Імператор «спецоперації»

Певним чином завдяки авантюрі президента Путіна із вторгненням в Україну за рік війни обвалився весь пантеон російської імперської міфології. З'явилася можливість спостерігати нутро «русского міра» у всій його неприкритій жахливості. Апогеєм путінського жаху є крижана, просто могильна байдужість, що стала домінуючою рисою росіян. Саме всюди проникний пофігізм – та сама об'єднувальна риса російської маси від Москви до самих до околиць. Прямим наслідком суспільного заціпеніння стало обнулення цінності людського життя. Матерям та дружинам загиблих на війні окупантів начхати на них з високої дзвіниці. Вони не гидують брати за своїх могилізованих мужиків найдрібніші подачки: в'язку дров, пакет пельменів, квиток у аквапарк. Гробова тиша цементує підтримку курсу на насильницьке перетворення Росії на пустелю. Буде великим перебільшенням стверджувати, що така дегуманізація відбулася лише за один рік. Хвороба прогресувала довгі десятиліття, але зараз досягнула свого апогею.

Лякає сліпа готовність росіян і далі бути співучасниками найстрашніших злочинів режиму, відмовитися від усього набору гуманістичних цінностей заради середньовічних забаганок правлячої верхівки. Незважаючи на сотні тисяч загиблих, запит на згортання війни не є значним трендом у громадській думці РФ. Спроби окремих російських опозиціонерів гальванізувати совість або хоча би почуття самозбереження у співвітчизників більш-менш значущого ефекту не дають. На жаль, народ не відгукується на їхні боязкі голоси. Війна, на жаль, підсвітила і всі недоробки антисистемних опозиціонерів, які замість закликів до повсюдних розправ над спільниками режиму плодять лише нескінченні прогнози про швидке падіння путінізму, як у чарівній казці про Ємелю-дурника. Не хочуть опозиціонери вибуху пугачовщини, а лише смиренно вичікують чергову лютневу революцію.

Певні сподівання дає ерозія російського силового блоку. Українська армія спромоглася фактично в повному обсязі ліквідувати основний склад путінської армії. Подібний поворот спричинив загострення конкурентної боротьби по лінії ГРУ – ФСБ. Поки група Шойгу-Герасимова думала про військові перемоги в Україні, їхні візаві з Луб'янки вирішували свої завдання, пов'язані із трансфером влади. Мета групи Патрушева полягала у розчищенні для боса шляху отримання статусу наступника Путіна. Для цього йому необхідно було з одного боку створити умови для провалу бодай частини військових планів військової вежі Кремля в Україні, а з іншого – максимально пов'язати Путіна із СВО. Але Патрушев сильно переоцінив свій вплив і рано списав Путіна з рахунків.

Чинний господар Кремля на всіх фазах «спецоперації» тримався від неї дещо відсторонено, свідченням чого стала відсутність Z-символіки на параді 9 травня минулого року. Також Путіну, як породженню КДБ/ФСБ, самому було вигідно послабити військових функціонерів і перспективних польових командирів, особливо Пригожина з його ПВК «Вагнер». Путін підчепив на гачок усіх силовиків, що загрузли в Україні, які виявилися нездатними реалізувати план бліцкригу. Війна стала в'язкою, а надії на «почесний мир» – нездійсненними. У подібних умовах зіграла путінська ставка на збереження стабільності та висування єдиним кандидатом від влади на виборах 2024 року. Для Путіна «СВО» нагадує кампанію «нульової терпимості до ковіду» Сі Цзіньпіна. Консолідація сил усього суспільства проти спільного «ворога» була інструментом утримання влади у турбулентних умовах. Як тільки, всупереч законам Китаю, Сі обрали червоним імператором, тема пандемії різко зійшла нанівець. Не можна виключати, що на щось подібне чекатиме і «спецоперація». У разі чергової перемоги новоявлений імператор Путін утратить залишки інтересу до неї. Але якою на той момент буде Росія, страшно навіть уявити.

Телеграм-канал «Сито Сократа»