Лютий для Лукашенка

Євген Магда

Директор Інституту світової політики, український політолог, кандидат політичних наук, історик (закінчив з відзнакою Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка), журналіст.

Надмірна активність білоруських військових у прикордонні України спричинила «гірчичник» від українського МЗС. Наші дипломати порадили білоруським сусідам не виконувати російські накази і припинити недружні дії.

У заяві українського МЗС показово проігнорували наявність у системі влади Олександра Лукашенка, який понад 30 років перебуває біля стерна держави. Це – політичне рішення, проте події всередині Білорусі ближчим часом будуть розвиватися за логікою прийдешніх президентських виборів у країні, яка не приховує статусу російського сателіта.

Організація колишніх силовиків BELPOL повідомила, що команда Лукашенка планує провести президентські вибори 23 лютого 2025 року. Змінювати час проведення виборів для Лукашенка не вперше, він узагалі поводиться зі законодавством країни, немов мала дитина з незрозумілою іграшкою. Останній тиждень лютого обраний невипадково, адже 23 лютого як дату створення Червоної армії у Білорусі відзначають разом із Росією. Проте це далеко не єдиний резон.

Маємо розуміти, що прийдешні президентські вибори у Білорусі суттєво будуть відрізнятися від кампанії 2020 року, коли поєдналися фактори активізації громадського суспільства на тлі протидії пандемії ковіду та зацікавленість Кремля у псуванні нервів Лукашенкові висуванням та активністю різних кандидатів. З того часу Путін у декілька дій передав Лукашенкові титул «останнього диктатора Європи», зосередившись на ролі розпалювача найбільшої в сучасному світі війни. Російсько-українська війна біля білоруського кордону є вагомим фактором можливої дестабілізації, проте поліцейський апарат Лукашенка має наміри впоратися, зокрема, через показові затримання та судові процеси над мінімально нелояльними співгромадянами. Тут необхідно пояснити: зараз за кордонами Білорусі перебуває декілька сотень тисяч її громадян, вони у масі своїй підтримують контакти з родичами і друзями всередині країни, однак уявити каталізатор нових протестів наразі складно. Значна кількість політичних в’язнів, драконівське законодавство та потужна російсько-білоруська пропаганда не дають підняти голову опонентам Лукашенка всередині країни.

Відтак вкрай сумнівно, що протягом наступних місяців у Білорусі з’являться кандидати, спроможні кинути виклик Лукашенкові (лідери білоруських демократичних сил мають у пасиві заочні вироки про позбавлення волі на кілька президентських каденцій, тому повернутися до Білорусі не зможуть). Статисти на виборах, вірогідно, з’являться, але вони не будуть відігравати визначальної ролі. Заміна Лідії Єрмошиної на посаді голови Центрвиборчкому на Ігоря Карпенка носить ритуальний характер, вона не призведе до несподіваної демократизації процесу виборів.

Згадаємо і про сезонний фактор. Плошча-2010, коли силовики затримали одразу сімох колишніх кандидатів у президенти, відбулася у грудні. З того часу режим Лукашенка суттєво посилився технічно. Водомети й інша спецтехніка, якою керують особисто віддані режиму силовики, можуть стати навіть попереджувальним фактором наприкінці зими. Білоруське суспільство має надто невеликий досвід створення організацій громадянського спротиву (хоча він є), щоби розраховувати на легку перемогу над режимом.

Прагнення провести якнайшвидше президентську кампанію пояснюється і намаганням уникнути негативного впливу Росії на білоруську економіку. Білоруські підприємства нині охоче виконують російські замовлення, постачають звичайне та авіаційне паливо, демонструють готовність бути союзниками Кремля. Проте одна справа заробляти на війні, і зовсім інша – брати у ній безпосередню участь.

Наскільки може бути реалістичним фактор «невеликої переможної війни» у майбутній кампанії Лукашенка? Він розуміти, що надмірної войовничості у білорусів після 24 лютого 2022 року не додалося, і попри бравурні заяви про наміри роздавати зброю населенню ані додаткових бойових навичок у військових, ані самопожертви у населення не додалося. До речі, росіяни «по-братськи» витягували протягом цих 900 днів з Білорусі техніку та боєприпаси. Так, білоруси відомі партизанським досвідом часів Другої світової, однак протягом останніх років намагалися позиціонувати себе як «нація ІТ». Для стимулювання активності у цьому питанні потрібна потужна провокація, і це розуміють ті, хто цікавиться білоруським порядком денним.

Проте не варто відкидати ще один фактор: можливість рейду спецназу для захоплення Чорнобильської та/або Рівненської АЕС. Кремль помітно нервується через наближення українських підрозділів до Курської АЕС, тому намагатиметься отримати додаткові важелі тиску на світову спільноту. Використання «ядерних аргументів» - перевірений метод, а Лукашенко – перевірений партнер.

Є ще один вагомий стримувальний фактор у питанні масштабної активізації білоруської армії: низка стратегічних об’єктів білоруської промисловості перебуває у зоні досяжності української артилерії та БПЛА. Фактором стримування зараз є відсутність стану війни, в іншому випадку і Мозирському та Новополоцькому НПЗ, і машинобудівним підприємствам буде непереливки. А це – разом із фактором потенційної загибелі білоруських військових унаслідок бойових дій навряд чи посилить позиції Лукашенка. Кремль його штовхає на війну з Україною з очевидною метою: отримати у Мінську ще більш керованого керівника країни. Чи можливо це? Цілком. Лукашенко помітно втомлений численними вихилясами під тиском Москви, і прискорення процесу проведення президентських виборів виглядає як ва-банк.

На початку широкомасштабного вторгнення РФ в Україну, одним із головних плацдармів якого стала територія Білорусі, мені неодноразово доводилося попереджати: втягнення білоруських військ у війну стане трагедією для багатьох білоруських сімей і надовго зіпсує білорусько-українські відносини. Вони і сьогодні не ідеальні, швидше жевріють, ніж розвиваються, що лише підкреслює потребу у демократизації Білорусі. Але ключ від змін у Білорусі, на жаль, перебуває у Кремлі.

Що мають робити у цій ситуації сусіди Білорусі? Насамперед потрібно активізувати співпрацю у межах Люблінського трикутника, узгоджувати позиції. Білоруським демократичним силам, розпорошеним по різних країнах, доведеться консолідуватися для захисту інтересів Батьківщини. Маємо стежити за риторикою та гардеробом Лукашенка: чим більше буде стилю «мілітері», тим більше шансів на негативний розвиток подій. Маємо розуміти: безпосереднє втручання Білорусі у війну проти України остаточно перетворить країну на «російський балкон» у центрі Європи з усіма негативними наслідками.