Прихована мобілізація в Білорусі: які ризики для України та Європи

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

У Білорусі розпочалася прихована мобілізація офіцерів запасу, що може свідчити про підготовку до ескалації та ще тіснішу інтеграцію з військовими планами Росії. На цьому тлі Олександр Лукашенко посилює ядерну риторику і не виключає вступу у війну, що підвищує ризики для України та всього східного флангу ЄС.

ЗМІ повідомили, що, відповідно до указу Александра Лукашенка №132 від 17.04.2026 року про призов офіцерів запасу, у Білорусі розпочато приховану мобілізацію. У підписаному Лукашенком указі про призов офіцерів запасу у 2026 році йдеться не про просту «планову» кадрову процедуру, а про загальну мілітаризацію країни, в рамках якої розпочато приховану мобілізацію.

Відповідно до офіційної версії Мінська, армії потрібні «початкові офіцерські посади» та надійний мобілізаційний резерв. Призов стосується молодих чоловіків, офіцерів запасу до 27 років, які мають стати бойовим кістяком для армії, що швидко розгортатиметься в разі військової ескалації.

На перший погляд, це нібито стандартна бюрократична процедура, проте підготовкою резервістів займатиметься не стільки Мінськ, скільки генеральний штаб РФ. Білоруська армія багато років перебуває у стані безперервних військових навчань під пильним наглядом російських інструкторів, що означає інтеграцію білоруських підрозділів у систему управління збройних сил Росії.

Рішення Александра Лукашенко про мобілізацію потенційно перетворює білоруських військовослужбовців на «гарматне м’ясо» Кремля. Росія, чиї втрати в живій силі на п’ятому році вторгнення в Україну досягли безпрецедентних значень, гостро потребує додаткового людського ресурсу. Вступ Білорусь у війну призведе до неминучих суттєвих втрат серед найбільш освіченої та працездатної частини чоловічого населення країни.

Александр Лукашенко перетворив територію країни на плацдарм для російського психологічного та військового тиску, що лише посилює ризики втягування білорусів у чужий конфлікт як інструмент тиску Кремля. Його публічне визнання на телебаченні при зверненні до народу, що «я не знаю, до чого вас готувати» — фактична капітуляція загнаного в кут і смертельно наляканого чоловіка, який панічно боїться повторити долю своїх колишніх друзів Саддама Хусейна, Муаммара Каддафі, Слободана Мілошевича і Ніколаса Мадуро. 

Оскільки білоруська армія де-факто контролюється генеральним штабом Росії, офіцери запасу Білорусі незабаром ризикують стати не захисниками батьківщини, а інструментом у путінській агресивній війні.

У 2022 році Білорусь уже надала свою територію та повітряний простір Росії для наступу на Київ. Тоді російська армія змогла наблизитися до столиці України вже в перший день війни.При цьому офіційний Мінськ постійно запевняв Київ, що з території Білорусі  проти України ніколи не буде скоєно напад російських військ. Це була повна брехня.

Тоді, правда, сама білоруська армія залишилася осторонь, а в непублічних розмовах білоруські чиновники тільки «розводили руками» й стверджували, що нічого не могли вдіяти з російським наступом з їхньої території.

Чи наважиться Мінськ на пряму участь у війні у цей раз та чи відкриє другий фронт проти України?

Є деякі відомості  неофіційного характеру про можливий державний переворот у Білорусі у 2026 році. Це все дедалі частіше пов’язують із деструктивною роботою російських спеціальних служб в Білорусі. Російська ФСБ активно готує ґрунт для остаточного поглинання країни через структури «Союзної держави», використовуючи приховану мобілізацію офіцерів запасу як один із головних інструментів дестабілізації. Мобілізація, що проводиться під виглядом «планових навчальних зборів», покликана створити керований хаос, у якому російським кураторам можливо буде легше здійснити силовий транзит влади.

В цей же час Александр Лукашенко погрожує застосуванням ядерною зброї сусіднім країнам - Польщі та країнам Балтії. ЗМІ повідомили, що самопроголошений президент Білорусі в інтерв’ю російській RT пригрозив сусіднім державам можливим застосуванням усього озброєння, включаючи ядерну зброю, у відповідь начебто на «агресію» проти його країни. При цьому не зрозуміло, чому хтось би планував напад на Білорусь. Він підкреслив, що Кремль не може дозволити собі втратити Білорусь, назвавши країну ключовим стратегічним щитом між Росією та Заходом, а також нагадав про існування російського військового угруповання в західних регіонах РФ, яке готове швидко підтримати білоруську армію.

Лукашенко також заявив, що Мінськ нібито не планує «нападати» на Польщу та країни Балтії, але в разі агресії проти неї вступить у війну спільно з РФ і застосує «все, що є», включаючи ядерну зброю, якщо виживанню країни загрожуватиме ризик.

Не виключено, що Москва разом з Мінськом вже готують якусь масштабну провокацію, щоб потім звинуватити сусідні країни в якомусь видуманому акті агресії. Так в 1939 році Радянський Союз почав проти Фінляндії  масштабні бойові дії, оправдовуючись, що начебто маленька Фінляндія напала на величезний СРСР.

Нещодавно президент України Володимир Зеленський заявив, що у прикордонні Білорусі відбувається розбудова доріг до території України та налагодження артилерійських позицій. Йдеться про можливу чергову спробу Москви втягнути Білорусь у війну. У зв’язку з цим, глава української держави доручив відповідними каналами комунікації застерегти фактичне керівництво Білорусі щодо рішучої готовності України захищати свою землю та незалежність.

Сучасна Білорусь демонструє повну політичну, економічну та військову залежність від РФ, а самопроголошений президент Білорусі Лукашенко часто виконує роль ретранслятора для сусідніх країн та західної аудиторії російських меседжів. Це означає, що будь-які його заяви слід розглядати не лише як позицію Білорусі, але і як елемент політики тиску Кремля на Україну та ЄС.

Лукашенко прагне будь-якою ціною втримати владу в Білорусі. Його войовнича риторика, це спроба продемонструвати контроль над внутрішньою ситуацією та водночас засвідчити лояльність Кремлю. Така позиція дозволяє йому утримувати підтримку Москви, яка є ключовим фактором збереження діяльності його режиму. Своїми заявами Лукашенко фактично підтверджує, що Білорусь не є самостійним гравцем, а виступає своєрідним «щитом» Росії. Для Кремля країна має критичне значення як плацдарм у протистоянні з ЄС та НАТО, а також як логістичний хаб у війні проти України.

Така роль робить Мінськ повністю залежним від Москви та перетворює його на інструмент реалізації російських геополітичних інтересів.

Розміщення у 2023 році на території Білорусі російської нестратегічної ядерної зброї, включаючи десятки боєголовок, суттєво змінює безпековий баланс у Східній Європі. При цьому, реальний контроль над цим озброєнням здійснює не Мінськ, а Москва, що підкреслює відсутність у Білорусі реального суверенітету у сфері оборони.

Додаткову загрозу для Європи становить також розгортання в Білорусі ракет, здатних нести ядерну зброю, зокрема ракет середньої дальності дії типу «Орешнік», інтегрованих у російську військову інфраструктуру та ракетний потенціал. У разі ескалації Мінськ діятиме як військовий придаток Росії, фактично перетворюючись на платформу для застосування російської ядерної сили проти Європи, що підкреслює залежність Білорусі від Кремля та посилює ризики для безпеки всього регіону.

Для Євросоюзу заяви Лукашенка означають зростання ризиків на східному фланзі та загрозу подальшої ескалації конфлікту. Це змушує офіційний Брюссель посилювати оборонні заходи, інвестувати у військову присутність на своєму східному кордоні та готуватися до сценаріїв, де Білорусь може стати прямим учасником війни.

Фотоколаж від Українського інституту майбутнього