор виклав у тезах на своїй сторінці у FB.

Нижче пропонуємо ознайомитися зними:

- російсько-китайське партнерство виглядає міцним з точки зору ідеологічних антизахідних переконань, тому Китай не робитиме нічого, що би могло зіпсувати його відносини з важливим союзником – Росією. Проте Пекін усе ще не готовий виступити єдиним фронтом з Москвою, щоби кинути виклик Заходу.

- Наразі сформований формат відносин «фронт-тил», який означає, що в російсько-українській війні (та і загалом в політиці на пострадянському просторі) Москва приймає рішення та веде бойові дії, в той час як Китай забезпечує необхідну (на даний час обмежену) логістику – економічну та технологічну підтримку.

- Перевагами такого формату співробітництва для Китаю є те, що відносини з Росією не є класичним альянсом, коли обидва партнера фактично перебувають на frontline, а значить дозволяє Китаю зберігати видимість нейтралітету, кажучи, що російсько-китайське партнерство є нормальним і не направлене на треті сторони. Та дає можливість Пекіну поки що не вступати у відкриту конфронтацію із Заходом.

- Така модель, яка в Пекіні називається унікальним та взаємодоповлювальною співпрацею, дає можливість розмити кордони між «своїми-чужими», так само як свого часу це зробила Росія, говорячи, що не має наміру нападати на Україну та таким чином провела успішну стратегічну дезінформацію. Це призвело до повної неготовності Європи до російського вторгнення в Україну. Так само Китай намагається не допустити кристалізації табору опонентів, не називаючи партнерство з Росією альянсом і виступаючи проти поділу світу на демократії і автократії.

- Здається, що даний формат не є спланованим та обумовленим заздалегідь обома сторонами, оскільки ситуація все ще перебуває в динаміці та не дозволяє робити довготермінових прогнозів і стратегій. Тим паче, що брак довіри між Китаєм і Росією все ж не дає можливості встановлення такого прихованого альянсу. Водночас, «Росія – фронтлайн, Китай – тил» - це та приблизна формула відносин, що є на сьогодні.

- Росія розуміє неготовність Китаю бути повноцінним воєнно-політичним партнером і виступити пліч-о-пліч проти Заходу чи надати суттєву військово-технічну допомогу. Тому Москва, ймовірно, намагатиметься збільшити можливості Китаю як «стратегічного тилу». Це може стосуватися наприклад будівництва промислових майданчиків Китаю в Росії та виробництво спочатку цивільної продукції та подвійного використання. Крім цього, сюди можна віднести будівництво нафтогазової інфраструктури для транспортування енергоресурсів з Росії в Китай. Також, логічним виглядає посилення залізничної та дорожньої інфраструктури між Західною та Східною частиною Росії, що дало би можливість збільшити пропускну здатність логістики та забезпечити тісніший зв'язок по лінії «стратегічний тил-фронтлайн».

- Для Китаю такий розвиток подій також виглядає привабливим. Окрім описаних вище питань про введення в оману Заходу, зберігаючи формальний нейтралітет, Китай збільшує і свою автономність від Заходу, диверсифікуючи таким чином постачання життєво важливих ресурсів через Малаккську протоку. І в один момент «фронтлайн та стратегічний тил» можуть помінятися місцями. Якщо Китай у середньо- або довготерміновій перспективі готується захопити Тайвань, то очевидно, що флот США та союзників відріже постачання нафти до Китаю із Близького Сходу й агропродукції з Латинської Америки. Тому розвинена логістична мережа між Китаєм і Росією (у разі її повноцінного будівництва) дасть можливість створити самодостатню та замкнену систему, що забезпечуватиме Китай необхідним – газом, нафтою і продуктами харчування. Сюди можна також включити логістичні і транспортні можливості країн Центральної Азії, які також можуть використовувати в даній системі.

- На даний час неможливо оцінити чи даний сценарій будуть реалізовувати та в якій ступені, однак ознаками його формування, ймовірно, стануть індикатори, описані вище: будівництво розгалуженої енергетичної, транспортної, харчової логістики між Китаєм і Росією та можливо за участі країн Центральної Азії. Оскільки будівництво логістики, а особливо трубопроводів – це тривалий процес, імовірно ця модель (у разі її прийняття у Пекіні) буде кристалізуватися роками, під виглядом «нормального співробітництва, яке не спрямоване проти третіх сторін».

- У довготерміновій перспективі – Китай зможе сформувати в Росії свій «стратегічний тил» та стати незалежним від зовнішніх поставок в своїй боротьбі за Тайвань. Російсько-українська війна, в якій Україна - «фронтлайн», а партнери по ЄС і НАТО – «стратегічний тил» продемонструвала цікаву особливість – противник не б’є по стратегічному тилу, який, перебуваючи під парасолькою НАТО, надає допомогу Україні, але не надсилає свої війська. Керуючись цією логікою, у випадку початку Китаєм операції проти Тайваню, формально нейтральний «стратегічний тил» у вигляді Росії (із власною ядерною парасолькою) та Центральної Азії також може бути захищеними від ударів США та союзників.

- У зв’язку зі зазначеним, якщо вбивання клину між Китаєм і Росією виглядає нереалістичним, то Захід повинен не допустити посилення зв’язків у рамках «фронтлайн-тил» і перетворення російсько-китайського партнерства на самодостатню систему. Іншими словами, «тил» не повинен перетворитися на «стратегічний тил». З цією метою за допомогою санкційного режиму Захід повинен максимально перешкодити або утруднити створення нової енергетичної і транспортної та продуктової логістики між Китаєм і Росією. Китай повинен залишатися критично залежним від імпорту енергоресурсів із Близького Сходу й агропродукції з Латинської Америки.

- По-друге, необхідно запобігти або суттєво послабити перенесення виробництв із Китаю до Росії та Білорусі, що знизить взаємоінтеграцію та дисперсію виробництв, а значить – стійкість ланцюгів виробництв і постачань Китаю та Росії.

- По-третє, потрібно підривати довіру між Китаєм і Росією. Пекін і Москва, не зважаючи на те, що мають спільний інтерес у підриві домінування США, повинні завжди мати проблематичні аспекти відносин, які потрібно використовувати. Це можна, наприклад, робити за допомогою оприлюднення передачі китайського підсанкційного обладнання та технологій до Росії, особливо в питаннях випадку будівництва нових трубопроводів. Пекін повинен розуміти, що постачання до Росії будуть виявлені, і Китай не може покластися на Росію з питань збереження чутливої інформації.

- Загалом, вбачається, що зусилля країн Заходу з цих питань повинні бути скоординовані, що дасть можливість досягнути синергетичного ефекту та запобігти серйозному поглибленню російсько-китайських відносин і перетворення їх у де-факто альянс із розподіленими завданнями.

Повністю статтю англійською мовою можна почитати за цим покликом.

Фото jewishpolicycenter.org